Рішення № 78819316, 06.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2018 року №826/6657/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., при секретарі судового засідання Ігнатову І.Ю., за участі представників позивача Аліфанова Т.Ю. та Фіщука В.С., представника відповідача Горєлова О.Л.., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" про накладення арешту на кошти та інші цінності,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Головного управління ДФС у м. Києві, (також далі - позивач), до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд", (далі - відповідач, ТОВ "Мегаполісжитлобуд"), про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача.

Ухвалою суду від 02 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/6657/18, (далі - справа), розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а ухвалою суду від 19 липня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Позовні вимоги обґрунтовуються наявністю у відповідача податкової заборгованості, при цьому у такого платника податків відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі, а відповідно, є підстави для накладення арешту на кошти та інші цінності, на підставах передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки позивачем не дотримано вимог Податкового кодексу України для накладення арешту на кошти та інші цінності ТОВ "Мегаполісжитлобуд".

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ТОВ "Мегаполісжитлобуд" зареєстровано 26 вересня 2006 року Печерською районною державною адміністрацією м. Києва, а з 27 вересня 2006 року перебуває на обліку в органах державної податкової служби як платник податків.

Позивач стверджував, а відповідач не заперечував, що у ТОВ "Мегаполісжитлобуд" наявний податковий борг в розмірі 30368475,39 грн., що підтверджується інформацією про податковий борг від 12 грудня 2017 року №21276/9/26-15-17-02-38, обліковими картками платника, а також належним чином врученою податковою вимогою від 14 грудня 2016 року №10987-17.

В зв'язку з несплатою вказаного боргу, позивач звертався до суду про стягнення боргу у примусовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року у справі №826/11435/17 позовні вимоги Головного управління ДФС у м. Києві задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Мегаполісжитлобуд" податковий борг у розмірі 8351524,42 грн.

Разом з тим, на даний час рішення суду відповідачем не виконано та податковий борг не погашено.

З метою забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань заступником начальника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві 15 грудня 2016 року прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №2662/26-50-17-26.

На виконання вказаного рішення, контролюючим органом на адресу відповідача направлено лист від 15 грудня 2016 року №17281/10/26-50-17-43 про надання переліку майна, яке може бути джерелом погашення наявного податкового боргу.

Так, 29 грудня 2016 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві складено Акт опису майна №1037/26-50-17-27, згідно якого проведено опис майна ТОВ "Мегаполісжитлобуд" у податкову заставу на загальну суму 366650,16 грн., тобто меншу за суму податкового боргу.

Таким чином, враховуючи, що платником податків податковий борг не сплачується, а вжитими заходами щодо виявлення майна, на яке може бути звернено стягнення, наявність такого не встановлено, Головне управління ДФС у м. Києві звернулось з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу). Разом з тим, підстави його застосування, що визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового Кодексу України, є загальними як для керівника податкового органу, так і для суду.

Так, згідно з пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України,

Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

- платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

- фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

- платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

- відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

- відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

- платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

- платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу;

- платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

З вказаних норм законодавства вбачається, що адміністративний арешт застосовується за наявності однієї із наведених вище обставин.

Суд не заперечує того факту, що за умови відсутності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, встановлена підпунктом 20.1.33. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України норма надає право податковому органу звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків. Проте, реалізація цього права можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №К/9901/465/18 від 30 січня 2018 року.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак, як було зауважено відповідачем, із з чим погоджується суд, позивач не виконав всі умови для з'ясування наявності у відповідача майна, на яке може звернути стягнення податковий орган.

Відповідно до п. 10 розділу II Порядку застосування податкової застави контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2017 року №586, опис майна може бути проведено за інформацією, документами і матеріалами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів).

При цьому, позивач не вчинив достатніх дій для з'ясування наявності майна у платника податків шляхом звернення до відповідних органів, визначених, зокрема, Порядком доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, адвокатів, нотаріусів до Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів та їх власників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №260.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд погоджується з відповідачем, що позивачем не вжито всіх заходів, які передують застосуванню арешту коштів та інших цінностей на рахунках у банку.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" про накладення арешту на кошти та інші цінності є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) до Товариства обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" (місцезнаходження: 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська/Басейна, 1-3/2, літ. "А"; код ЄДРПОУ 34615529) про накладення арешту на кошти та інші цінності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко

Рішення у повному обсязі складено 14 грудня 2018 року.