Рішення № 78837825, 27.12.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

№263/5562/18

№2/263/1683/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2018 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненко В.О.,

при секретаріІващенко Н.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «НОВОКАР» про визнання недійсним договору лізингу та стягнення сплачених коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору лізингу №001311, укладеного 08 серпня 2016 року між ним та Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «НОВОКАР» (далі ТОВ «ТК «НОВОКАР») та стягнення сплачених за вказаним договором грошових коштів в розмірі 87620 гривень, а також судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що 08.08.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ТК «НОВОКАР» укладений договір майнового лізингу №001311 відповідно до якого відповідач зобовязався передати позивачу у користування автомобіль Renault Logan MCV в день укладення зазначеного договору, але не раніше оплати ним фінансування в розмірі половини вартості предмету лізингу. На виконання умов вищевказаного договору, 08.08.2016 року позивачем перераховано грошові кошти у розмірі 87650 гривень, на рахунок відповідача в АТ «УкрСиббанк» №26002617433700, МФО: 351005, що підтверджується квитанцією ПАТ «Сбербанк». В супереч умовам договору відповідач свої зобовязання за договором не виконав по сьогоднішній день. На його неодноразові звернення грошові кошти не повернув.

Позивач та його представник надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, з невідомих суду причин, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

З оглядуна те,що вматеріалах справидостатньо данихпро правата взаємодіюсторін,справа розглянутазаочно,у відсутностівідповідача.

Фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у звязку із розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.4,ч.3ст.12,ст.81ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 серпня 2016 року між позивачем та ТОВ «ТК «НОВОКАР» було укладено договір майнового лізингу з додатками, згідно умов якого відповідач зобовязався придбати та передати ОСОБА_1 на умовах фінансового лізингу в користування автомобіль Renault Logan MCV, а він зобовязався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі.

На виконання умов вищевказаного договору, 08.08.2016 року ОСОБА_1 перерахував ТОВ «ТК «НОВОКАР»грошові кошти у розмірі 87620 гривень, на рахунок відповідача в ПАТ «УкрСиббанк» №26002617433700, МФО: 351005, що підтверджується квитанцією ПАТ «Сбербанк» №64410478.

Відповідач взятих на себе зобовязань за договором не виконав.

Відносини, які виникли у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, договір поставки, а також Законом України «Про фінансовий лізинг»таЗаконом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4Закону України«Про фінансовіпослуги тадержавне регулюванняфінансових послуг» до фінансових послуг відноситься, зокрема, послуги фінансового лізингу.

Статтею 1-1Законом України«Про захистправ споживачів» встановлено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Таким чином, положеннями Законом України«Про захистправ споживачів» врегульовуються відносини споживача послуги фінансового лізингу та субєкту, який такі послуги надає.

Крім того, ст.18Закону України«Про захистправ споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договору, які обмежують права споживача.

Відповідно до ст.1Закону України«Про фінансовийлізинг» фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу. Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 4 ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

За приписами ст.6 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг»договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договорами лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору відповідно до вимог цього закону. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу. Вказані положення закону нашли своє відображення в умовах договору та додатках до нього. Тобто, Товариство за умовами договору залучило фінансові активи позивача (п.п.2.1, 3.2, 3.4, 4.2.3, 5.1, 5.2 та ін.).

На підставі ч.1 ст.227ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. У відповідача немає дозволу (ліцензії) для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства, тому вказана обставина є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.806ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлене законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220ЦК України у разі не додержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору таким договір є нікчемним.

Згідно із ч.1 ст.18, ст.20 Закону України«Про захистправ споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та повязаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

За змістом ч.1 ст.808ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник), несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо: якості, комплектності, справжності предмета договору лізингу, його поставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязаннями щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Усупереч вказаній нормі у п.3.6 договору зазначено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець. Ці умови договору, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», є недійсними в наслідок їх несправедливості.

Крім того, розділ 12 договору встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобовязання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципу свободи договору.

Так, п.12.11 договору передбачає, що у випадку розірвання договору лізингоотримувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізинга лізингодавець повертає сплачені кошти лізингоодержувачем за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в розмірі 20% від суми авансового платежу. У такому випадку вартість фінансування та комісія за організацію договору та передачу предмета лізингу лізингоодержувачу не повертаються.

При цьому у разі збільшення предмета лізингу до моменту повної сплати лізингового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку №1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю вартості фінансування до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. Натомість у разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця вартості фінансування поверненню не підлягає. У такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору (п.5.4).

На підставі ч.1ст.216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Так, позивач не отримав інформацію щодо істотних умов договору, які передують укладенню договору, зокрема, відносно предмету лізингу та відносно відповідальності за договором, які є несправедливими для нього як споживача фінансових послуг, а також не отримав інформацію щодо відсутність у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. Крім того, спірний договір фінансового лізингу від 08 серпня 2016 року не був нотаріально посвідчений.

З позиції Вищого Спеціалізованого Суду України, висловленої у листі №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» випливає, що норма ч.2 ст.220ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.210 та 640ЦК України повязується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними, а отже, не створюють прав та обовязків для сторін.

Така ж позиція висловлена і у пункті восьмомупостанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала за виконання цього правочину.

Оцінивши докази по даній справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, ґрунтуються на нормах чинного законодавства і доведені повністю доказами, спірний договір фінансового лізингу укладений 08 серпня 2016 року між сторонами слід визнати недійсним, спірним договором забезпечено захист інтересів лише відповідача, умови договору лізингу є несправедливими.

Крім цього, на підставі п.1 ч.2 ст.141ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1762 гривні.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.203, 215, 216, 220, 227, 799, 806, 808 ЦК України,ст.ст. 3,13,141,247,263-265ЦПК України , суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Транспортна компанія «НовоКар» про визнання недійсним договору лізингу та стягнення сплачених коштів, задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір лізингу №001311, укладений 08 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «НовоКар».

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «НовоКар» (код ЄДРПОУ 33541687) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) грошові кошти у розмірі 87620 (вісімдесят сім тисяч шістсот двадцять) гривень.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «НовоКар» (код ЄДРПОУ 33541687) на користь держависудовий збір у розмірі 1762 гривні.

Рішення суду може бути переглянуто Жовтневим районним судом м. Маріуполя за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Позивач, який брав участь у справі, але не був присутнім у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.О. Ковтуненко