Рішення № 78819431, 24.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 грудня 2018 року № 826/14893/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс"доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві Державної фіскальної служби Українипроскасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Державне підприємство "Науково-технічний комплекс "Імпульс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України, у якому просило суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №0005341402;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №0005351402;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №0005361402;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №1442140305;

- скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 19.10.2017 року №23515/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що під час процедури оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача 1, відповідачем 2 було неправомірно продовжено строк розгляду скарги позивача, оскільки прийняття подібного роду рішень віднесено законодавством до компетенції Голови Державної фіскальної служби та його заступників, на відміну від рішення Державної фіскальної служби України від 05.09.2017 року №19732/6/99-99-11-01-01-25 про продовження строку розгляду скарги Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" від 22.08.2017 року, прийняте директором Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Державної фіскальної служби, який за своєю посадою не віднесений до числа заступників Голови Державної фіскальної служби, уповноваженого на прийняття такого рішення.

Відповідно, посилаючись на положення абзаців другого і третього пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України, пункту 4 розділу VII Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 року №916, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 року за №1617/28062, на думку позивача, відповідач 2 не виконав покладений на нього обов'язок, а саме не надіслав належно оформленого рішення про продовження строків розгляду скарги позивача, а тому згідно вимог законодавства скаргу Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" від 22.08.2017 року на податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №0005341402, від 10.08.2017 року №0005351402, від 10.08.2017 року №0005361402, від 10.08.2017 року №1442140305 слід визнати повністю задоволеною на користь позивача, оскільки Державною фіскальною службою України на протязі 20-ти календарних днів, наступних за днем отримання скарги, не було забезпечено дотримання порядку прийняття та надіслання на адресу позивача рішення, визначеного абзацом першим пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України.

Разом з тим, стосовно правомірності прийняття відповідачем 1 податкових повідомлень-рішень від 10.08.2017 року №№0005341402, 0005351402, 0005361402, посилаючись на пункт 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, позивач зазначив, що в висновках акта перевірки містяться висновки і твердження відповідача 1, які не можуть вважатися об'єктивними, обґрунтованими та законними, оскільки не містять належних та достатніх матеріалів, які б достовірно підтверджували відповідні юридичні факти і могли бути підставою для висновків про фіктивність або недійсність господарських зобов'язань (правочинів) та заниження податкових зобов'язань.

Також, щодо правомірності прийняття відповідачем 1 податкового повідомлення-рішення від 10.08.2017 року №1442140305, за твердженням позивача при нарахуванні земельного податку ним правомірно були застосовані правила пункту 5.1 Положення про плату за землю в місті Києві та застосовано ставку в розмірі 1% від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, оскільки вказаним пунктом Положення визначено перелік осіб, на яких він поширюється та власне до якого відноситься сам позивач, на відміну від висновків відповідача 1 в акті перевірки, згідно яких позивач повинен був виходити із положень пункту 5.6 даного Положення та застосовувати ставку в розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 проти позову заперечили, зокрема з підстав, викладених у своїх відзивах на позовну заяву.

Враховуючи думку сторін та заявлене клопотання, суд ухвалив подальший розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - ГУ ДФС у м. Києві) від 12.05.2017 року №3440, повідомлення від 15.05.2017 року за №12361/10/26-15-14-02-02 та направлень від 26.05.2017 року за №578/26-15-14-02-03, №577/26-15-14-02-03, №1758/26-15-14-03-05, №1759/26-15-14-03-03, №430/26-15-14-06-04, №3328/26-15-14-04-06 посадовими особами відповідача 1, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України, була проведена планова виїзна перевірка Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" (надалі - ДП "НТК "Імпульс") з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року.

За результатами вказаної перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено акт від 17.07.2017 року №261/26-15-14-02-03/14307765, згідно з яким було встановлено зокрема наступне:

- у порушення пунктів 44.1 і 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України та пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року №20 (П(С)БО 11), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290 (П(С)БО 15), пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пунктів 7, 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318 (П(С)БО 16), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 230990,00 грн., в тому числі: за 2015 рік в сумі 16391,00 грн., за 2016 рік в сумі 214599,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років за I кв. 2017 року у сумі 798516,00 грн.;

- у порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, з урахуванням статті 102 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість на загальну суму 293924,00 грн., в тому числі за: жовтень 2014 року в сумі 19380,00 грн., квітень 2015 року в сумі 274544,00 грн.;

- у порушення пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, підпункту 5.6 пункту 5 Положення про плату за землю в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923), занижено земельний податок на 2016 рік у сумі 634986,00 грн., за період з 01.01.2017 року по 31.03.2017 року у сумі 242985,00 грн.

