Рішення № 78843108, 12.09.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року Справа № 804/4451/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2018р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача "Про відмову у перерахунку пенсії";

- зобов'язати відповідача провести з 29.03.2018р. перерахунок та виплату позивачеві пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 22.02.1987р. по 06.05.1987р. він приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи при виконанні військового обовязку по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого отримав інвалідність, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до ст.ст. 54, 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796). 29.03.2018р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з 01.10.2017р. Листом №347/03-18 від 06.04.2018р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачеві у перерахунку його пенсії посилаючись на те, що згідно поданої заяви неможливо визначити вид перерахунку на який він претендує, при цьому, у вказаному листі зазначено, що згідно до Постанови №851 пенсії перераховуються лише особам, які отримали інвалідність під час проходження дійсної строкової служби. Позивач вважає таке рішення відповідача про відмову йому у перерахунку пенсії незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки згідно примітки до ст.10 Закону №796 позивача віднесено до військовослужбовців, а тому він має право на перерахунок пенсії відповідно до ст.59 Закону №796. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, які наведені у позові.

Ухвалою суду від 16.07.2018р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та, зокрема, зобовязано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

На виконання вимог вищевказаної ухвали суду, 25.07.2018р. засобами електронного звязку та 30.07.2018р. до канцелярії суду відповідач надав письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що позивач дійсну строкову службу проходив з 05.05.1982 по 26.04.1984р., а брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 22.02.1987 по 06.06.1987 як військовозобовязаний призваний на військові збори, отже на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач не проходив дійсну строкову службу в армії, а тому у нього відсутнє право на перерахунок пенсії за ч.3 ст.59 Закону №796. Крім того, відповідач зазначає, що перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства. В обґрунтування своєї правої позиції відповідач посилається на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2018р. у справі №804/2965/18, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017р. у справі №182/7301/16-а, ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.11.2016р. у справі №К/800/29243/16 та від 21.10.2010р. у справі №П-278/10 (а.с.36-41,46-48).

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у справі.

ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом 3 групи, що підтверджується копіями посвідчення серії А №109777 від 03.03.2009р., вкладки до посвідчення, довідкою МСЕК серії 10 ААГ №030255 (а.с.9-10,26-27,88,169).

З 22.02.1987р. по 06.06.1987р. ОСОБА_2 знаходився на спеціальних зборах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі військової частини 37528 (с. Оране), що підтверджується копією архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179/1/13602 від 12.12.2017р. та копією військового квитка НУ №7960809 (а.с.12,13,29,30,132-133,233).

З 25.03.2011р. позивач отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків згідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується копіями заяви позивача від 25.03.2011р. та розпорядження №126149 від 04.04.2011р. (а.с.112,114).

29.03.2018р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про проведення перерахунку його пенсії з 01.10.2017р., що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.236).

Листом №347/03-18 від 06.04.2018р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачеві в перерахунку пенсії, оскільки згідно поданої заяви неможливо визначити вид перерахунку на який він претендує, при цьому, у вказаному листі зазначено, що згідно до Постанови Кабінету Міністрів України №851 пенсії перераховуються лише особам, які отримали інвалідність під час проходження дійсної строкової служби, що підтверджується відповідним листом та його копіями (а.с.14,31,239-240).

Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача "Про відмову у перерахунку пенсії" та зобов'язати відповідача провести з 29.03.2018р. перерахунок та виплату позивачеві пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"посилаючись на те, що згідно примітки до ст.10 Закону №796 позивача віднесено до військовослужбовців, а тому він має право на перерахунок пенсії відповідно до ст.59 Закону №796.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії, яке оформлене листом від 06.04.2018р. №347/03-18 та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачеві, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.04.2018р., виходячи з наступного.

Згідно до ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991р. (далі Закон №796), учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, повязаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 1990 роках не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

При цьому, приміткою до цієї статті встановлено, що тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

Відповідно до ст.ст. 5, 6 Закону СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обовязок» (у редакції чинній в період знаходження позивача на військових зборах), військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, військовозобовязаними.

За нормами ст.ст. 7, 8, 9 вказаного Закону, військовослужбовці і військовозобовязані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобовязані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обовязки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Відповідно до частини девятої статті 1 цього Закону України «Про військовий обовязок та військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що щодо військового обовязку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці особи, які проходять військову службу; військовозобовязані особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року №1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обовязки служби у військовому резерві, та військовозобовязаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобовязаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обовязків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обовязків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Підпунктом 3 п.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобовязаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Згідно ч.3 ст.59 Закону №796 (в редакції чинній з 01.10.2017р.) встановлено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з пятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що особи, які, зокрема, стали інвалідами під час проходження дійсної військової служби, при цьому, громадяни із числа військовозобовязаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу, та в цей період брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та отримують пенсію по інвалідності згідно Закону №796 мають право на її перерахунок у відповідності до положень ч.3 ст.59 Закону №796 за умови висловлення ними такого бажання, тобто подання до органів Пенсійного фонду України відповідної заяви.

Так, як вбачається з матеріалів справи, з 22.02.1987р. по 06.06.1987р. позивач знаходився на спеціальних зборах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі військової частини 37528 (с. Оране), що підтверджується копією архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179/1/13602 від 12.12.2017р. та копією військового квитка НУ №7960809 (а.с.12,13,29,30,132-133,233).

З 25.03.2011р. позивач отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків згідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується копіями заяви позивача від 25.03.2011р. та розпорядження №126149 від 04.04.2011р. (а.с.112,114).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що позивач як військовозобовязаний, який проходив спеціальні збори у період з 22.02.1987р. по 06.06.1987р., вважається таким, що у вказаний період проходив військову службу, при цьому, отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків згідно до Закону №796, а тому має право на перерахунок пенсії відповідно до положень ч.3 ст.59 Закону №796.

Зазначена правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 березня 2016 року по справі №21-1887а15.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій щодо відмови у проведенні позивачеві перерахунку його пенсії згідно до ч.3 ст.59 Закону №796 у звязку з тим, що на момент участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач не проходив дійсну строкову службу в армії, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного рішення висновки, викладені в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2018р. у справі №804/2965/18, на які посилається відповідач у своєму відзиві, оскільки згідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені лише в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача, суд приходить до висновку, що відповідач відмовивши позивачеві у перерахунку його пенсії по інвалідності згідно до положень ч.3 ст.59 Закону №796 за оспорюваним рішенням, яке оформлене листом №347/03-18 від 06.04.2018р. діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено що відповідач, прийнявши наведене рішення про відмову позивачеві у перерахунку його пенсії відповідно до положень ч.3 ст.59 Закону №796, порушив права та інтереси позивача щодо такого перерахунку, у звязку з чим позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії позивача підлягають задоволенню.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобовязання відповідача провести перерахунок та виплату позивачеві пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням того, що судом встановлено протиправність прийнятого відповідачем рішення про відмову у проведенні такого перерахунку пенсії та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобовязання субєкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобовязання субєкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обовязків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобовязання відповідача провести перерахунок та виплату позивачеві пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобовязання відповідача провести відповідний перерахунок пенсії позивача з 29.03.2018р., враховуючи наступне.

Так, з аналізу ч.3 ст.59 Закону №796 (в редакції чинній з 01.10.2017р.) вбачається, що обчислення пенсії з пятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року відбувається за бажанням особи, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності, тобто такий перерахунок пенсії відбувається на підставі заяви такої особи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок його пенсії з 01.10.2017р. лише 29.03.2018р., що підтверджується змістом копії вказаної заяви (а.с.236).

За нормами ч.4 ст.45 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», що є загальними при визначенні строків перерахунку пенсії, визначено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Таким чином, позивач має право на перерахунок його пенсії по інвалідності з пятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року саме з 01.04.2018р. відповідно до положень ч.4 ст.45 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, повязаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_2, яке оформлене листом №347/03-18 від 06.04.2018р..

Зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити ОСОБА_2 (49409, Дніпропетровська обл., Нікопольський р-н, с. Чкалове, вул.. Дружби, буд. 105, ІПН НОМЕР_1) перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.04.2018р.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору не розподіляються згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1