Рішення № 78834004, 14.12.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/2810/18

В справі № 760/28211/17-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києві в складі:

головуючого- судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

представника 3-ї особи - Морської Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, 3-і особи: Служба в справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, Дроздівська сільська рада Білоцерківського р-ну Київської області про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів,суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом і просить:

-позбавити відповідача батьківських прав відносно дитини, доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1;

-стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000, 00 гр., починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Посилається в позові на те, що з 08 червня 2011 року перебувала з відповідачем у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася донька ОСОБА_7.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року шлюб між нею та відповідачем був розірваний.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 травня 2012 року з відповідача стягнуто аліменти на її користь на утримання доньки у розмірі 1/4 частини від всіх його доходів, проте з липня 2017 року відповідач перестав їх сплачувати.

Ще під час перебування в шлюбі з моменту народження дитини відповідач неналежно ставився до своїх батьківських обов'язків, не піклувався про дитину, зник, не надавав ніякої матеріальної допомоги на утримання доньки, що стало основною причиною для розірвання шлюбу та позову про стягнення аліментів. Навіть за наявності рішення суду про стягнення з відповідача аліментів останній належним чином його не виконує та має заборгованість.

Зазначила, що дитина постійно хворіє, потребує лікування, а тому вона несе значні матеріальні витрати.

Просить врахувати, що середня заробітна плата в Сумській області становить 6 000, 00 гр., відповідно 1/4 частина становить 1 500, 00 гр.

Вважає зазначену суму недостатньою для належного утримання дитини, враховуючи підвищення цін на всі види товарів для дітей, а тому просить стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки в розмірі 3 000, 00 гр. щомісячно.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав та визнала за доцільне змінити розмір та спосіб стягнення аліментів.

Підтримала відзив відповідача на позов та зазначала, що на даний час відповідач справно сплачує аліменти на утримання доньки, однак вважає, що розумним і достатнім розміром аліментів є тверда грошова сума у розмірі 1 000, 00 гр.

Просила при цьому врахувати, що позивачка тривалий час чинила відповідачу та його матері перешкоди у спілкування з дитиною, у зв'язку з чим він звертався до Служби у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про усунення перешкод у спілкування з дитиною та встановлення графіку систематичних побачень.

На даний час відповідач не має можливості виконувати свої батьківські обов'язки у зв'язку з неприязним ставленням позивачки до нього та постійним нехтуванням позивачкою його прав на участь у зустрічах з дитиною, не допускає його до квартири, де вона мешкає з дитиною, не дає часу на зустрічі з дитиною.

Позивачка постійно вчиняє деструктивні дії, спрямовані на виключення контакту відповідача з дитиною, яка, як йому відомо, хоче спілкуватися з ним.

Вважає, що дитина піддається постійному психологічному впливу з боку позивачки, що, на його думку, має на меті дискредитування його в очах дитини, а тому дії позивачки свідчать про її зловживання своїми батьківськими правами.

Крім того, високий рівень емоційної агресії позивачки щодо відповідача не дозволяє вести конструктивний діалог про укладення будь-яких домовленостей та вирішення ситуації в інтересах дитини.

Крім того, просить також змінити спосіб стягнення аліментів та змінити їх розмір на тверду грошову суму до 1000, 00 гр., посилаючись на те, що у нього народилась друга дитина, на його утриманні перебуває непрацездатна мати, яку він зобов»язаний утримувати за законом, на даний час він не має постійного заробітку та вимушений нести витрати на оренду житла.

Крім того, вважає, що сума в розмірі 1 000, 00 гр. дозволяє забезпечити дитину до її повноліття і є достатньою для її належного утримання з його боку.

Він завжди утримував і продовжує утримувати дитину, а спір про утримання дитини порушений позивачкою з метою бажання задовольнити власні фінансові амбіції.

Вважає зазначені обставини вагомими для зменшення розміру аліментів.

Виходячи з цього, просить відмовити в позові про позбавлення відповідача батьківських прав, а в частині зміни розміру аліментів врахувати її пояснення та відзив відповідача.

Представник третьої особи - Дроздівської сільської ради Білоцерківського району Київської області в судовому засіданні підтримала висновок Опікунської ради при виконавчому комітеті від 22 серпня 2018 року щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини.

У подальшому, після наданих у судовому засіданні пояснень, представник відповідача та 3-ї особи у судове засідання не з»явилися, належним чином повідомлені про час розгляду справи. Про причини неявки суд до відома не поставили.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлявся належним чином. Подав заяву, в якій просить розглядати справу в його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім?я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. ч. 7, 8 та 9 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що сторони з 08 червня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дитина: донька ОСОБА_7.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року шлюб між сторонами був розірваний.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 травня 2012 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі 1/3 частини від всіх його доходів.

/а. с. 5 - 8; 53; 56 - 57 /

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу відповідач припинив спілкування як з позивачкою, так і з дитиною, і таке спілкування не поновлене до цього часу.

Відповідно до ст. 164 СК України підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: якщо мати, батько не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один з батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В свою чергу батьки (один з батьків) повинні довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.

З характеристикки дошкільного навчального закладу «Ясочка» від 16 січня 2018 року вбачається, що дитину приводить за забирає мама. Мама відвідує батьківські збори, свята, цікавиться життям та зайняттями своєї дитини в дошкільному закладі.

З моменту вступу дитини до дитячого закладу і до теперішнього часу тато до дитячого садка не приходив, життям ОСОБА_7 у дитячому садку не цікавився.

Відповідно до Висновку психологічного обстеження №074 від 17 квітня 2018 року, наданого Міським центром дитини Служби у справах дітей та сім?ї КМДА, дитина має міцну емоційну прив'язаність до мами.

Першим поряд з матір'ю дитина визначає вітчима, який виконує свою батьківську роль, піклується і підтримує дитину.

До відповідача прив'язаність у дитини не сформована через його тривалу відсутність в її житті.

З довідки, виданої 12 квітня 2018 року ФОП ОСОБА_6, вбачається, що дитина займається в танцювальній студії «Maximum» за напрямком «сучасна хореографія».

До студії приходить разом з мамою та братиком, з іншими особами хореографи студії не знайомі.

Відповідно до рішення Опікунської ради виконавчого комітету Дроздівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 13 червня 2018 року №5 ОСОБА_5 ніколи не звертався до опікунської ради щодо дитини, не цікавився життям дитини на території ради з квітня 2013 року, яка фактично проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1.

Висновком №1 від 22 серпня 2018 року Дроздівська сільська рада вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно дитини.

/ а.с. 23; 51 - 52; 59; 70; 84 /

Згідно зі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Судом встановлено, що звернення позивачки до суду з даним позовом є повторним.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської обл. від 12 грудня 2013 року в позові про позбавлення відповідача батьківських прав було відмовлено.

За змістом рішення суду єдиною підставою для відмови в позові став пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

Будь-яке інше обґрунтування для відмови в позові в рішенні суду відсутнє.

/ а. с. 92 - 94/

Заперечуючи проти позову, представник відповідача в судовому засіданні зазначила,про це ж зазначено і відзиві відповідача на позов, що його поведінка та його відносини з дитиною є наслідком особистих відносин з позивачкою, матір?ю дитини, оскільки остання, зловживаючи своїми батьківськими правами, перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Його відносини з дитиною є наслідком саме дій позивачки, які направлені на припинення будь-яких його контактів з дитиною та його спілкування з нею, а агресивність позивачки не дає можливості досягти будь-якої угоди щодо його участі в вихованні дитини.

Крім того, вважає, що сплата відповідачем аліментів на утримання дитини спростовує приведені позивачкою обставини його небажання приймати участь у житті дитини.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Відповідач та його представник, заперечуючи проти вимог позивачки, будь-яких доказів, які б спростовували приведені нею обставини, не надали.

Крім того, заперечуючи проти вимог позивачки,не надали таких доказів і в обґрунтування своїх заперечень проти позову, обмежившись лише поданим відзивом та своїм оціночним поглядом на відносини відповідача з позивачкою, як батьків дитини.

Представник 3-ї особи - Дроздівської сільської ради в судовому засіданні зазначив і цього не заперечував представник відповідача, останній після рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської обл. від 12 грудня 2013 року будь-яких контактів з дитиною не мав і не підтримував, за місцем проживання дитини на території ради не з»являвся і до Органу опіки за допомогою у спілкуванні з дитиною також не звертався.

Будь-яким чином ні відповідач у відзиві, ні його представник у судовому засіданні, окрім посилань на конфлікт з матір»ю дитини, не підтверджений належними доказами, дану обставини не пояснили.

Відповідно до ч.ч.1, 2,4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року та «Савіни проти України» зазначає, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці.

При цьому позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і саме інтереси дитини повинні мати переважний характер над інтересами батьків.

Між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

На думку Суду врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не вичерпуються переліком, зазначеним у вище приведеній постанові Пленуму, і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

Ухилення одного з батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є правовою підставою для позбавлення батьківських прав.

