Рішення № 78842889, 26.12.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Нововолинсько-Іваничівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернулася з позовом до Нововолинсько-Іваничівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі – Нововолинсько-Іваничівське ОУПФ Волинської області, відповідач) про визнання неправомірними дій щодо переведення з 17.01.2018 на пенсію по віку з пенсії по втраті годувальника і проведенні перерахунку розміру пенсії, зобов’язання перевести на пенсію у зв’язку із втратою годувальника з 17.01.2018 пожиттєво, виходячи з 50% пенсії по інвалідності, яку за життя одержував ОСОБА_2, виходячи із розміру заробітної плати, вказаній у довідці, що подавались для призначення ОСОБА_2 в розмірі 10 740,00 грн., зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника з врахуванням виплачених сум з 17.01.2018, стягнення моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн. та стягнення судових витрат по справі за складання позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є вдовою ОСОБА_2, який був учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС категорії І внаслідок чого отримав інвалідність ІІІ групи, смерть якого пов'язана з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач стверджує, що відповідно до положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вона має право на призначення пенсії по втраті годувальника в розмірі 50% пенсії померлого чоловіка, виходячи із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження, відповідно до вимог статті 54 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але відповідач протиправно відмовив їй у цьому, чим позбавив передбачених законом гарантій.

Зокрема, на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018, якою дії Нововолинсько-Іваничівського ОУПФУ Волинської області щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника після смерті ОСОБА_2 визнано неправомірними та зобов'язано Нововолинсько-Іваничівське ОУПФУ Волинської області перевести позивача на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка з 23.03.2017, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника після смерті ОСОБА_2 з 27.03.2017 по день виконання рішення суду, розпорядженням відповідача від 09.02.2018 позивача переведено на пенсію по втраті годувальника та проведено перерахунок розміру призначеної пенсії, виходячи із 50% розміру пенсії по інвалідності, яку отримував за життя чоловік ОСОБА_2, з 23.03.2017 по 16.01.2018.

Однак, згідно розпорядження Нововолинсько-Іваничівського ОУПФУ Волинської області від 01.03.2018 №130150 виплата пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 припинена та переведено на пенсію за віком без її згоди.

В липні позивач звернулась до відповідача з вимогою про переведення на пенсію по втраті годувальника у відповідності до рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018, однак, жодних дій на відновлення порушеного права позивача управлінням пенсійного фонду не вчинено.

З врахуванням викладено, ОСОБА_3 просить визнати неправомірними дії Нововолинсько-Іваничівського ОУПФУ Волинської області щодо переведення з 17.01.2018 на пенсію по віку з пенсії по втраті годувальника і проведенні перерахунку розміру пенсії, зобов’язати відповідача перевести її на пенсію у зв’язку із втратою годувальника з 17.01.2018 пожиттєво, виходячи з 50% пенсії по інвалідності, яку за життя одержував ОСОБА_2, виходячи із розміру заробітної плати, вказаній у довідці, що подавались для призначення ОСОБА_2 в розмірі 10 740,00 грн.; зобов’язати здійснити перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника з врахуванням виплачених сум з 17.01.2018, а також стягнути моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн. та судові витрати по справі за складання позову.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2018 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі пункту 2 частини першої, частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017; далі - КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (а. с. 1).

У поданому відзиві на позовну заяву від 14.12.2018 №7522/06-06, відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу по втраті годувальника в розмірі 50% пенсії померлого чоловіка, виходячи із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження, відповідно до вимог статті 54 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач діяв в межах, на підставі та у спосіб передбачений законодавством України. Також відповідач зазначив, що перевести ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника пожиттєво не є можливим з огляду на те, що позивачем не були надані первинні документи, які б підтверджували достовірність видачі довідки про фактичну заробітну плату померлого чоловіка за роботу в зоні відчуження за період з 12.04.1988 по 12.05.1988, тому законні підстави для переходу позивача на пенсію у зв’язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії померлого чоловіка відсутні. Також відповідач звертає увагу, що ним повністю виконане рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018, яким Нововолинсько - Іваничівське ОУПФУ Волинської області зобов’язано перевести позивача на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка з 23.03.2017, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника після смерті ОСОБА_2 з 27.03.2017 по день виконання рішення суду.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що чоловік позивачки, ОСОБА_2 був учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, визнаний інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт по ліквідації аварії на ЧАЕС, з 03.11.2009 довічно, отримував пенсію в розмірі 10740,00 грн. (а. с. 18).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії І-ЕГ №186886, ОСОБА_2 помер 06.07.2016 (а. с. 16).

Як вбачається із експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії від 03.02.2017 №2140, захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 пов’язане з його роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а. с. 17).

Крім того, як встановлено з матеріалів справи, позивач з 09.09.1969 перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2

На день смерті чоловіка позивач перебувала на обліку у Нововолинсько-Іваничівському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області та отримувала пенсію за віком в розмірі 1506,18 грн.

Згідно посвідчення №601172, виданого Волинською ОДА 13.03.2017, позивач є дружиною померлого ліквідатора 1-ї категорії, смерть якого пов’язана з Чорнобильською катастрофою (а. с.22).

Позивач звернулась до Нововолинсько-Іваничівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області з заявою, в якій просила перевести її на пенсію у зв’язку з втратою годувальника у розмірі 50 % пенсії по інвалідності померлого годувальника ОСОБА_2, проте, листом №3056/02-20-13 від 31.03.2017 відповідач відмовив у переведенні її з пенсії за віком на пенсію у зв’язку з втратою годувальника через відсутність в архівній пенсійній справі останнього первинних документів, які підтверджують достовірність призначення йому пенсії.

Таке рішення і дії відповідача були оскаржені до суду.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 07.11.2017 у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 до Нововолинсько-Іваничівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 07.11.2017 скасовано та прийнято нову постанову, якою дії Нововолинсько - Іваничівського ОУПФУ Волинської області щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника після смерті ОСОБА_2 визнано неправомірними та зобов'язано Нововолинсько - Іваничівське ОУПФУ Волинської області перевести позивача на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка з 23.03.2017, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника після смерті ОСОБА_2 з 27.03.2017 по день виконання рішення суду.

Як слідує з матеріалів справи, розпорядженням відповідача від 09.02.2018 позивача переведено на пенсію по втраті годувальника та проведено перерахунок розміру призначеної пенсії, виходячи із 50% розміру пенсії по інвалідності, яку отримував за життя чоловік ОСОБА_2, з 23.03.2017 по 16.01.2018 (а. с. 11).

Однак, згідно розпорядження Нововолинсько-Іваничівського ОУПФУ Волинської області від 01.03.2018 №130150 виплата пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 припинена та переведено на пенсію за віком (а. с. 14).

17.07.2018 позивач звернулась до відповідача з вимогою про переведення на пенсію по втраті годувальника у відповідності до рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 (а. с. 8).

Листом від 20.07.2018 №166/Г-01 Нововолинсько-Іваничівське ОУПФУ Волинської області повідомило ОСОБА_1 про те, що підстав для продовження виплати пенсії по втраті годувальника немає, тому 31.03.2018 прийнято рішення про відмову у переході на пенсію у зв’язку з втратою годувальника (а. с. 9).

Будучи не згідною з таким рішенням відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За приписами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 1 цього Порядку пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Перелік документів, які додаються до заяви про перерахунок пенсії, визначаються відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок №22-1).

Як зазначено в пункті 2.3 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Заробіток у такому випадку визначається за документами, що є в пенсійній справі померлого годувальника.

Пунктом 2.8 Порядку передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Згідно із частиною першою статті 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення» сім’ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також сім'ї померлого пенсіонера пенсія призначається незалежно від стажу роботи годувальника.

Згідно зі статтею 37 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка встановлює розміри пенсії у зв'язку з втратою годувальника, пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім’ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Виходячи з наведених законодавчих норм, пенсії у зв’язку з втратою годувальника призначаються із заробітку годувальника або із пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті (заробітну плату, чи пенсію).

Виходячи зі змісту наведених норм, отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника безпосередньо залежить від виду та розміру пенсійного забезпечення, що була призначена померлому годувальнику.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на переведення її пенсії на державну пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 50% пенсії на день смерті її чоловіка ОСОБА_2, починаючи з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців, тобто з 07.07.2016.

Щодо посилань відповідача на відсутність первинних документів які б підтверджували достовірність видачі довідки про фактичну заробітну плату померлого чоловіка ОСОБА_2 за роботу в зоні відчуження за період з 12.04.1988 по 12.05.1988, то суд зазначає, що факт нарахування виплати померлому ОСОБА_2 пенсії із заробітку, отриманого ним за роботи під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у вказаний період підтверджує правомірність зазначених у наданих документах даних, а тому ніяких законних підстав для повторного надання позивачем їх копій чи оригіналів з метою отримання вже призначеної раніше пенсії померлого чоловіка немає, що спростовує посилання відповідача на відсутність належних документів, що необхідні для призначення позивачці пенсії по втраті годувальника відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відмова відповідача у переведенні ОСОБА_3 на пенсію у зв’язку з втратою годувальника з підстав ненадання ОСОБА_3 первинних документів є протиправною, оскільки не відповідає вимогам діючого законодавства.

Разом з тим, суд звертає увагу, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 зобов’язано Нововолинсько - Іваничівське ОУПФУ Волинської області перевести ОСОБА_3 на пенсію по втраті годувальника після смерті чоловіка з 23.03.2017.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Враховуючи вищезазначені норми та встановлені обставини справи, суд вважає, що дії позивача, направлені на реалізацію законом встановленого права на призначення та перерахунок пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, узгоджуються із положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а дії відповідача щодо відмови пенсійного органу в переведенні позивача на вид пенсії по втраті годувальника з 17.01.2018 та проведенні перерахунку пенсії є протиправними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Нововолинсько-Іваничівського ОУПФУ Волинської області заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, обов’язковими умовами відшкодування шкоди згідно вказаних статей є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино - наслідкового зв’язку між такими діями та завданою шкодою.

Як на підставу стягнення з відповідача 5 000,00 гривень моральної шкоди посилається на те, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача порушується її право на достатній життєвий рівень, погіршився стан здоров’я, що виявляється в нервових хвилюваннях.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди та не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння їй моральної шкоди.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката за складання позовної заяви, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача були надані наступні докази:

- копії договору про надання правової допомоги адвокатом від 08.05.2018, укладеного з адвокатом ОСОБА_4 (а. с. 23);

- копії додаткової угоди до договору про надання правової допомоги адвокатом від 09.10.2018 (а. с. 24);

- копію квитанції до прибуткового касового ордера № 18/18 від 10.10.2018 (а. с. 25);

Однак, як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано копію довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включення до Єдиного державного реєстру, копію витягу з книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність за 2018 рік. Крім того, позивачем не надано акту надання послуг адвокатом із зазначенням детальний опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, лише зазначено, що адвокатом на надання правової допомоги ОСОБА_1 витрачено 3 години 30 хвилин та до оплати підлягає 2625,00 грн., проте в матеріалах справи відсутній розрахунок наданих послуг з врахуванням вимог чинного законодавства.

Таким чином, оскільки позивачем документально не доведено факт понесення витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 2625,00 грн., тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної вимоги.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями частини 1 статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що в даному випадку обов’язок доведення законності дій суб’єкта владних повноважень покладено саме на відповідача, який не надав доказів на підтвердження правомірності своїх дії щодо відмови у задоволенні заяви позивача.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 з 17.01.2018 з пенсії по віку на пенсію у зв’язку з втратою годувальника та проведення перерахунку розміру пенсії, зобов’язання відповідача перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв’язку з втратою годувальника з 17.01.2018, виходячи з 50% розміру заробітної плати, зазначеної у довідці, що подавалась для призначення пенсії ОСОБА_2 в розмірі 10 740 грн. та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача у зв’язку з втратою годувальника з врахуванням виплачених сум з 17.01.2018.

Керуючись статтями 139, 243-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати дії Нововолинсько - Іваничівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з 17.01.2018 з пенсії по віку на пенсію у зв’язку із втратою годувальника та проведення перерахунку розміру пенсії, протиправними.

Зобов'язати Нововолинсько - Іваничівське об’єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв’язку із втратою годувальника з 17.01.2018, виходячи з 50% розміру заробітної плати, зазначеної у довідці, що подавалась для призначення пенсії ОСОБА_2 в розмірі 10 740,00 грн.

Зобов'язати Нововолинсько - Іваничівське об’єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у зв’язку з втратою годувальника з врахуванням виплачених сум, з 17.01.2018.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський