Рішення № 78843032, 10.12.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

10 грудня 2018 р. Справа № 0240/2525/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Гродської В.О.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2,

відповідача: Сторчак Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_2

до Вінницької міської ради

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 21023, РНОКПП НОМЕР_1) до Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 25512617) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.

Підставою звернення до суду з даним позовом стало те, що позивачу відмовлено в наданні житла у зв'язку з обмеженістю дохідної частини міського бюджету та відсутністю державних капітальних вкладень на будівництво житлових будинків, а житло, що вивільняється, як правило, викуплене, приватизовано, або належить підприємствам, організаціям та установам, які мають переважне право на заселення.

Ухвалою суду від 03.08.2018 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та судом зауважено на необхідності зазначити прохальну частину позовної заяви так, як така в позовній заяві взагалі відсутня.

21.08.2018 позивачем усунуто недоліки позовної заяви. У заяві зазначено, що позивач просить суд:

- визнати відмову Вінницької міської ради, щодо надання житла, а саме однокімнатної квартири учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І-категорії осіб з інвалідністю 2 групи - ОСОБА_2, як бездіяльність суб'єкта владних повноважень;

- зобов'язати відповідача - Вінницьку міську раду забезпечити житловою площею, а саме однокімнатною квартирою в місті Вінниці позивача ОСОБА_2, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І-категорії особи з інвалідністю 2 групи, строком на протязі одного року з дня винесення судового рішення.

Ухвалою суду від 27.08.2018 відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

02.10.2018 ОСОБА_2 подав доповнення до позовної заяви та просить суд:

- визнати відмову Вінницької міської ради, щодо надання житла, а саме однокімнатної квартири учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І-категорії осіб з інвалідністю 2 групи - ОСОБА_2, як бездіяльність суб'єкта владних повноважень - протиправною;

- зобов'язати відповідача - Вінницьку міську раду забезпечити житловою площею - однокімнатною квартирою в місті Вінниці, ОСОБА_2, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І-категорії, особи з інвалідністю 2 групи, інваліда війни 2 - групи, строком на протязі одного року з дня винесення судового рішення;

- зобов'язати відповідача - Вінницьку міську раду, на підставі абз. 3 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надати ОСОБА_2 додаткову житлову площу, у вигляді окремої кімнати, як особі з інвалідністю 2-групи, яку він отримав внаслідок Чорнобильської катастрофи

- на підставі ч.2 ст. 9 КАС, просить суд вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з необхідністю ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача ОСОБА_2 від порушень з боку суб'єкта владних повноважень - відповідача Вінницької міської ради.

Протокольною ухвалою суду від 27.11.2018 відмовлено у задоволенні клопотання позивача від 02.10.2018 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вінницьку обласну державну адміністрацію та Кабінет Міністрів України.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступних міркувань. Відповідно до частини другої статті 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі (ч.4 ст. 49 КАС України). Отже, як видно із процитованих норм, клопотання про залучення третіх осіб має бути обґрунтованим та містити підстави для залучення третіх осіб до участі у справі.

В судовому засіданні ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі та просила відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вказаної позиції через відділ прийому суду подано відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, фінансуються в межах коштів, передбачених законами України про Державний бюджет України на відповідні роки, тобто, виконання Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» повністю залежить від фінансових ресурсів дохідної частини державного бюджету. У 2014-2018 роках кошти на забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Законами України «Про Державний бюджет України» не передбачалися. В даному випадку надання житла позивачу без дотримання порядку черговості суперечить чинному законодавству України і порушує права інших осіб, включених до таких списків раніше.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданого 17.09.2011 Вінницькою облдержадміністрацією та має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач має статус інваліда війни 2-групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3.

Позивач вказав, що на підставі п. 10 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796 -ХІІ від 28.02.1991 року, звернувся із заявою до відповідача про забезпечення житловою площею протягом одного року з дня подання заяви, як особи, яка потребує поліпшення житлових умов.

Рішенням виконкому Вінницької міської ради від 14.06.2005 року №1196 ОСОБА_2 взятий на квартирний облік при міськвиконкомі в чергу за місцем проживання в список осіб, які користуються правом позачергового отримання житла за №243 по Ленінському району міста Вінниці.

17.05.2018 позивач звернувся зі скаргою на ім'я Вінницького міського голови Сергія Моргунова, у якій просив забезпечити ОСОБА_2 житлом у вигляді однокімнатної квартири в м. Вінниці, по місцю взяття на квартирний облік, так як протягом 13 років таке забезпечення житлом не відбулося.

Листом від 15.06.2018, як зазначає позивач, за підписом директора департаменту житлового господарства за №К-01-39790/01-20 позивач отримав відповідь у якій підтверджено факт перебування на квартирному обліку під номером 99. Також у відповіді зазначено, що виконавчий комітет Вінницької міської ради з розумінням ставиться до питання поліпшення житлових умов вінничан. Але, в зв'язку з обмеженістю дохідної частини міського бюджету та відсутністю державних капітальних вкладень на будівництво житлових будинків, а житло, що вивільняється, як правило, викуплено, приватизовано, або належить підприємствам, організаціям, установам, які мають переважне право на заселення. Також вказано, що питання поліпшення житлових вимог позивача буде розглядатися виконкомом міської ради відповідно до вимог чинного законодавства в порядку черговості при наявності житла.

Оскільки позивачу відмовлено в наданні житла у зв'язку з обмеженістю дохідної частини міського бюджету та відсутністю державних капітальних вкладень на будівництво житлових будинків, а житло, що вивільняється, як правило, викуплене, приватизовано, або належить підприємствам, організаціям та установам, які мають переважне право на заселення позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини у даній справі регулюються положеннями Конституції України, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Житлового кодексу Української РСР, Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Статтею 47 Конституції України передбачено, зокрема, право громадян на житло. Крім того, визначено, що громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як було зазначено вище, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії та має статус громадянина (особи), яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2. Разом з тим, за результатом безпосередньої участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач отримав захворювання, яке призвело до значного погіршання стану здоров'я і призначення позивачу другої групи інвалідності (довічно), що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК Серії 2-18 АВ №066929.

Частиною 1 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, до яких, згідно матеріалів справи, належить і позивач - відносяться до категорії 1.

Водночас, відповідно до статті 40 Житлового кодексу Української РСР громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; 1-1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік.

При цьому, суд зазначає, що Житловий кодекс Української РСР не передбачає можливостей змінювати категорію такої черги обліку.

Відповідно до пункту 10 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадяни, віднесені до категорії 1 мають право на позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України.

Відповідно до статті 43 ЖК УРСР, громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.

Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Суд звертає увагу, що законодавством не передбачено критеріїв для визначення порядку черговості забезпечення житлом, крім дати отримання відповідної пільги та постановки на чергу.

Відповідно до інформації наданої відповідачем ОСОБА_2 рішенням виконкому Вінницької міської ради від 14.06.2005 року №1196 взятий на квартирний облік при міськвиконкомі в чергу за місцем проживання в список осіб, які користуються правом позачергового отримання житла за №243 по Ленінському району міста Вінниці. Станом на 01.01.2018 ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку в загальній черзі за №690 та в списку на позачергове отримання житла за №99, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, категорія 1.

Суд враховує, що чинним законодавством не встановлено строк, у який особи, повинні бути забезпечені житлом переважно перед іншими громадянами, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень на підставі ст. 46 Житлового кодексу Української РСР.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що в даному випадку відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності щодо позачергового забезпечення позивача, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, жилою площею протягом року з дня подання заяви, у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Щодо позовної вимоги про зобов'язання забезпечити позивача, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 жилою площею з врахуванням надання додаткової жилої площі у вигляді окремої кімнати, як особі, що отримала інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи, - у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд враховує, що остання є похідною вимогою від розглянутої вище, у розумінні положень п.23 ч.1 ст.4 КАС України, а тому не підлягає задоволенню.

Також суд вважає за необхідне вказати наступне.

Позивач 17.05.2018 звернувся до Вінницької міської ради із скаргою (а. с. 6).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ст.3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про звернення громадян", звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Згідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Частиною 1 ст.16 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно ст.19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не відміняє вимоги частини дев'ятої цієї статті.

Обов'язку надання відповіді кореспондує право громадянина одержати письмову відповідь за результати розгляду заяви чи скарги. Таке право закріплене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян". Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Отже, чинним законодавством закріплений прямий обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.

Суд зауважує, що відповідачем дотримано вимог чинного законодавства та надано ОСОБА_2 відповідь 15.06.2018 за №К-01-39790/01-20 в строк та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Стосовно вимоги позивача на підставі ч.2 ст. 9 КАС, вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з необхідністю ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача ОСОБА_2 від порушень з боку суб'єкта владних повноважень - відповідача Вінницької міської ради суд зазначає наступне.

Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами звернення за визначеними в заяві позивача критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар