Рішення № 78820180, 10.12.2018, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/3612/17

Провадження № 2/362/323/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2018 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

з участю: секретарів – Сілецкої М.О., Вакуленко О.О., Шаблій Т.С., Яренко Н.М.,

представників позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4С., ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: державне підприємство "Київське лісове господарство", ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в:

В липні 2017 р. перший заступник прокурора Київської області Грабець І. звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду та поновити його, захистивши право; визнати недійсними рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району: від 25.10.2004 р. № 116 про вилучення із земель запасу держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 13 виділ 1 земельних ділянок загальною площею 10 га; від 20.12.2004 р. №№ 118,119,120,121,122 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області»; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: ОСОБА_7 – серії ЯГ № 174742 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0007, серії ЯГ № 174741 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0002; ОСОБА_8 – серії ЯГ № 174 740 на земельну ділянку 0,25 га з кадастровим номером 322148 3300:04:002:0009, серії ЯГ № 174738 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0004; ОСОБА_9- серії ЯГ № 174 738 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0001; сері ЯГ № 174737 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 322183300:04:002:0005; витребувати на користь держави в особі Кабінету міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 земельні ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0006, площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0010, площею 0,25 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0003, ОСОБА_16 – площею 0,25 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0007, площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0002; ОСОБА_8 - площею 0,25 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0009, площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0004, ОСОБА_9 - площею 0,25 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0001, площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0005, які розташовані на території с. Іванковичі Васильківського району та загальна вартість яких складає 3707501,62 грн.

При цьому позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування вимог позову зазначає, що зазначені вище рішення Іванковичівської сільської ради прийнято та державні акти на право власності на земельні ділянки видано з порушенням вимог закону, в наслідок чого вони є незаконними та повинні бути визнані недійсними. Зокрема, на думку позивача, вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала до компетенції органі виконавчої влади, а рішення про передачу у власність земельної ділянки прийнято не уповноваженим на це органом – Іванковичівською сільською радою. Крім того, відведення у приватну власність земельних ділянок для цілей, не пов’язаних з веденням лісового господарства, а саме для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам ст. 84 ЗК України, ст. 16 Лісового кодексу України та не відноситься до компетенції Іванковичівської сільської ради.

Ухвалою суду від 17.07.2017 р. було відкрито провадження та призначено справу до розгляду (а.с.104).

Разом з тим, 15.12.2017 р. набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно п. 9 ч. 1 Розділу XIII ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В зв’язку з цим, ухвалою суду від 26.04.2018 р. в силу положень ст.197 ЦПК України було прийнято рішення проводити розгляд справи за правилами загального провадження.

Користуючись своїм правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, представником відповідачів ОСОБА_17,ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – ОСОБА_5 було подано відзив на позов, в якому останній, посилаючись на законність рішень Іванковичівської сільської ради та дотримання нею процедури щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачів, просив застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволені позову (а.с.221-229 том 1).

У відповідь першим заступником прокурора області ОСОБА_18, в силу вимог ст. 179 ЦПК України, було подано відповідь на відзив, в якому останній, посилаючись на те, що Іванковичівською сільською радою було змінено цільове призначення лісогосподарських земель без необхідного погодження відповідного державного органу лісового господарства, просив задовольнити вимоги позову в повному обсязі (а.с.39-45 том 2).

В судовому засіданні прокурор Заєць Ю.О. вимоги позову підтримала та просила суд їх задовольнити з підстав зазначених в позові.

Представник відповідачів ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову та застосувати строки позовної давності, подавши про це відповідну заяву (а.с. 198-206 том 2).

Крім того, заяву про застосування строків позовної давності, як підставу для відмови в задоволені даного позову, було подано представником третьої особи ОСОБА_13 – ОСОБА_4С.( а.с.125-126).

Інші сторони по справі в судове засідання не з’явились, про день та час розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Від директора ДП «Київське лісове господарство» надійшли додаткові письмові пояснення, в якому останній просить проводити розгляд справи за відсутності представника підприємства. При цьому, підприємство вважає, що на момент прийняття оспорюваних рішень вилучення земельних ділянок відбулось відповідно до чинного законодавства України. Крім того, згідно п. 12 р. Х Перехідних положень Земельного кодексу України - до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади (а.с.141, том 1).

Від представника головного територіального управління юстиції у Київській області, який уповноважений представляти інтереси Кабінету Міністрів України (а.с.170,171), надійшло письмове пояснення, яке за своїм змістом та вимогами відповідає даному позову (а.с153-169, том 1).

В подальшому прокурором Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_2 було подано заперечення (а.с.142-148, том. 1), в якому остання просила з підстав, зазначених в ньому, визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити його, захистивши право на землі сільськогосподарського призначення.

Крім того, заперечення щодо заяви про застосування строків позовної давності було подано першим заступником прокурора області ОСОБА_18 (а.с.34-37, том, 2), в якому останній, посилаючись на те, що початок перебігу строку позовної давності починається не від дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту, коли орган, в інтересах якого звертається прокурор довідався або міг довідатись про порушення своїх прав, просив задоволити вимоги позову в повному обсязі.

12.06.2018 р. представником відповідача ОСОБА_19 було подано заперечення на клопотання прокурора про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними та поновлення строків позовної давності, в якому остання, посилаючись на те, що про прийнятті оскаржувані рішення Іванковичівської сільської ради позивачу стало відомо ще в 2009 р. із відповіді Київського обласного управління лісового та мисливського господарства від 23.07.2009 р., просив клопотання прокурора залишити без задоволення, відмовивши в задоволенні позову (а.с.51-59, том 2).

28.09.2018 р. прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_1 було подано письмові пояснення, в якому останній зазначає, що відведення оскаржуваними рішеннями Іванковичівської сільської ради від 20.12.2004 р. земельних ділянок у приватну власність громадян для цілей, не пов’язаних з веденням лісового господарства, а саме для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам законодавства. Окрім того, як зазначає прокурор, погодження вилучення спірних земельних ділянок лісового фонду, які перебували у постійному користуванні КДЛГО «Київліс» та використовувалась для здійснення лісогосподарської діяльності, надано з порушенням вимог Господарського кодексу України, оскільки останнє не мало необхідного обсягу дієздатності для надання такого погодження без попередньої згоди Державного Комітету лісового господарства України.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

В силу вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України – кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом ( ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5,6 ст. 81 ЦПК України).

Судом достовірно встановлено, що рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району від 25.10.2004 № 116 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу сільської ради» вилучено із земель запасу держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 12 виділ 1 земельні ділянки загальною площею 10 га, розташовані в межах населеного пункту с. Іванковичі та зараховано їх до земель запасу Іванковичівської сільської ради (а.с.20, том. 1).

У подальшому, рішенням Іванковичівської сільської ради від 20.12.2004 р. № 118 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянці ОСОБА_10 в с. Іванковичі Васильківського району Київської області та передано їй у власність земельні ділянки загальною площею 1 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,75 га - для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області (а.с.22, том. 1).

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_10 отримала державні акти: серії ЯА № 300931 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 1221483300:04:002:0006; серії ЯА № 300936 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0010 на території Іванковичі Васильківського району ( а.с.56-58, том.1).

На підставі договорів купівлі-продажу від 03.12.2005 р. ОСОБА_10 відчужила вищезазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_11 та остання отримала державні акти: серії ЯГ № 174736 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0006; серії ЯГ № 174735 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 1221483300:04:002:0010 на території с. Іванковичі Васильківського району (а.с. 60-63).

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_11 на підставі договорів дарування від № № 827, 830 відчужила належні їй земельні ділянки з кадастровими номерами 3221483300:04:002:0006 та 3221483300:04:002:0010 на користь ОСОБА_6, яка залишається їх власницею на даний час.

Крім того, рішенням Іванковичівської сільської ради від 20.12.2004 № 122 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянці ОСОБА_12 та передано їй у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,75 га - для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі ( а.с.26, том. 1).

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_20О. отримала державні акти: серії ЯА № 300932 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0007; серії ЯА № 300937 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0002 на території с. Іванковичі Васильківського району Київської області (а.с.84-87).

В подальшому, ОСОБА_12 на підставі договорів купівлі-продажу від 03.12.2005 р. відчужила вищезазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_7 та останній отримав державні акти: серії ЯГ № 174742 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером :221483300:04:002:0007; серії ЯГ № 174741 на земельну ділянку площею 1.7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0002 на території с. Іванковичі, Васильківського району (а.с. 80-83).