Отримавши 20.07.2017 року даний акт перевірки, не погоджуючись із його висновками позивач, у порядку, передбаченому пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, підписав його із зауваженнями, оформленими у вигляді заперечень та направив листом від 27.07.2017 року №705 на адресу контролюючого органу, який проводив перевірку.

За результатами розгляду заперечень, ГУ ДФС у м. Києві листом від 07.08.2017 року №24614/10/26-15-14-02-03 повідомило ДП "НТК "Імпульс" про рішення викласти висновок акту перевірки, зазначений у пункті 1, в наступній редакції:

"1. п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп.134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПКУ та п.5 П(С)БО 11, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.7, п. 18 П(С)БО 16, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 217621 грн., в тому числі: за 2015 рік в сумі 3022 грн., за 2016 рік в сумі 214599 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років за 1 кв. 2017 року у сумі 798516 грн;"

При цьому, зміст висновків, зазначених у пунктах 2 і 7 - залишено без змін.

16.08.2017 року позивачем отримано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 10.08.2017 року №0005341402, №0005351402, №0005361402 та №1442140305.

Не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача 1, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України та Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 року №916, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 року за №1617/28062, ДП "НТК "Імпульс" направило до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України) належним чином оформлену скаргу від 22.08.2017 року.

07.10.2017 року позивачем отримано рішення ДФС України від 05.10.2017 року №19732/6/99-99-11-01-01-25 за підписом директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження, яким було продовжено строк розгляду скарги ДП "НТК "Імпульс" до 20.10.2017 року включно.

23.10.2017 року позивачем отримано рішення ДФС України від 19.10.2017 року №23515/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги, згідно якого скаржника було повідомлено про залишення скарги ДП "НТК "Імпульс" без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 10.08.2017 року №0005341402, №0005351402, №0005361402 та №1442140305 - без змін.

Не погоджуючись з винесеними відповідачем 1 податковими повідомленнями-рішеннями від 10.08.2017 року №0005341402, №0005351402, №0005361402 та №1442140305, а також із вказаними вище рішеннями відповідача 2, вважаючи їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Права контролюючих органів визначенні статтею 20 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, зокрема підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 даної статті передбачено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до абзацу першого, другого, п'ятого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Порядок проведення документальних планових перевірок визначений статтею 77 Податкового кодексу України, зокрема, згідно її пунктів 77.8 та 77.9 перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Так, згідно приписів статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Як зазначено в пункті 86.10 статті 86 Податкового кодексу України, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Відповідно до положень пунктів 86.1, 86.3, 86.7 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом п'яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Згідно пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Так, у відповідності до акту ГУ ДФС у м. Києві від 17.07.2017 року №261/26-15-14-02-03/14307765 та згідно викладеного відповідачем 1 у відзиві на адміністративний позов ДП "НТК "Імпульс", уповноваженими особами контролюючого органу було поставлено під сумнів та зроблено висновки про нереальність відповідних господарських операцій позивача з рядом його контрагентів, а саме ТОВ "Девелопер Буд", ТОВ "Стартап Технолоджи", ТОВ "Броклідер Інформ", ТОВ "Асфард", ТОВ "Глобалтрейд Груп" та ТОВ "Будівельна компанія "Едіфейс".

Підставами для вказаних висновків слугувала, у тому числі, інформація наявна в базі ІС "Податковий блок" та в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, зокрема: відсутність інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудових ресурсів, які необхідні для здійснення фінансово господарської діяльності окремих підприємств, з якими ДП "НТК "Імпульс" укладало відповідні договори, а також наявність інформації згідно матеріалів відповідних кримінальних проваджень про ознаки фіктивності даних підприємств, зокрема у зв'язку зі свідченнями керівників більшості вказаних підприємств про їх непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності зазначених товариств.

Відповідно, перевіркою зроблено висновки, що первинні документи, укладені між ДП "НТК "Імпульс" з ТОВ "Стартап Технолоджи", ТОВ "Девелопер Буд", ТОВ "Броклідер Інформ", складені всупереч вимогам діючого законодавства України в наслідок не підтвердження факту придбання товарів, послуг (згідно наявних кримінальних проваджень та допитів свідків по посадовим особам зазначених постачальників, що свідчить про непричетність до ведення господарської діяльності зазначених підприємств) в розумінні вимог Податкового кодексу України.

Таким чином, ДП "НТК "Імпульс" в порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України завищено показники, задекларовані в рядку 05.1 декларації "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року на загальну суму 480473,00 грн.

Також, перевіркою зроблено висновки, що ДП "НТК "Імпульс" отримано активи від ТОВ "Асфард", ТОВ "Будівельна компанія "Едіфейс" та ТОВ "Глобалтрейд Груп" у вигляді відповідних робіт (товарів) невідомого походження, що вважаються безоплатно отриманими. Одночасно, встановлено факт перерахування ДП "НТК "Імпульс" на рахунок ТОВ "Асфард", ТОВ "Будівельна компанія "Едіфейс" та ТОВ "Глобалтрейд Груп" грошових коштів на загальну суму 1637133,00 грн. за операціями, за якими встановлено факт неможливості проведення.

Таким чином, ДП "НТК "Імпульс" в порушення вимог пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", занижено дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за період з 01.01.2015 року по 31.03.2017 року на загальну суму 1637133,00 грн.

Відповідно, в порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, ДП "НТК "Імпульс" завищено податковий кредит по взаємовідносинах з означеними контрагентами на загальну суму 370639,00 грн.

За розглядом акта перевірки, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, пункту 86.7, пункту 86.8 статті 86 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України ГУ ДФС у м. Києві було складено податкові повідомлення-рішення від 10.08.2017 року №№0005341402, 0005351402, 0005361402 з податку на додану вартість на суму 293924,00 грн. і 146962,00 грн. штрафної санкції, податку на прибуток на суму 217621,00 грн. і 53650,00 грн. штрафної санкції та на суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на прибуток у розмірі 798516,00 грн. відповідно.

Також, перевіркою було встановлено, що ДП "НТК "Імпульс" занижено податкові зобов'язання із земельного податку за період, що перевірявся, на 877971,00 грн.

Відповідно, у порушення пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, пункту 5.6 пункту 5 Положення "Про плату за землю в м. Києві", додатку 3 рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за розглядом матеріалів перевірки ДП "НТК "Імпульс" ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.08.2017 року №1442140305 про нарахування земельного податку у сумі 877971,00 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 219493,00 грн.

Стосовно тверджень позивача про неправомірність продовження строку розгляду скарги позивача на винесені ГУ ДФС у м. Києві податкові повідомлення рішення, а саме у зв'язку з тим, що таке рішення було прийняте директором Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Державної фіскальної служби, який за своєю посадою не віднесений до числа заступників Голови Державної фіскальної служби, уповноваженого на прийняття такого рішення, відповідач 2 у відзиві на адміністративний позов послався на пункт 56.9 статті 56 Податкового кодексу України, згідно з яким керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті, а також наголосив на тому, що наказом ДФС України від 01.02.2016 року №86 "Про надання повноважень" відповідно до згаданого вище пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України було уповноважено директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження приймати рішення про продовження строку розгляду скарг платників податків та надано право підпису рішень про продовження строку розгляду скарг.

Окрім того, щодо правомірності оскарження позивачем рішення ДФС України від 19.10.2017 року №23515/6/99-99-11-01-01-25 відповідач 2 зауважив, що посилання на незаконність даного рішення є безпідставним, оскільки в даному випадку предметом дослідження є дотримання суб'єктом владних повноважень конкретних юридичних норм при прийнятті спірного рішення.

Також, посилаючись на статтю 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач 3 зазначив, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, а отже предметом оскарження є рішення, дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.

Таким чином, рішення про результат розгляду скарги та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки. Зазначене рішення є виключно носієм інформації про правомірність чи неправомірність будь-якого нарахування, здійсненого контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексу України, або будь-якого іншого рішення. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в рішенні власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень.

Отже, рішення про результат розгляду скарги не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для платника податків.

Також, відповідач 2 у своєму відзиві додатково вказав, що рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг платників податків не може бути предметом спору, оскільки наслідком його винесення податковим органом є обов'язок відповідного територіального органу фіскальної служби прийняти податкове повідомлення-рішення, яке в свою чергу може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно, мотивація, спосіб її викладення, прийняття рішення в процесі адміністративного оскарження, визначеного нормами Податкового кодексу України, є досудовим порядком вирішення спору, а тому не підлягає оцінці судом.

Зазначена позиція підтримана, як вказав відповідач 2, Вищим адміністративним судом України (ухвала від 31.05.2012 року у справі №К/9991/26796/12, ухвала від 20.06.2012 року у справі №К/9991/29420/12).

Як підсумок, враховуючи доводи та заперечення сторін, суд вважає позовні вимоги в частині скасування рішення Державної фіскальної служби України від 19.10.2017 року №23515/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги позивача необґрунтованими.

Однак, суд не погоджується з доводами відповідача 1 стосовно правомірності прийняття ним оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішення з огляду на наступне.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 року №816/809/17 (№К/9901/1349/17), норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними;

Згідно правової позиції колегії суддів Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 28.07.2015 року №803/2406/14, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справі "Булвес АД проти Болгарії", суд зазначив щодо неможливості покладення на платника податків відповідальності за невиконання її постачальником обов'язків щодо декларування ПДВ за умови відсутності доказів наявності шахрайської схеми щодо ПДВ, про яку компанія заявник була обізнана чи могла бути обізнана, позивач вказав, що вирішення податкових спорів із урахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків цілковито узгоджується із наведеною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, наведені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 44.1 вказаної статті, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

За частиною першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно постанови Верховного Суду від 06.02.2018 року №К/9901/2030/17, №821/589/17 фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків, а первинний документ, відповідно, це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, згідно наведеного, до обов'язків платників податків відноситься ведення обліку тих показників податкової звітності, що пов'язані з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі документів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, забороняється формування таких показників на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Первинні документи, які підтверджують дані податкового обліку платника податків, повинні бути достовірними, тобто відображати дійсний зміст господарських операцій, які впливають на визначення об'єкта оподаткування.

В свою чергу, фактичне здійснення господарської операції повинно викликати зміни в структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підприємства, а отже може слугувати її підтвердженням.

У відповідності до змісту акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві від 17.07.2017 року №261/26-15-14-02-03/14307765 уповноваженими особами відповідача 1 було встановлено, що на виконання умов договорів позивача з вказаними вище контрагентами відбувались відповідні перерахування готівкових коштів, а отже мало місце настання реальних змін майнового стану платника податку в підтвердження здійснення відповідних господарських операцій, відображених у сформованих первинних документах.

Суд звертає увагу, що у відповідності до постанови Верховного Суду у справі від 27.03.2018 року №816/809/17, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Також, з акту ГУ ДФС у м. Києві від 17.07.2017 року №261/26-15-14-02-03/14307765 убачається, що предметом укладених договорів позивача з наведеними контрагентами були постачання товарів і робіт (послуг), які за своїм змістом та за твердженнями позивача, придбавалися з метою їх використання в господарській діяльності ДП "НТК "Імпульс".

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені з метою їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів в межах господарської діяльності платника податків дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною колегією суддів Вищого адміністративного суду України в ухвалі №К/800/25505/16 (№805/3424/15-а) від 23.02.2017 року.

Суд погоджується з доводами позивача стосовно неможливості ставлення в залежність визнання контрагента фіктивним чи відповідні операції безтоварними лише за відсутності інформації про наявність складських чи виробничих приміщень для ведення господарської діяльності, оскільки такі твердження узгоджуються, зокрема, з правовою позицією колегії суддів Верховного Суду викладеній у вже згаданій постанові від 06.02.2018 року №К/9901/2030/17, №821/589/17, а саме що відсутність у покупців можливості придбання товарів, з урахуванням відсутності фактичних господарських ресурсів, які необхідні для провадження відповідної господарської діяльності підприємства, не доводять неможливості реального здійснення задекларованих операцій, з урахуванням того, що використання у виробничій діяльності транспортних засобів та інших фондів на підставі договорів оренди, позички чи використання власного транспорту чинним законодавством не заборонено.

Вкотре, посилаючись на неодноразово згадану постанову Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, суд звертає увагу на викладену правову думку колегії суддів, а саме зазначення тієї обставини, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

При цьому, суд також зауважив, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

У листі від 21.11.2016 року №20011/5/99-99-10-01-16 ДФС України зазначає, що висновок про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

На думку суду, відповідач 1 не довів належними та допустимими доказами правомірність прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 10.08.2017 року №0005341402, №0005351402, №0005361402.

Також, суд не погоджується з доводами відповідача 1 і щодо правомірності прийняття ним оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення від 10.08.2017 року №1442140305 у зв'язку з наступним.

У відповідності до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами (пункти 15.1 та 15.2 статті 15 Податкового кодексу України відповідно)

Стаття 206 Земельного кодексу України зазначає, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно підпункту 14.1.147 пункту 14.1 cтатті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як вказано в статтях 269, 270, 271 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII Податкового кодексу України, площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У відповідності до пунктів 288.1-288.3 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Як зазначив позивач у своїй відповіді на відзив, ДП "НТК "Імпульс" ніколи у своїй діяльності, у тому числі ні до проведення перевірки відповідачем 1, ані після неї, не використовувало у своїй діяльності орендовані земельні ділянки, в підтвердження чого послався, зокрема, на пункт 4.4.8.1 акту перевірки від 17.07.2017 року №261/26-15-14-02-03/14307765, згідно якого уповноваженими особами відповідача 1 було встановлено, що згідно із пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, у відповідності до наданих документів, за період з 01.01.2014 року по 30.03.2017 року, ДП "НТК "Імпульс" не є платником орендної плати.

Натомість, як убачається зі змісту пункту 4.4.6 акта перевірки від 17.07.2017 року №261/26-15-14-02-03/14307765, перевіркою було встановлено, що у відповідності до пункту 269.1 статті 368 Податкового кодексу України за період з 01.01.2014 року по 30.03.2017 року, ДП "НТК "Імпульс" є платником земельного податку.

Також, за даними земельного кадастру та відповідних рішень міської ради про відведення земельних ділянок було встановлено, що ДП "НТК "Імпульс" має в користуванні земельну ділянку площею 15267,61 кв.м, за адресою м. Київ, вул. Горлівська, 226/228 (8038900000:90:169:002), площею 10110,55 кв.м, за адресою м. Київ, вул. Горлівська, 209 (8038900000:90:167:004) та площею 2679,35 кв.м, за адресою м. Київ, вул. Вірменська, 27-33 (8038900000:63:471:001).

За даними перевірки ДП "НТК "Імпульс" сплачувало земельний податок у розмірі 1% від нормативно-грошової оцінки. Документи, що посвідчують право власності та право користування на земельні ділянки за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, ДП "НТК "Імпульс" до перевірки не надано.

Таким чином, обґрунтовуючи свою правову позицію щодо правомірності винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 10.08.2017 року №1442140305, відповідач 1 відзначив, що згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, а оскільки за пунктом 5.6 Положення про плату за землю (додаток 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м Києві", зі змінами внесеними рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923) плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення, то мало місце порушення підпункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України; пункту 5.6 пункту 5 Положення "Про плату за землю в м. Києві" додатку 3 рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923, в результаті чого ДП "НТК "Імпульс" занижено суму податкового зобов'язання з плати за землю та за що, згідно пункту 123.1 статті 123 розділу II Податкового кодексу України передбачено застосування фінансових санкцій та пені.

Суд звертає увагу, що у відповідності до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З акту перевірки від 17.07.2017 року №261/26-15-14-02-03/14307765 убачається, що згідно відповідних рішень міської ради та за даними земельного кадастру позивач є саме землекористувачем наведених раніше земельних ділянок.

Відповідно до пункту 5.1 згаданого Положення про плату за землю ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Як зазначено у науково-правових експертних висновках Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України від 16.03.2018 року №126/51-е у відповідь на звернення позивача від 09.02.2018 року №128 стосовно проведення науково-правової експертизи та надання відповідного фахового висновку щодо деяких питань нарахування та сплати земельного податку, останнім зазначено, у тому числі, що пунктом 5.1 Положення про плату за землю встановлено перелік осіб, на яких поширюються його вимоги, а саме: фізичні та юридичні особи, які є власниками земельних ділянок, а також юридичні особи державної та комунальної власності, у яких у постійному користуванні перебувають земельні ділянки із земель державної та комунальної власності.

Натомість зі змісту пункту 5.6 цього Положення випливає, що останній не містить прямої вказівки на таких осіб, а отже за наведених характеристик земельних ділянок, а саме їх належність до земель державної власності нормативно-грошову оцінку яких проведено, та статусу підприємства ДП "НТК "Імпульс" дають підстави для ствердження, що при нарахуванні земельного податку за користування цими земельними ділянками необхідно керуватися правилами, визначеними пунктом 5.1 Положення про плату за землю в місті Києві, та застосовувати ставку в розмірі 1% від нормативно-грошової оцінки цих земельних ділянок.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи наведені висновки Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, суд погоджується з доводами позивача стосовно безпідставного застосування податковим органом пункту 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві при нарахуванні земельного податку відносно земельних ділянок, які має у користуванні ДП "НТК "Імпульс", а отже і винесене ГУ ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 10.08.2017 року №1442140305, яким було збільшено суму грошового зобов'язання позивача за податковим зобов'язанням з земельного податку та застосовану штрафну (фінансову) санкцію, вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач 1 не довів суду належними та допустимими доказами правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 10.08.2017 року №0005341402, №0005351402, №0005361402, №1442140305, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2,12, 77, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України - задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №0005341402.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №0005351402.

4. Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №0005361402.

5. Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10.08.2017 року №1442140305.

6. В решті позовних вимог - відмовити.

7. Стягнути на користь Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" (код ЄДРПОУ: 14307765, адреса: 02121, м. Київ, вул. Горлівська, буд. 226/228) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ: 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судові витрати у сумі 39122,06 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко