Рішення № 78816812, 21.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/14956/18

Провадження № 2/520/6327/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгоровій Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –

Одеська товарна біржа,

про визнання договору купівлі-продажу дійсним

та визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_6 12 жовтня 2018 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Одеська товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності, в якому позивач просить суд: визнати дійсним договір за №Н-00668/99 від 25 серпня 1999 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_7, який діяв в своїх інтересах та від імені ОСОБА_1, з другої сторони; а також визначити розмір часток співвласників вказаної квартири.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 25 серпня 1999 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_7, який діяв в своїх інтересах та від імені ОСОБА_1, з другої сторони, був укладений договір купівлі-продажу №Н - 00668/99, за умовами якого ОСОБА_7, який діяв в своїх інтересах та від імені ОСОБА_1 придбали 424/1000 частки квартири, загальною площу 48,1 кв. м., корисну площу 47,6 кв.м., житлову площу 31,8 кв. м., складається з двох кімнат, та придбано: жила - 1, загальною житловою площею 13,5 кв.м., 424/1000 частки коридору – 3; 424/1000 частки вмивальні – 4; 424/1000 частки туалету – 5; 424/1000 частки душової – 6; 424/1000 частки кухні - 7.

12 жовтня 2016 року помер її батько - ОСОБА_7.

На теперішній час, як стверджує позивачка, вона бажає оформити спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_7, однак у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу вищезгаданої квартири був зареєстрований на Одеській універсальній біржі, а не засвідчене нотаріально, як це вказано в ст. 657 ЦК України, їй нотаріусом було рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визначення часток спільного сумісного майна.

На підставі викладеного позивач була вимушена звернутись до суду з цим позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі у загальному позовному провадженні та призначено дату, час місце проведення підготовчого судового засідання.

В подальшому 13 грудня 2018 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивач у судове засідання не з’явилась, однак представник позивача надала до суду заяву в якій позовні вимоги підтримала, просить позов задовольнити, справу розглянути за її відсутності, також у разі неявки відповідачів постановити заочне рішення суду.

Згідно з ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідачі та представник третьої особи в судове засідання не з’явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзив / пояснення на позовну заяву суду не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа ОСОБА_8 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуюче вищевикладене, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, за згодою позивача, Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши в сукупності усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 25 серпня 1999 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_7, який діяв в своїх інтересах та від імені ОСОБА_1 (покупці), з однієї сторони, та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (продавці), з другої сторони, був укладений договір №Н-00668/99 купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавці відчужили (продали), а покупець придбав 424/1000 частки квартири, що має загальну площу 48,1 кв.м., корисну площу 47,6 кв.м., житлову площу 31,8 кв.м. (2 кімнати), за адресою: АДРЕСА_2.

За умовами вказаного договору, по заяві власника відчужується саме: жила – 1, загальною площею 13,5 кв.м., 424/1000 частки коридору -3, 424/1000 вмивальні – 4, 424/1000 частки туалету – 5, 424/1000 частки душевої – 6, 424/1000 частки кухні – 7.

Право власності ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було належним чином зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості №1790, стор. 179, кн.323.

Також судом встановлено, що на цей час ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є повнолітньою особою.

12 жовтня 2016 року у віці 66 років помер ОСОБА_7, про що 13 жовтня 2016 року Виконкомом Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області було складено актовий запис №27.

Внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ст. 1220 ЦК України)

Згідно положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а можливими спадкоємцями за законом визначено фізичних осіб, які є живими на час відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження серії ІІІ-ЖД №376234, а відтак є спадкоємцем першої черги до майна померлого ОСОБА_7, померлого 12 жовтня 2016 року.

Після смерті ОСОБА_7, померлого 12 жовтня 2016 року, його дочка, як стверджує, звернулась до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька, однак їй було повідомлено, що оскільки договір за №Н-00668/99 від 25 серпня 1999 року купівлі-продажу 424/1000 часток квартири АДРЕСА_1, укладений на Одеській товарній біржі, було видано з порушенням норм чинного законодавства, а саме не додержано умови щодо нотаріального посвідчення договору та у вказаному договорі не зазначені частки співвласників спадкового нерухомого майна.

На підставі вищевикладеного, позивач, як спадкоємець до майна ОСОБА_7, померлого 12 жовтня 2016 року, була вимушена звернутись до суду з відповідним позовом, оскільки позбавлена можливості прийняти спадщину після смерті свого батька.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вже зазначалось, 25 серпня 1999 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_7, який діяв в своїх інтересах та від імені ОСОБА_1 (покупці), з однієї сторони, та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (продавці), з другої сторони, був укладений договір №Н-00668/99 купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавці відчужили (продали), а покупець придбав 424/1000 частки квартири, що має загальну площу 48,1 кв.м., корисну площу 47,6 кв.м., житлову площу 31,8 кв.м. (2 кімнати), за адресою: АДРЕСА_2.

Договір був зареєстрований на Одеській товарній біржі в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за реєстраційним №Н-00668/99 від 25.08.1999р., а також зареєстровано 07.08.1999 року в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості №1790, стор. 179, кн.323.

Відповідно до пункту 4 спірного договору, квартира продана за 4813 гривень.

У вказаному договорі зазначено, що він подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.

На момент укладання договору купівлі-продажу вказаної квартири був чинним Закон України "Про товарну біржу", відповідно до умов якого договори, оформлені товарною біржею, визнавались дійсними, а сам правочин купівлі-продажу було вчинено з дотриманням вимог діючого на той час законодавства. В подальшому до ЦК Української РСР 1963 року були внесені зміни, відповідно до яких угоди щодо відчуження нерухомого майна підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відсутність належних правовстановлюючих документів на квартиру, на думку суду, істотним чином порушує право власності позивачів, яке підлягає судовому захисту.

Згідно положень ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР 1963 року якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Аналогічне за змістом положення містить ч.2 ст.220 ЦК України – якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом встановлено, що всі зобов’язання за договором №Н-00668/99 від 25 серпня 1999 року купівлі-продажу 424/1000 часток квартири АДРЕСА_1, укладений на Одеській товарній біржі, сторонами виконані у повному обсязі – покупцеві була передана у власність вказана квартира, а продавцеві передані грошові кошти за продану квартиру, що підтверджується умовами передбаченими у договорі.

Крім того, з довідки №33 від 24.09.2018 року, виданої ОСББ «КИНАП», вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1, мешкає ОСОБА_1, однак особовий рахунок на квартиру відкритий на ім’я ОСОБА_7.

Таким чином, ОСОБА_7. усі вимоги, що ставилися до біржової угоди на момент її укладення, були виконані.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, оцінивши усі докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, судом встановлено, що сторони договору обумовили всі його істотні умови та повністю виконали взяті на себе зобов'язання, тому враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 в частині визнання договору №Н-00668/99 від 25 серпня 1999 року купівлі-продажу 424/1000 часток квартири АДРЕСА_1, укладений на Одеській товарній біржі, дійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що на підставі вказаного договору, набули право спільної сумісної власності на 424/1000 частки квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_7, померлий 12 жовтня 2016 року, та ОСОБА_1

У вказаному договорі не конкретизовані частки майна співвласників у спільній сумісній власності.

Згідно зі ст.112 ЦК України (1963 р.), майно може належати двом чи декільком громадянам.

На підставі викладених позивачем обставин у позові та наданих до суду доказів, судом встановлено, що співвласник вказаної квартири ОСОБА_1 позбавлена права оформити свої спадкові права на частку вказаної квартири, яка належала її батькові – ОСОБА_7, який помер 12 жовтня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є також обґрунтованими та підлягають задоволенню, та частки кожного із співвласників 424/1000 часток квартири АДРЕСА_1, є рівними.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв’язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 13, 76-81, 89, 141, 211, 263-266, 268, 273, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: 65000, АДРЕСА_2) до ОСОБА_2 (місце проживання: 65000, АДРЕСА_3), ОСОБА_3 (місце проживання: 65000, АДРЕСА_3), ОСОБА_4 (місце проживання: 65000, АДРЕСА_3), ОСОБА_5 (місце проживання: 65000, АДРЕСА_3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Одеська товарна біржа (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140), про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності – задовольнити.

Визнати дійсним договір №Н-00668/99 від 25 серпня 1999 року купівлі-продажу нерухомого майна - 424/1000 часток квартири №807, що має загальну площу 48,1 кв.м., корисну площу 47,6 кв.м., житлову площу 31,8 кв.м., в будинку №105 по вулиці Левітана в місті Одесі, укладений на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_7, який діяв в своїх інтересах та від імені ОСОБА_1, з другої сторони.

Визнати, що за договором №Н-00668/99 від 25 серпня 1999 року купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним на Одеській товарній біржі, 424/1000 часток квартири №807, що має загальну площу 48,1 кв.м., корисну площу 47,6 кв.м., житлову площу 31,8 кв.м., в будинку №105 по вулиці Левітана в місті Одесі, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_1, частки кожного із співвласників є рівними - по 1/2 частці від 424/1000 часток квартири, у тому числі, частка ОСОБА_7, померлого 12 жовтня 2016 року, на час смерті становила 1/2 частки від 424/1000 часток.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.