Рішенням Іванковичівської сільської ради від 20.12.2004 № 119 «Про ствердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в Іванковичі Васильківського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянці ОСОБА_13 та передано їх у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,75 га - для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області ( а.с.23, том. 1).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_13 отримала державні акти: серії ЯА № 300933 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 221483300:04:002:0008; серії ЯА № 300938 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0003 на території с. Іванковичі Васильківського району ( а.с. 48-51, том. 1).

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 03.12.2005 р. ОСОБА_13 відчужила вищезазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_11, яка отримала державні акти: серії ЯГ № 174734 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0008; серії ЯГ № 174733 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0003 на території с. Іванковичі Васильківського району (а.с. 52-55, том 1).

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_11 на підставі договорів дарування від 20.06.2015 року №№ 828, 829 відчужила належні їй земельні ділянки з кадастровими номерами 3221483300:04:002:0008 та3221483300:04:002:0003 на користь ОСОБА_6, яка залишається їх власницею на даний час.

Також, рішенням Іванковичівської сільської ради від 20.12.2004 №120 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянину ОСОБА_14 та передано у його власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,7500 га - для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області (а.с.24).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_14 отримав державні акти: серії ЯА № 300934 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 221483300:04:002:0009; серії ЯА № 300939 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0004 на території с. Іванковичі Васильківського району (а.с. 68-70, том. 1).

В свою чергу, ОСОБА_14 на підставі договорів купівлі-продажу від 12.11.2005 р. відчужив належні йому земельні ділянки на користь ОСОБА_8, яка отримала державні акти: серії ЯГ № 174740 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 221483300:04:002:0009; серії ЯГ № 174739 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0004 на території с. Іванковичі Васильківського району (а.с. 64-67, том 1).

Окрім того, рішенням Іванковичівської сільської ради від 20.12.2004 р. № 121 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянці ОСОБА_15 та передано їй у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,7500 га - для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району ( а.с.25, том. 1).

На підставі вказаного рішення громадянка ОСОБА_15 отримала державні акти: серії ЯА № 300935 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 221483300:04:002:0001; серії ЯА № 300940 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0005 на території с. Іванковичі Васильківського району (а.с. 76-79, том. 1).

В подальшому, ОСОБА_15 на підставі договорів купівлі-продажу від 12.11.2005 р. відчужила належні їй земельні ділянки на користь ОСОБА_9, яка отримала державні акти: серії ЯГ № 174738 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0001; серії ЯГ № 174737 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим номером 221483300:04:002:0005 на території с. Іванковичі Васильківського району ( а.с.72-75, том 1).

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради входять в систему місцевого самоврядування.

Згідно положень ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваних рішень сільської ради) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Згідно вимог ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваних рішень сільської ради) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до вимог ч. 1-3 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваних рішень сільської ради) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно п. 12 р. Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваних рішень сільської ради) - до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 6 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваних рішень сільської ради) Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

В силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваних рішень сільської ради) до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними.

Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства (ч. 1 ст.42 Лісового кодексу України в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваних рішень сільської ради).

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (ч. 2 ст.42 Лісового кодексу України в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваних рішень сільської ради).

Згідно листа Київського державного лісогосподарського об’єднання «Київліс» № 01-768/2 від 27.09.2004 р. вбачається, що останнє, у зв’язку з тим, що ділянка держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 13 виділ 1 площею 6 га розміщена в межах населеного пункту села Іванковичі, не заперечувала проти її вилучення та передачі до земель запасу Іванковичівської сільської ради з послідуючим використанням для потреб села ( а.с.27, том. 1).

В свою чергу з роз’яснень Держлісагенства від 25.06.2018 р. з питань порядку вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміни їх цільового призначення вбачається, що до 2005 р. на території Київської та інших областей України (крім областей Карпатського регіону) функціонували державні лісогосподарські об’єднання. Київське обласне по м. Києву управління лісового та мисливського господарства надало копії документів (архівні матеріали) про те, що державне лісогосподарське об’єднання «Київліс», яке функціонувало на території Київської області у 2004 р., мало право здійснювати процедуру переведення лісових земель до нелісових, керуючись листом Держкомлісгоспу від 30.12.1997 р. № 03-17/2764 і розпорядженням Голови Державного комітету лісового господарства України від 10.02.2003 р. № 2 (а.с.72, том 2)

Отже, станом на 2004 рік Київське державне лісогосподарське об’єднання «Київліс» виконувало функції територіального органу лісового господарства в Київській області та мало право давати згоду на вилучення земель та погоджувати проект відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення.

Таким чином з системного аналізу вищевказаних норм та досліджених письмових доказів вбачається, що вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала до компетенції Іванковичівської сільської ради, а рішення про передачу у власність земельних ділянок прийнято уповноваженим на це органом – Іванковичівською сільською радою з дотриманням відповідної процедури.

Крім того, ухвалюючи рішення по справі, суд враховує наступне.

Відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силу вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно положень ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред’явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 (зі змінами, внесеними Постановою Верховного Суду України № 2 від 19.03.2010) встановлено, що згідно зі статтею 257 ЦК України, у спорах про захист прав власників земельних ділянок застосовується позовна давність тривалістю у три роки, якщо інше не передбачено законом.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Разом з тим, положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак зазначена норма за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

В силу вимог ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2,4,7 та 11 до Конвенції» N475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини викладеної в судовому рішенні від 09.01.2013 р. у справі «ОСОБА_21 проти України» (Заява №21722/11) строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ( рішення від 22.10.1996 р. у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому, норма частини першої ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Водночас, має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Оскільки позивач, як контролюючий орган, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини четвертої ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В позовній заяві та в заяві про поновлення строків позовної давності прокурор зазначає, що Кабінет міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави, саме внаслідок прийняття Іванковичівською сільською радою оскаржуваних рішень відомо не було, інформація про відведені у приватну власність земельних ділянок за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних базах даних була відсутня. І лише проаналізувавши місце розташування спірних земель в Національній кадастровій карті України та отримавши інформацію ВО «Укрдержліспроект» у 2017 р., встановлені достатні підстави для вжиття заходів реагування.

Разом з тим, посилання прокурора на дані обставини суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Так, судом достовірно встановлено, що з моменту прийняття спірних рішень Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області та видачі оскаржуваних державних актів минуло вже більше 12 років.

При цьому, з відповіді Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 19.04.2018 р. № 04-28/898 «щодо надання інформації» вбачається, що у відповідності до запиту прокуратури Київської області від 03.07.2009 р. № 07/4-1775 щодо надання інформації стосовно наданих упродовж 2000-2009 років управлінням та підпорядкованих підприємств погоджень на вилучення та передачу у власність і користування зі зміною цільового призначення земельних лісових ділянок, площею понад 3,0 га або менших розмірів, але які є частинами однієї земельної ділянки лісового фонду площею понад 3,0 га, Управління листом від 23.07.2009 р. № 01-04/102 надано інформацію щодо погодження та вилучення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб за рахунок земель лісогосподарського призначення державних лісогосподарських підприємств, які підпорядковані Управлінню за період з 2000 по 2009 роки (а.с.208-214).

Таким чином, про вилучення земельних ділянок прокуратурі Київської області стало відомо ще в липні 2009 р. (лист Київського обласного управління лісового та мисливського господарства № 01-04/1-21 від 23.07.2009 р., адресований заступник прокурора Київської області старшому раднику юстиції ОСОБА_22, а.с.211).

При цьому, прокурор вже в 2009 р. мав всі можливості проінформувати про даний факт Кабінет міністрів України.

Однак, маючи достовірну та підтверджену інформацію про вилучення та передачу у власність і користування земельних лісових ділянок зі зміною цільового призначення ще в липні 2009 р., прокуратура Київської області розпочала відповідне реагування лише в 2017 р., отримавши інформацію з українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання ВТ «Укрдержліс проект» № 355 від 03.07.2017 р. (а.с.88-89).

З урахуванням вищевказаних обставин, перебіг позовної давності для позивача розпочався в липні 2009 р., однак позивач звернувся до суду за захистом своїх прав лише в липні 2017 р., тобто після спливу передбаченого ст. 261 ЦК України трирічного строку позовної давності, що в силу вимог ст. 267 ЦК України, з урахуванням заяви позивачів про застосування такого строку, є підставо для відмови в позові.

При цьому підстав для поновлення строків суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 20,149 Земельного кодексу України, ст.ст. 256,257,261,167,268 ЦК України, ст. ст. ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 266, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 20.12.2018 р.

Суддя Л.М.Кравченко