Ухвала суду № 78818545, 19.12.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

19 грудня 2018 р. Справа № 0240/2403/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,

за участі:

секретаря судового засідання: Медвідь І.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника третьої особи: ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача про закриття провадження у адміністративній справі за позовом Козятинської районної ради Вінницької області до Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Козятинської міської ради ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Козятинська міська рада Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення

в с т а н о в и в :

19.07.2018 року Козятинська районна рада Вінницької області звернулась в суд з адміністративним позовом в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Козятинської міської ради ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.07.2016 року індексний номер 30570.

Ухвалою суду від 30.08.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 03.10.2018 року до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Козятинську міську раду Вінницької області.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 30.10.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

12.12.2018 року до суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі. Заява мотивована судовою практикою постанови ОСОБА_4 палати Верховного суду по справі №823/2042/16 від 04.09.2018 року, якою остаточно вирішено питання підвідомчості даної категорії справ. Зазначеним рішенням вказано, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами, тож не виконується основне завдання судочинства. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

В судовому засіданні судом поставлено на розгляд вказане клопотання відповідача.

Представник позивача заперечив щодо задоволення вказаного клопотання. Вказував, що будь-яких майнових питань до відповідача ними не заявлено, предметом оскарження в даній позовній заяві є виключно законність рішення державного реєстратора.

Відповідач в судове засідання не з'явилась, з невідомих суду причин, будучи належним чином повідомлена про розгляд справи.

Представник третьої особи підтримав клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту першого частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч.1 ст. 4 КАС України).

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини 3 статті 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних (частина перша статті 12 Закону № 1952-IV).

Разом із тим, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Якщо ж, на думку позивача, саме в результаті державної реєстрації права власності за третьою особою - суб'єктом звернення за такою послугою порушується (не визнається, оспорюється) право власності позивача, то має місце спір позивача про цивільне право з цією особою, яка і має бути належним відповідачем у спорі про скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права за особою, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи.

До того ж навіть у випадку, коли суб'єкт державної реєстрації прав не допустив порушень законодавства при проведенні державної реєстрації права, це не є перешкодою для розгляду спору за цивільним позовом, задоволення якого є підставою для вчинення реєстраційних дій.

У силу статей 3, 169 та 172 ЦК України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки як учасники цивільних відносин.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законодавством України про місцеве самоврядування власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в своїй самоврядній діяльності не є підпорядкованими іншим органам місцевого самоврядування.

Справи у спорах між органами місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких органи місцевого самоврядування є учасниками цивільних відносин та реалізують повноваження власника майна, не мають ознак публічно-правового спору та належать до юрисдикції господарських судів.

Згідно змісту позову та доданих до нього документів, позивачем заперечується право власності на будівлю що знаходиться по вул. Героїв Майдану, 24 в м. Козятині Вінницької області за Козятинською міською радою.

Такі заперечення позивач ґрунтує на тому, що подані відповідачу для державної реєстрації права власності документи не свідчать про право Козятинської міської ради на спірну будівлю

Таку позицію позивач також обґрунтовує рішенням Господарського суду Вінницької області по справі за позовом Козятинської районної ради до Козятинської міської ради про визнання права власності на частку адмінбудівлі та скасування державної реєстрації права власності на зазначену адмінбудівлю. В цьому рішенні господарський суд вказав, що державна реєстрація права власності на спірну будівлю за Козятинського міською радою була проведена з порушенням, оскільки надані для проведення реєстрації документи права власності за відповідачем на спірну будівлю достеменно не підтверджують.

Визначені реєстратором в якості підстав виникнення права власності Козятинської міської ради на спірну будівлю та досліджені судом в ході розгляду даної справи документи, на переконання суду, не свідчать про прийняття всієї спірної будівлі за Козятинського міською радою, а отже і не вказують на достатність підстав для реєстрації права власності на спірну адмінбудівлю за міською радою.

В свою чергу, предметом розгляду даної справи є рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на будівлю за Козятинською міською радою.

Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача щодо права власності на нерухоме майно.

Відтак, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція щодо юрисдикції таких спорів викладена і у постанові ОСОБА_4 Верховного ОСОБА_1 від 02.10.2018р. у справі №911/488/18.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_1.

Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики ОСОБА_1 термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд приходить до висновку, що даний позов не містить ознак публічно-правового спору, а витікає із права власності, які існують між позивачем та третьою особою щодо права власності на нерухоме майно, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до пункту першого частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, клопотання відповідача підлягає задоволенню, а провадження у даній адміністративній справі закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Керуючись ст. 238 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Провадження в адміністративній справі за позовом Козятинської районної ради Вінницької області до Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Козятинської міської ради ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Козятинська міська рада Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, закрити.

Роз'яснити позивачу його право на звернення з позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлено 26.12.2018 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович