Рішення № 78819352, 24.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 грудня 2018 року № 826/5956/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправною та скасування постанови № 331/227/13-4/14/П від 30.03.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (надалі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови № 331/227/13-4/14/П від 30.03.2017 про застосування штрафної санкції за порушення, вчинені на ринку фінансових послуг (надалі – постанова).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова винесена не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (упереджено), а тому дана постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню. Крім того, позивач вказує на те, що розпорядження, за невиконання якого накладено штраф, оскаржено позивачем в судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2017 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 31.08.2017.

В судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи. Судове засідання відкладено на 02.11.2017.

Позивач оскаржує постанову про застосування штрафної санкції за правопорушення, вчиненні на ринку фінансових послуг, з підстави її прийняття, на його переконання, поза межами компетенції, оскільки спеціальні норми права, зокрема положення ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачають право оскарження дій страховика до Нацкомфінпослуг.

В судовому засіданні 31.08.2017 представник відповідача подав письмові заперечення та просив в позові відмовити повністю.

Відповідач, не погодився з доводами Позивача з огляду на приписи пункту 5.9. Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 № 2319, зареєстрованого в Мін'юсті 18.12.2012 за №2112/22424 (надалі - Положення № 2319), за яким рішення Нацкомфінпослуг про застосування заходів впливу після набрання ними чинності є обов’язковими для виконання особами. У разі не виконання особами рішень про застосування заходів впливу Нацкомфінпослуг вживає заходів щодо виконання рішення у порядку, визначеному законодавством.

У судове засідання 02.11.2017 відповідач не прибув, своєї позиції стосовно заявлених позовних вимог суду не повідомив, у судовому засіданні 02.11.2017 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розгляд справи завершено в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.

Згідно зі статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Обставини встановлені судом

Як вбачається з матеріалів справи Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – відповідач) винесено постанову № 331/227/13-4/14/П від 30.03.2017 про застосування штрафних санкцій за порушення, вчинені на ринку фінансових послуг (далі – постанова) до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (далі – позивач). Застосовано до позивача суму штрафних санкцій у розмірі 1 700,00 грн.

Постанова прийнята на підставі акта від 09.03.2017 № 227/13-4/14 про правопорушення вчиненні приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» на ринку фінансових послуг (далі по тексту – акт), в якому встановлено порушення абзаців першого - третього пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо невиконання страховиком зобов'язання протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Позивач дану постанову отримав 04.04.2017 за вх. № 876.

Судом встановлено, що позивачем вказане розпорядження №194 від 02.02.2017 оскаржено до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2017 у справі №826/2897/17 за позовом приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування розпорядження від 02.02.2017 №194 позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №826/2897/17 апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправними та скасування Розпорядження від 02.02.2017 року №194 - відмовити.

Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно пунктів 1, 2 Положення № 2319 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній раді України.

Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Нацкомфінпослуг у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до пунктом 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції: у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Згідно з пункту 12 частини 1 статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.

Частиною 1 статті 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Стаття 40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює перелік заходів впливу, які може застосовувати Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Одним із встановлених статтею 40 зазначеного Закону заходом впливу є накладання штрафу в розмірах, передбачених статтями 41 і 43 цього Закону.

Приписам наведеної норми кореспондують положення пункту 2.1 розділу ІІ Положення № 2319, яким визначено, що Нацкомфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу, як накладання штрафу в розмірах, передбачених статтею 41 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує до учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг) штрафні санкції за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпорядження, рішення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про усунення порушення щодо надання фінансових послуг - у розмірі від 100 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пункту 1.5 розділу І Положення № 2319 Нацкомфінпослуг як колегіальний орган або уповноважені особи Нацкомфінпослуг обирають і застосовують заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення законодавства про фінансові послуги, враховуючи наслідки порушення та застосування таких заходів. Дані та інформація про ознаки порушення законодавства про фінансові послуги може міститися в: матеріалах, отриманих за результатами перевірок, проведених Нацкомфінпослуг; звітності, що подається до Нацкомфінпослуг; повідомленнях, отриманих від органів державної влади; повідомленнях, отриманих від міжнародних організацій, іноземних органів державної влади, неурядових організацій іноземних держав; зверненнях громадян; повідомленнях, отриманих від юридичних осіб; повідомленнях, опублікованих у засобах масової інформації; матеріалах, отриманих на письмову вимогу Нацкомфінпослуг про надання необхідних документів та інформації.

Згідно із пунктом 1.6 розділу І Положення № 2319 Нацкомфінпослуг, уповноважені та посадові особи Нацкомфінпослуг в межах своїх повноважень зобов'язані в кожному випадку виявлення порушення законодавства про фінансові послуги вжити всіх необхідних заходів для документального закріплення факту такого порушення, всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи про правопорушення, а також своєчасно прийняти рішення за справою про правопорушення та застосувати передбачені законодавством заходи впливу.

Згідно з пунктом 1.7 розділу І розділу І Положення № 2319 рішення у справі про правопорушення повинно бути законним та обґрунтованим. Рішення повинно ґрунтуватися лише на тих доказах, які були досліджені під час розгляду справи про правопорушення. Доказами в справі про правопорушення є будь-які фактичні дані, отримані в установленому законом порядку, що свідчать про наявність чи відсутність порушення законодавства про фінансові послуги, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1.8 розділу І Положення № 2319 розгляд справ про правопорушення здійснюється виключно Нацкомфінпослуг або уповноваженими особами Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень.

Підпунктом 1 пункту 2.1 розділу ІІ Положення № 2319 визначено, що Нацкомфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу, як зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення.

Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Положення № 2319 розгляд справ про правопорушення та застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1, 2, 4 - 9 пункту 2.1 розділу II цього Положення, належить до повноважень Нацкомфінпослуг як колегіального органу.

Відповідно до пункту 2.4 розділ ІІ Положення № 2319, рішення про накладення штрафної санкції (штрафу) на особу за правопорушення, вчинені на ринку фінансових послуг, приймається у вигляді постанови уповноваженої особи Нацкомфінпослуг. У разі несплати штрафу особою в добровільному порядку у строк, передбачений постановою, він стягується Нацкомфінпослуг у судовому порядку.

З огляду на те, що позивачем не було надано документів відповідачу щодо виконання вимог Розпорядження № 194, що є порушенням пункту 5.9. розділу V Положення № 2319, яким визначено, що рішення Нацкомфінпослуг про застосування заходів впливу після набрання ними чинності є обов’язковими для виконання особами. У разі невиконання особами рішень про застосування заходів впливу Нацкомфінпослуг вживає заходів щодо виконання рішень у порядку, визначеному законодавством, тому відповідачем правомірно накладено на позивача штрафні санкції.

Окремо, щодо обрання Нацкомфінпослуг заходу впливу та визначення розміру штрафних санкцій суд зазначає, що вказане рішення приймається Нацкомфінпослуг як контролюючим органом на власний розсуд.

Пунктом 2.1 вказаного Положення передбачено, що Нацкомфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу, зокрема, зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення: накладати штрафи в розмірах, передбачених статтею 41 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Нацкомфінпослуг застосовує до порушника заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно вказаних порушень.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі тих доказів, які були досліджені під час розгляду справи про правопорушення.

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не надано документів, які б надавали підстави для сумніву об’єктивності визначення розміру штрафу та враховуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги те, що розпорядження №194 від 02.02.2017 є чинним та не скасоване у судовому порядку, а також те, що позивачем як до контролюючого органу, так і до суду не надано доказів виконання вказаного розпорядження в повному обсязі, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції.

Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справі Suominen проти Фінляндії, № 37801/97, пункту 36, від 01.07.2003). Межі, до яких суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від природи рішення та оцінюватися у контексті обставин кожної справи (рішення ЄСПЛ у справі RuizTorijaetHiroBalani проти Іспанії, № 18390/91, пункту 29 від 09.12.1994).

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною та скасування Постанови від 30.03.2017 № 331/227/13-4/14/П Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про застосування штрафної санкції за правопорушення, вчинені на ринках фінансових послуг є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Ураховуючи наведене, проаналізувавши норми законодавства та надавши оцінку наявним доказам у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат також відсутні.

Керуючись 9, 72-73, 76-77, 139, 94, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41, код ЄДРПОУ 25201716) відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда