Рішення № 78818957, 20.12.2018, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1940/1757/18

20 грудня 2018 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Кухар О.Л.;

представника позивача: ОСОБА_1;

представника відповідача: ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (надалі позивач) із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Тернопільській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ТР799/416/АВ/ТД-ФС від 06 липня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час здійснення позивачем підприємницької діяльності посадовими особами Управління Держпраці у Тернопільській області винесено постанову № ТР799/416/АВ/ТД-ФС від 06 липня 2018 року про накладення штрафу на суб'єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_3 (далі ФОП ОСОБА_3В.) у розмірі 893520,00 грн за використання позивачем найманої праці без укладення трудового договору та повідомлення Тернопільської ОДПІ про прийняття працівників на роботу, що є порушенням вимоги частини 3 статті 24 КЗпП України. Із вказаними порушеннями позивач не погоджується та вважає постанову про накладення на нього штрафу протиправною, оскільки відповідачем не враховано наявності підписаного між позивачем та ОСОБА_4 цивільно-правового договору. Крім того позивач зазначає, що оскільки його дохід як суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи за період з 18 серпня 2017 року по 03 липня 2018 року складав 0 грн, у нього не було можливості нараховувати та виплачувати найманим працівникам заробітну плату. На оплату праці найманих працівників ОСОБА_3 надавав власні матеріальні ресурси в якості позики, що відповідно звільняє позивача від обовязку нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування та податків. Зважаючи на зазначене вище, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 12 вересня 2018 року позовну заяву було залишено без руху. Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою судді від 19 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №1940/1757/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 19 жовтня 2018 року.

Разом із поданням позовної заяви позивачем була подана заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Управління Держпраці у Тернопільській області № ТР799/416/АВ/ТД-ФС від 06 липня 2018 року. Ухвалою суду від 12 вересня 2018 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову у даній справі повернуто без розгляду.

21 вересня 2018 року позивач повторно подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Управління Держпраці у Тернопільській області № ТР799/416/АВ/ТД-ФС від 06 липня 2018 року. Ухвалою суду від 21 вересня 2018 року задоволено клопотання ОСОБА_3 та зупинено дію постанови Управління Держпраці у Тернопільській області ТР799/416/АВ/ТД-ФС від 06 липня 2018 року до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.

Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати вирішено питання про перехід із спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалами суду, постановленими в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, від 19 жовтня 2018 року, 07 листопада 2018 року, 26 листопада 2018 року, 05 грудня 2018 року, 11 грудня 2018 року та 17 грудня 2018 року розгляд справи було відкладено.

Судове засідання, призначене на 29 жовтня 2018 року не відбулось у звязку з неможливістю здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу через аварійне відімкнення електропостачання у приміщенні суду.

Представник Управління Держпраці у Тернопільській області подав відзив на позовну заяву від 04 жовтня 2018 року, у якому зазначив, що на підставі заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 12 червня 2018 року відповідачем було проведено захід державного контролю за додержанням законодавства про працю (інспекційного відвідування) у ФОП ОСОБА_3 та встановлено порушення законодавства про працю, зокрема, всупереч вимогам статті 21 КЗпП України та частини 3 статті 24 КЗпП України, ФОП ОСОБА_3 використовував працю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 без укладення з ними письмових трудових договорів та без повідомлення Тернопільської ОДПІ. Крім того, позивачем не було подано до Тернопільської ОДПІ повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11. З огляду на викладене, оскаржена постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами ТР799/416/АВ/ТД-ФС від 06 липня 2018 року, прийнята на підставі акту № ТР799/416/АВ від 21 червня 2018 року у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є законною і скасуванню не підлягає.

30 жовтня 2018 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідача, у якій зазначив, що відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови не враховано факт укладення між позивачем та ОСОБА_4 цивільно-правового договору, предметом якого є надання послуг, що полягають у заливанні бетонної суміші у розрізі метрів кубічних. Існування вказаного договору підтверджує те, що між позивачем та ОСОБА_4 існували відносини цивільно-правового характеру, що не охоплюються трудовим законодавством. Крім того, представник позивача стверджує, що неповідомлення до територіального органу ДФС не тягне за собою відповідальність, що передбачена абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України, а тому просить задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні 20 грудня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додатково зазначив, що позивач при проведенні інспекційного відвідування не надав цивільно-правовий договір, укладений із ОСОБА_4, через сильне хвилювання, однак такий договір був наданий ним безпосередньо до суду.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, показання свідків, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, прийшов до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 18 червня 2014 року по 25 червня 2018 року позивач був зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності - фізична особа (а. с. 36-37).

21 червня 2018 року Управління Держпраці у Тернопільської області з метою розгляду заяв ОСОБА_5 від 12 червня 2018 року (а. с. 88) та ОСОБА_4 від 12 червня 2018 року (а. с. 87), на підставі наказу Управління Держпраці у Тернопільській області від 18 червня 2018 року №404 (а. с. 89), направлення від 18 червня 2018 року №4.1/041/214 (а. с. 90) було проведено захід державного контролю (інспекційне відвідування) у діяльності ФОП ОСОБА_3, місце реєстрації: 46023, АДРЕСА_1.

За результатами проведеного заходу державного контролю складено акт відвідування від 21 червня 2018 року № ТР799/416/АВ (а. с. 91-93). У даному акті інспекційного відвідування зафіксовані порушення законодавства про працю, допущені позивачем, а саме: позивачем не з усіма найманими працівниками укладено трудові договори, так з ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які працювали в ФОП ОСОБА_3, та виконували монтажні, будівельні роботи в TOB АП «Колос - 2» на підставі договору між TOB АП «Колос - 2» (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) на виконання будівельно - монтажних робіт від 11 січня 2018 року (а. с. 97), юридична адpeca TOB АП «Колос-2», м. Теребовля, вул. Мазепи,7, не були укладені трудові договори в письмовій формі, чим порушено вимоги статті 21 КЗпП України.

Крім того, інспекційним відвідуванням встановлено, що позивач уклав трудові договори з такими найманими працівниками:

ОСОБА_6 - трудовий договір №1 від 22.01.2018 року (а. с. 99);

ОСОБА_7 - трудовий договір №2 від 22.01.2018 року (а. с. 100);

ОСОБА_8 - трудовий договір №3 від 22.01.2018 року (а. с. 101);

ОСОБА_9 - трудовий договір №4 від 22.01.2018 року (а. с. 102);

ОСОБА_10 - трудовий договір №5 від 22.01 року (а. с. 103);

ОСОБА_11 - трудовий договір №6 від 22.01.2018 року (а. с. 104), однак в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України про прийняття на роботу жодного з цих осіб, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не було повідомлено територіальний орган Державної фіскальної служби, що підтверджується копією відповіді Головного управління ДФС у Тернопільській області від 21 червня 2018 року (а. с. 96 зворот) на запит Управління Держпраці у Тернопільській області від 20 червня 2018 року (а. с. 96).

Також, позивачем не забезпечено достовірний облік виконаної працівником роботи. Приватним підприємцем не велись табелі обліку використання робочого часу чи будь-які інші документи про виконання робіт найманими працівниками.

ФОП ОСОБА_3 не забезпечено бухгалтерський облік витрат на оплату праці.

Із виплачених сум заробітної плати позивач не надав документів щодо здійснення передбачених законодавством відрахувань у Пенсійний Фонд та до Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, чим позбавив ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_4 права на соціальний захист за нормами загальнообов'язкового державного соціального страхування, чим порушив вимоги статті 46 Конституції України.

Тим самим, в акті інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог статтей 43, 46 Конституції України, статтей 21, 24, 110 КЗпП України та пункту 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці».

З вказаним актом ФОП ОСОБА_3 ознайомлений, заперечень та зауважень до нього не мав, примірник отримав 22 червня 2018 року, про що свідчить його особистий підпис (а. с. 93).

До акту перевірки додано пояснення ОСОБА_4 від 21 червня 2018 року, у яких він зазначив, що в приватного підприємця ОСОБА_3 працював три місяці у 2017 році. В 2018 році ОСОБА_4 працював протягом травня місяця. Заробітну плату йому та іншим працівникам ОСОБА_3 виплачував наприкінці тижня особисто в середньому в розмірі 3000 грн. За отримані гроші він ніде не розписувався. Працював з понеділка по суботу з 8.00 до 19.00. Разом з ним у травні працював його батько ОСОБА_5 та брат ОСОБА_9. При прийомі на роботу позивач ніяких договорів з ОСОБА_4 не укладав (а. с. 94)

21 червня 2018 року головним державним інспектором Управління Держпраці у Тернопільській області Рудиком М.М. були отримані пояснення від ОСОБА_5, у яких зазначено, що у лютому місяці 2018 року ОСОБА_5 працював у позивача протягом двох тижнів та з середини травня 2018 року по восьме червня. За виконану роботу йому виплачували 500 грн за день. Виплату заробітної плати йому та іншим працівникам проводили потижнево. За отриману заробітну плату працівники ніде не розписувались. ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_3 трудового договору з ним не укладав (а. с. 95).

В подальшому Управлінням Держпраці у Тернопільській області, за використання найманої праці без укладення трудового договору та неповідомлення Тернопільської ОДПІ про прийняття на роботу, винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ТР799/416/АВ/ТД-ФС від 06 липня 2018 року, якою відповідно до статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на ФОП ОСОБА_3 штраф у розмірі 893520,00 грн (а. с. 108-109).

Позивач вважає дану постанову протиправною, відтак звернувся до суду із відповідним позовом про її скасування.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 259 Кодексу законів про працю України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до підпунктів 3, 4 Положення на Державну інспекцію з питань праці України покладено завдання здійснювати державний нагляд та контроль за додержанням вимог законодавства про зайнятість населення з питань дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Згідно з пунктом 7 вказаного Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), пунктом 2 якого встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі, зокрема, проведення інспекційних відвідувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 5 Порядку №295 передбачено підстави здійснення заходів державного контролю, зокрема: за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Підпунктом 3 визначено, що заходи проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1. 2. 4-7 цього пункту.

Виходячи з наведених положень діючого законодавства, Управління Держпраці у Тернопільській області має право на здійснення перевірок за додержанням підприємствами, установами та організаціями законодавства про працю та складання, за результатами перевірки, документів відповідно до положень.

Згідно із пунктом 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

При цьому механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509. (надалі - Порядок № 509)

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, слід враховувати також вимоги частини 1 статті 21 КЗпП України, відповідно до яких трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а обов'язок власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, що передбачено законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що трудовий договір чинне законодавство визначає як домовленість між працівником і власником про умови виконання роботи, оскільки працівники самі не організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам.

Відповідно до положень статі 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 КЗпП України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, що затверджена Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за № 508/26953, платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Пунктом 1 розділу ІІІ вказаної вище Інструкції передбачено, що єдиний внесок згідно із Законом для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, щодо кожної застрахованої особи встановлюється в розмірі 22 відсотків на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Підпунктами 1 та 4 пункту 2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування передбачено, що сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Дослідженими у судовому засіданні доказами судом встановлено, що 01 листопада 2017 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено цивільно-правовий договір (а. с. 150), за умовами якого виконавець (ОСОБА_4Р.) зобовязується надати замовнику (позивачу) послуги (виконати роботу) із заливання бетонної суміші у розрізі метрів кубічних, а замовник зобовязується прийняти та оплатити дані послуги (роботи). Пунктом 4.1 зазначеного договору передбачено, що вартість послуг (робіт) по цивільно-правовому договору складає: за 1 м. кб. обєму залитого бетону замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 50 грн.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 дав пояснення, що з ним позивач уклав трудовий договір, ОСОБА_3 розраховувався із найманими працівниками щотижня. Заробітну плату працівники отримували на руки, ніде де розписувались. ОСОБА_4 працював з ОСОБА_10 у позивача, його праця була нерегулярною, він виконував обовязки підсобника.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що з ним позивач уклав трудовий договір. ОСОБА_4 працював з ним у ФОП ОСОБА_3, однак працював він нерегулярно. Оплату праці позивач проводив із працівниками кожного тижня у суботу на руки.

Допитаний у судовому засіданні головний державний інспектор Управління Держпраці у Тернопільській області дав пояснення, що при проведенні інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3 було надано 6 трудових договорів. Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили інспектору, що вони працювали нестабільно, оплату праці позивач проводив з ними в кінці кожного тижня, тривалість своєї праці у ФОП ОСОБА_3 ревізору не повідомили.

Суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 626 Цивільного кодексу України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Із аналізу поданого до суду цивільно-правового договору встановлено, що оплата послуг ОСОБА_4 складає 50 грн за 1 м. кб. залитого бетону, однак жодного акту приймання виконаних робіт, документів, щодо ведення обліку витрат на оплату праці, суду не надано, а показами свідків підтверджено факт здійснення оплати праці щотижнево у суботу. Даний факт підтверджує наявність між позивачем та ОСОБА_4 трудових відносин, що не були оформлені належним чином, чим у свою чергу було порушено вимоги трудового законодавства.

Крім того, неповідомлення позивачем територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття на роботу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 потягнуло за собою нездійснення передбачених законодавством відрахувань у Пенсійний Фонд та до Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що підтверджується копією акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 (а. с. 31-35). Даний факт є підставою для нарахування відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, в ході розгляду справи судом відповідач довів правомірність своїх дій при винесенні постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ТР799/416/АВ/ТД-ФС від 06 липня 2018 року на ФОП ОСОБА_3, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 (46023, вул. Академіка Сахарова, 7/14, м. Тернопіль, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Держпраці у Тернопільській області (46006, вул. Шпитальна, 7, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 39777822) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06 липня 2018 року № ТР799/416/АВ/ТД-ФС - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 грудня 2018 року.

Головуючий суддяБаранюк А.З.

копія вірна

СуддяБаранюк А.З.