Рішення № 78819562, 24.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2018 року № 826/13260/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Генеральної прокуратури України в особі Комісії Генеральної прокуратури з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій

про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України в особі Комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати протиправною відмову Генеральної прокуратури України в особі Комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій щодо ненадання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, що викладена в листі секретаря комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 31 травня 2018 року №10/7-22035-17;

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України в особі Комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій розглянути повторно заяву ОСОБА_1 щодо надання статусу учасника бойових дій та прийняти відповідне рішення з урахуванням Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20 серпня 2014 року №413.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що 06 жовтня 2017 року останній звернувся до відповідача з заявою про надання статусу учасника бойових дій.

Листом від 17 жовтня 2017 року позивача повідомлено, що Генеральна прокуратура України розглянула заяву ОСОБА_1 та його матеріали включені до порядку денного засідання комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.

В подальшому, рішенням відповідача вказані матеріали направлені до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

У січні 2018 року листом Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції позивача повідомлено про відмову в наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з відсутністю документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення.

02 травня 2018 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про надання статусу учасника бойових дій, додавши до заяви необхідні документи. Проте, 17 травня 2018 року позивачу повторно відмовлено у встановленні статусу учасника бойових дій, що і стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач не є військовослужбовцем, а Комісія Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій приймає рішення лише щодо військовослужбовців військових прокуратур, а тому, на думку представника відповідача, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що він працював в органах прокуратури безперервно, починаючи з 03 липня 2015 року до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей він включений саме з метою виконання службових обов'язків. А тому, на думку позивача, відсутні спірні питання, що потребують міжвідомчого врегулювання, що виключає розгляд його матеріалів міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, у свою чергу, обов'язок розгляду покладений саме на відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 з 03 липня 1995 року працював в органах прокуратури України на різних посадах, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки Прокуратури Луганської області від 20 лютого 2015 року №11-59вих-15.

Наказом Генеральної прокуратури України від 03 січня 2015 року № 4-к позивача призначено прокурором Луганської області строком на п'ять років.

Наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 17 березня 2015 року № 76 ОСОБА_1 включений до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

Наказом Генеральної прокуратури України від 23 березня 2015 року № 219к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Луганської області з 23 березня 2015 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Голови комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій із заявою про надання статусу учасника бойових дій.

Листом від 17 жовтня 2017 року № 10/5/1-22035-17 Генеральна прокуратура України повідомила позивача, що його заява внесена на розгляд комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій. Зазначені матеріали включені до порядку денного засідання комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.

Листом Генеральної прокуратури України від 15 грудня 2017 року № 10/7-22035-17 ОСОБА_1 проінформовано, що 08 листопада 2017 року відповідачем прийнято рішення про скерування матеріалів про визнання учасником бойових дій ОСОБА_1 до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. Остаточне рішення щодо надання позивачу статусу учасника бойових дій буде прийняте зазначеним органом.

17 січня 2018 року Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції листом № 252/03/05.1-18 повідомила позивача, що 11 січня 2018 року на засіданні Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб розглянуто його матеріали щодо визнання учасником бойових дій. Проте, відповідно до протоколу засідання Міжвідомчої комісії № 1 від 11 січня 2018 року прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з відсутністю документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення. Також у вказаному листі зазначено, що документами, які містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення для встановлення статусу учасника бойових дій, окрім вже доданих позивачем до заяви від 06 жовтня 2017 року, є:

- заява ОСОБА_1 міжвідомчій комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», утвореній Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції щодо розгляду поданих матеріалів;

- вимога Оперативного штабу з управління антитерористичною операцією на території Донецької та Луганської областей щодо участі в заходах антитерористичної операції старшого радника юстиції ОСОБА_1;

- довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції за формою згідно з додатком 2 до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (в редакції від 20 серпня 2014 року);

- витяг з наказу керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно - тактичних угруповань) про вибуття з районів проведення антитерористичної операції.

Після зібрання відповідних документів позивач 02 травня 2018 року повторно звернувся до Голови комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій із заявою про надання статусу учасника бойових дій.

17 травня 2018 року на засіданні комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій прийнято рішення № 12, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій. Підставою для прийняття рішення слугувала відсутність компетенції у відповідача приймати рішення про встановлення спірного статусу особам, які не є військовослужбовцями.

Листом від 31 травня 2018 року № 10/7-22035-17 Генеральна прокуратура України повідомила позивача про вищенаведене рішення.

Незгода позивача з вказаними діями відповідача зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни та учасників бойових дій визначено Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі по тексту -Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII).

Відповідно до статті 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII( в редакції від 05 травня 2018 року, що була чинною на момент прийняття спірного рішення) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі по тексту - Порядок № 413).

Пунктом 5 Порядку № 413 передбачено, що рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається:

комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (далі - комісія);

міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Рішення щодо утворення комісії та положення про неї затверджується відповідним міністерством, центральним органом виконавчої влади та іншим державним органом, зазначеним в абзаці другому цього пункту.

Основні функції, завдання, повноваження та склад комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі по тексту - Комісія), а також організацію її роботи визначає Положення про комісію Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 24 лютого 2016 року № 104, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 березня 2016 року за № 401/28531 (далі по тексту - Положення № 104).

Пунктом 3 Положення № 104 передбачено, що Комісія утворюється наказом Генеральної прокуратури України з метою реалізації заходів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій військовослужбовцям військових прокуратур (далі - військовослужбовці), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.

Судом встановлено, що позивач з 03 липня 1995 року працював в органах прокуратури Луганської області, з 17 березня 2015 року включений до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, проте, вже 23 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора Луганської області за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років.

Відповідно до частин 1-2 статті 7 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (в редакції від 04 березня 2015 року, яка була чинною на момент звільнення позивача) систему прокуратури України становлять:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури;

3) місцеві прокуратури;

4) військові прокуратури;

5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 не працював у військовій прокуратурі, суд приходить до висновку, що позивач до 23 березня 2015 року не належав до осіб, яким відповідач, керуючись Положенням № 104, надає статус учасника бойових дій. Окрім того, судом встановлено, що позивач з 23 березня 2015 року звільнений з органів прокуратури.

В свою чергу, вперше заява ОСОБА_1 передана відповідачем на розгляд Міжвідомчій комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, яка, розглянувши подані позивачем документи, своїм рішенням від 11 січня 2018 року відмовила у наданні статусу учасника бойових дій, вказавши при цьому, які саме документи необхідні ОСОБА_1 для отримання вказаного статусу.

Так, пунктом 1 частини 3 розділу І Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 10 листопада 2014 року № 867 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2014 року за № 1494/26271) передбачено, що Міжвідомча комісія приймає рішення про надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій особам (осіб), які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, в разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Враховуючи, що вперше позивачу саме Міжвідомчою комісією було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з відсутністю документів, що місять достатні докази безпосередньої участі у виконанні антитерористичної операції, та саме цією комісією, а не відповідачем, вказано перелік необхідних документів, тому звернення ОСОБА_1 із заявою та необхідним пакетом документів 02 травня 2018 року саме до відповідача є необґрунтованим.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивач не працював в органах військової прокуратури, Комісія Генеральної прокуратури України не мала правових підстав, відповідно до наданих їй Положенням №104 повноважень, для встановлення ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

За таких підстав, суд приходить до висновку про правомірність відмови комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

При цьому, суд звертає увагу на необґрунтованість вимоги позивача щодо визнання протиправною відмови відповідача, що викладена в листі секретаря комісії Генеральної прокуратури України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 31 травня 2018 року №10/7-22035-17, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень відмовив ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій шляхом прийняття рішення від 17 травня 2018 року, а листом від 31 травня 2018 року №10/7-22035-17 позивачу лише повідомлено про прийняття відповідного рішення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість відмови у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні. В свою чергу, вимога позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву та прийняти відповідне рішення є похідною від вимоги про визнання протиправною відмову у наданні статусу учасника бойових дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цілому.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко