Рішення № 78823408, 30.11.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/835/18

в справі №760/16596/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2018 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва в складі судді Лазаренко В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом №73 (п. 12) від 07.07.2017, яким позивачеві відмовлено у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити йому нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, що передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він у період 1983-1985 років проходив строкову військову службу у військовій частині 2066, що входила до складу прикордонних військах КДБ СРСР, які знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР. Дана військова частина на той час була задіяна у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан. В період проходження служби під час бойових дій на території Афганістану він отримав контузію та травми, у зв'язку з чим в період з 23 квітня по 12 травня 1985 року перебував на лікуванні. Протоколом засідання №1732 від 25.06.2014 Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій та травм, було встановлено, що отримані ним контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. 23.07.2014 йому було встановлено інвалідність ІІІ групи внаслідок травми, отриманої, отриманої при виконанні обов'язків.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач вважає, що відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він набув право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі, встановленому Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ від 25.12.2013 № 975.

Для реалізації зазначеного права ним були подані відповідні документи до Кіровоградського міського військового комісаріату для направлення до Міністерства оборони, однак зазначені документи Кіровоградський обласний військовий комісаріат повернув без направлення разом з відповідним висновком.

Зазначені дії були оскаржені ним в судовому порядку, постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.02.2017 зобов»язано Кіровоградський обласний військовий комісаріат подати до Міністерства оборони України висновок щодо виплати йому одноразової грошової допомоги.

Міністерство оборони України не визнало його право на отримання одноразової грошової допомоги та в особі комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняло рішення, оформлене протоколом №73 (п. 12) від 07.07.2017, яким йому у виплаті допомоги відмовило, з тієї підстави, що виплати, пов'язані з виплатою одноразової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

З огляду на зазначені вище обставини, позивач вважає, що рішення відповідача є протиправним, порушує його право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законами України.

Ухвалою суду від 06.09.2017 в справі було відкрито скорочене провадження.

17.01.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву, надано письмові докази на підтвердження доводів, викладених у відзиві.

13.02.2018 позивачем подано відповідь на відзив, надано письмові докази на підтвердження доводів, викладених у відповіді на відзив.

14.08.2018 відповідачем подано заперечення, у яких викладено свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх відхилення.

Згідно ч. 3 ст. 30 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.

Відповідно до п. 10 Перехідних положень КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, розгляд справи здійснений судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Представником відповідача одночасно з поданням відповіді на позовну заяву, подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Суд, врахувавши фактичні обставини справи з урахування вимог ч. 3 ст. 257, ч. 1 ст. 263 КАС України, дійшов висновку про відсутність для цього визначених процесуальним законом підстав.

Дослідивши надані у справі письмові матеріали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період 1983-1985 років ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 2066, яка входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР , приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, що підтверджується даними військового квитка серії НОМЕР_2.

Згідно копії довідки Центрального архіву Федеральної прикордонної служби РФ від 09 квітня 2001 року №Л-1777 в історії хвороби військовослужбовця військової частини 2066 ОСОБА_1 наявні відомості, що з 23 квітня по 12 травня 1985 року перебував на лікуванні у військовій частині 2528 з діагнозом - контузія, струс головного мозку. Контузія отримана в період бойових дій на території Республіки Афганістан.

Відповідно до копії витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 25.06.2014 №1732 контузія, струс головного мозку у 1985 році, рядового у відставці ОСОБА_1, що підтверджено архівною довідкою №Л-2474 від 21 травня 2001 року Центрального архіву ФПС РФ, що в подальшому призвело до розвитку: «Віддалених наслідків перенесеної ЗЧМТ, контузії головного мозку, струсу головного мозку, лікворно-венозної дістензії, стійкої настирної цефалгії, ВСД зі схильністю до симпато-адреналових кризів (15 березня 2014 року) лівобічної пірамідної недостатності, вираженого вестибуло-атактичного синдрому, легких когнітивних порушень, ДЕП ІІ ст., змішаного ґенезу (атерослеротична, посттравматична), вираженого церебростенічного синдрому», що підтверджено медичними та військово-обліковими документами,- контузія та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 за наслідками первинного огляду 04.08.2014 встановлено 3 групу інвалідності з 23.07.2014 із зазначенням причини інвалідності - контузія, пов'язана з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав.

Позивачем були подані заяви до Адміністрації державної прикордонної служби України, Кіровоградського міського військового комісаріату щодо призначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служб при перебуванні в країнах де велися бойові дії.

За наслідками розгляду заяви Адміністрація державної прикордонної служби України повідомила позивачу, що питання виплати одноразової грошової допомоги повинно розглядати Міністерство оборони України.

В наступному Кіровоградський міський військовий комісаріат повідомив, серед іншого, позивача про відсутність підстав для оформлення та подання документів на комісію Міністерства оборони України на військовослужбовців, які проходили службу в інших силових структурах.

Позивачем в судовому порядку оскаржено дії Міністерства оборони України в судовому порядку.

У позові позивач просив визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо не призначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 05.10.2016 в задоволенні позову відмовлено, з огляду на ненадходження до відповідача висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, на підставі яких приймається відповідне рішення, які повинні були бути підготовлені та направлені Кіровоградським обласним військовим комісаріатом.

В наступному позивачем в судовому порядку оскаржено дії Київського обласного військового комісаріату, у результаті чого, постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.02.2017 зобов'язано Кіровоградський обласний військовий комісаріат подати до Міністерства оборони України висновок щодо виплати йому одноразової грошової допомоги.

Розглянувши подані документи, Міністерство оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняло рішення, оформлене протоколом №73 (п. 12) від 07.07.2017, яким ОСОБА_1 у виплаті допомоги відмовило, з тієї підстави, що виплати, пов'язані з виплатою одноразової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

В даному провадженні позивачем оспорюється правомірність вищевказаного рішення відповідача.

Надаючи оцінку обставинам справи та відповідним правовідносинам сторін, суд виходить з такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІІ від 25.03.1992.

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців.

Розділом ІІ цього Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (підпункт 4 частини другої статті 16 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Згідно ч. 9 ст 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІІ групи.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, виникає саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби, що узгоджується з правовою позицією висловленою Вищим адміністративним судом України в постанові від 22.10.2015 (справа №К/800/62717/14).

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 23.07.2014.

Згідно з п. 11 Порядку військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Судом встановлено, що Кіровоградським обласним військовим комісаріатом заява та документи позивача на виплату одноразової грошової допомоги, визначені п.11 Порядку, були направлені на адресу Міністерства оборони України.

Верховний Суд України в постановах від 18 березня 2014 року (справа № 21-11а14) та від 22 квітня 2014 року (справа № 21-484а13) сформулював правову позицію у подібних правовідносинах, згідно з якою підставою для повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте з цього питання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, відповідне рішення, оформлене протоколом №73 (п. 12) від 07.07.2017.

За таких обставин, враховуючи, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги, у відповідності до п. 11 Порядку надав усі необхідні документи уповноваженому органу, яким є відповідач, суд приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги не ґрунтується на вимогах закону, тому є протиправним.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача та викладені у протоколі підстави для відмовити в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, з наведених нижче міркувань.

Відповідач посилався на те, що питання про виплату позивачеві одноразової грошової допомоги має вирішуватись Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Також, стверджував, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки поранення отримане ним не під час проходження військової служби в Збройних Силах України, а під час проходження військової служби в Збройних Силах колишнього СРСР.

Абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.

Вказана обставина, у свою чергу, свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, зокрема зазначених в постановах від 18.11.2014 та 21.04.2015 (справа № 21-446а14, №21-135а15) .

Відсутні також і нормативні приписи, які зобов'язують, або надають повноваження Адміністрації Держприкордонслужби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.

Позивач проходив строкову військову службу у військовій частині 2066, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР.

З цього приводу слід зазначити, що Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Прикордонні війська КДБ СРСР, відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12 жовтня 1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року.

Враховуючи викладене, Державна прикордонна служба України до військової частини 2066 Прикордонних військ КДБ СРСР жодного відношення ніколи не мала.

Отже, з огляду на встановлення позивачу інвалідності 23.07.2014, останній набув право на отримання одноразової грошової допомоги, про що вже зазначено судом, і саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

З огляду на викладене вище, посилання відповідача на те, що питання про виплату позивачеві одноразової грошової допомоги має вирішуватись Адміністрацією Державної прикордонної служби України, а також на те, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки не проходив військову службу та не був військовослужбовцем Збройних Сил України, визнаються судом безпідставними.

Відповідач також вказував, що позивачем не надано копії документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, подача якого передбачена Порядком №975.

Зазначені доводи відповідача суд вважає помилковими, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.п. б), в) п. 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 (далі - Положення № 402), постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

"Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби" - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.

"Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.

Відповідно до п. 21.7 Положення № 402 постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення,контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення,контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).

Згідно з п.21.8 Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04 січня 1994 року №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

З аналізу наведеного вбачається, що документом, який підтверджує причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), в тому числі свідчить, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, колишніх військовослужбовців, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України є, зокрема, відповідна постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва), з формулюванням: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби».

Саме в такому порядку встановлювався причинний зв'язок отримання поранення позивачу, тому посилання Міністерства оборони України на відсутність серед документів поданих для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, довідки або документу про причини та обставини поранення є безпідставними, необґрунтованими та протиправними.

Відповідно до ст.16-4 Закону призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Заперечуючи проти позову в цій частині будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність у позивача підстав для отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку з ненаданням такої довідки, відповідач суду не надав, як і доказів, які б спростовували вимоги позивача.

З огляду на те, що інвалідність позивачу встановлена 23.07.2014, і як зазначено вище судом право на отримання одноразової грошової допомоги виникає саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби, судом відхиляються і інші доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях.

Щодо визначення підсудності спору, на момент пред'явлення позову відповідні правила встановлювались ст.ст. 18, 24 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України передбачалось, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 18 КАС України визначалось, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

У свою чергу, ч. 1 ст. 24 КАС України була допоміжною нормою для визначення кількісного складу суду при розгляді справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність міністерства, виключно в окружному адміністративному суді, а тому не поширювалася на здійснення судочинства у місцевих загальних судах та не підлягала застосуванню ними.

Як свідчать фактичні обставини справи, позивач звернувся із позовом про зобов'язання відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу у разі інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, отже дана адміністративна справа була предметно підсудна місцевому суду як адміністративному суду на момент прийняття її до провадження.

З наведених мотивів суд відхиляє твердження відповідача про те, що даний спір підлягає розгляду окружним адміністративним судом.

Згідно з частинами першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки Міністерство оборони України, як адміністративний орган, уже скористався своїми дискреційними повноваженнями (свободою розсуду) та прийняв рішення про відмову у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги позивачу, вказане рішення порушує законні права та інтереси позивача, який має відповідне право на таку допомоги, суд знаходить позовні вимоги позивача обґрунтованими та приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтями 16 - 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінетом Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, ст.ст. 1-3, 5, 6, 8, 9, 19, 30, 72-78, 90, 241-246, 257-263, 293, 295, п. 10 Перехідних положень КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом №73 (п. 12) від 07.07.2017, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України (адреса: проспект Повітрофлотський, будинок 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ: 00034022) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, 25006, ідентифікаційний код НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги, що передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Суддя В.В. Лазаренко