Однак, дане поняття, тобто ухилення від виконання батьківських обов?язків, є оціночним і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.

В п. 52 рішення «Савіни проти України» зазначено, що Судом враховується, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.

Але реалізація таких обов'язків держави також вимагає від відповідачів активних дій, які б свідчили про їх бажання скористатись такою допомогою держави.

Заперечуючи проти вимог позивачки, відповідач будь-яких доказів, які б свідчили про його бажання спілкуватися з дитиною, приймати участь у її житті, не привів.

Не надав при цьому і доказів конфліктної ситуації між ним та матір?ю дитини, наявністю якої обґрунтував неможливість спілкування з дитиною та участі у її вихованні.

Крім того, суд вважає, що рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської обл. від 12 грудня 2013 року про відмову в позові про позбавлення батьківських прав, державою уже були захищені батьківські права відповідача, йому була надана можливість користуватися своїми батьківськими правами, гарантованими законом, на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Однак, представник відповідача в судовому засіданні не спростовував, що після рішення суду відповідач жодного разу не відвідав дитину, не шукав контактів з дитиною, до моменту вирішення питання про надання висновку в даній справі в порядку ст.19 СК України Дроздівською сільською радою за місцем проживання дитини, відповідач не звертався до уповноважених органів держави з метою захисту своїх прав на участь у вихованні дитини, та сприянні йому будь-яким чином реалізувати свої батьківські обов'язки, як це зазначалось у відзиві на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що в серпні 2018 року відповідач звертався до суду з зустрічним позовом у даному провадженні про зобов'язання позивачки не чинити йому перешкод у спілкуванні з дитиною, в прийомі ухвалою суду якого йому було відмовлено.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що після повернення зустрічного позову відповідач у порядку самостійного провадження з даним позовом до суду не звернувся.

Крім того, як зазначено у вище приведеному Висновку №074 від 17 квітня 2018 року Міського центру дитини донька сторін першим поряд з матір'ю визначає вітчима, який виконує свою батьківську роль, піклується і підтримує дитину.

До відповідача прив'язаність у дитини не сформована через його тривалу відсутність в її житті.

Виходячи з цього, суд вважає, що зазначені вище фактори у своїй сукупності свідчать про ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування ним своїми обов'язками і небажанням виконувати їх, що дає суду підстави для висновку про позбавлення його батьківських прав.

Що стосується вимоги позивача про стягнення аліментів, слід зазначити наступне.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 травня 2012 року з відповідача стягнуті аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку /доходу/, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до повноліття дитини.

/ а.с. 95 - 105 /

Представник позивачки в судовому засіданні зазначив, що відповідач з липня 2017 року аліменти не сплачує, що дає підстави вважати, що він не парцює, або працює неофіційно, а тому виникла необхідність змінити порядок стягнення аліментів на утримання дитини на тверду грошову суму в розмірі 3 000, 00 гр. щомісячно.

Представник відповідача, не заперечуючи проти задоволення зазначеної вимоги позивачки, в той же час зазначив, що відповідач не ухиляється від сплати аліментів, сплачує їх позивачці регулярно відповідно до рішення суду, однак у зв»язку зі зміною матеріального становища, пов»язаного з народження дитини, орендою житла та відсутністю роботи також вважає за доцільне змінити порядок стягнення аліментів.

При цьому вважає достатньою сумою аліментів 1 000, 00 гр. на місяць.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

Тобто, за змістом ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. В зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів, а значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України,викладеній у справі № 6-143цс13 від 05 лютого 2014 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».

Враховуючи викладене вище, приведені докази як одною, так і іншою стороною в цій частині, з метою захисту інтересів дитини, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачки в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивачки на утримання дитини аліментів у розмірі 1 500, 00 гр. на місяць.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Виходячи з цього з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 640, 00 гр. судового збору, сплаченого нею при зверненні до суду.

Також, з відповідача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 640, 00 гр. на користь держави за вимогу в частині стягнення аліментів.

Керуючись ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 165, 180 - 184, 187, 192, 194, ;an=859">195, 197 Сімейного Кодексу України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно дитини, доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Змінити розмір аліментів, стягнутих рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 21 травня 2012 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1/4 частини з усіх видів заробітку/доходу/ на 1 500, 00 гр. щомісячно.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 640, 00 гр. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5 640, 00 гр. судового збору на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 грудня 2018 року.

Суддя Л.А.Шереметьєва