Рішення № 78819557, 24.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2018 року № 826/4073/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про стягнення компенсації за невикористане речове майно

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Міністерства оборони України грошову компенсацію за не отримане речове майно в розмірі 63 051,89 грн.;

- встановити судовий контроль за виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 по особовому складу від 03 квітня 2017 року №53-РС останній звільнений з військової служби в запас з 23 червня 2017 року.

Проте, при звільненні з військової служби у запас відповідачем не здійснено виплати компенсації замість належного до видачі речового майна. Розмір заборгованості за невикористане речове майно становить 63 051,89 грн.

28 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату компенсації за речове майно до командира військової частини, але відповіді не отримав.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі, а також зазначив, що виплата компенсації за невикористане речове майно відбувається на підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 . Міністерство оборони України є лише центральним органом виконавчої влади для такої військової частини.

Крім того, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 , надаючи згоду на виключення його зі списків особового складу частини, підтверджував відсутність у нього претензій щодо грошових розрахунків, включаючи грошову компенсацію за невикористане речове майно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2018 року призначено судове засідання з метою з`ясування думки позивача з приводу заміни відповідача належним.

В судове засідання 28 серпня 2018 року жодна зі сторін не з`явилась, хоча і була належним чином повідомлена про дату, час та місце його проведення.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 28 серпня 2018 року судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 по особовому складу від 03 квітня 2017 року № 53-РС ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас відповідно до пункту «ж» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З 23 червня 2017 року його виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено на зарахування на військовий облік до Бородянського РВК Київської області.

28 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини польової пошти НОМЕР_1 із рапортом про видачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна. До рапорту додано довідку-розрахунок № 2113 від 18 жовтня 2017 року.

Не отримавши відповіді на свій рапорт, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою до Міністерства оборони України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції, що діяла на момент звернення позивача із рапортом) Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі по тексту - Порядок № 178).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 178, вказаний Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна згідно норм забезпечення в разі: звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) за наказом командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Наведені вище обставини дозволяють суду дійти висновку про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористане речове майно.

Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити, що виплата компенсації за невикористане речове майно відбувається на підставі наказу командира військової частини, в даному випадку, на підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 , а не на підставі наказу Міністерства оборони України.

Так, у відповідності до положень статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Наведене в сукупності свідчить, що Міністерством оборони України жодним чином не порушувалися права ОСОБА_1 .

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що враховуючи відсутність згоди позивача на заміну відповідача належним, а саме заміну Міністерства оборони України на Військову частину польова пошта НОМЕР_1 , з урахуванням того, що заміна відповідача потягне за собою зміну підсудності, а також з урахуванням того, що залучення у якості співвідповідача іншої особи є правом, а не обов`язком суду, суд під час вирішення справи по суті заявлених позовних вимог дійшов висновку про відсутність правових підстав для заміни відповідача належним та залучення до участі у справі співвідповідача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатні документальні докази, якими підтверджуються протиправні дії відповідача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Тобто зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням того, що судове рішення ухвалене не на користь позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко