Рішення № 78813847, 06.09.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/2377/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2018 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

секретарів Томіленко В.В., Бурячек О.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - не зявився,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю із ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, більше п'яти років до часу відкриття спадщини; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 та гаражний бокс НОМЕР_1 у Гаражному кооперативі «Екран» по вул. Туманяна, 15, в м. Києві у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

01 квітня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

14 травня 2018 року Дніпровський районний суд міста Києва постановив ухвалу про закінчення підготовчого судового засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Київської міської ради - Солдатченко Л.М. в судове засідання не з'явилась, подала до суду відзив на позов, заперечують проти позовних вимог, вважають, що позивачем не було надано жодних належних, документально підтверджених доказів на підтвердження ведення спільного бюджету зі спадкодавцем, облаштування та ведення сімейного побуту, що передбачає поняття «сім'я», при цьому факт проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства та взаємних прав та обов'язків не може підтверджуватися лише поясненнями свідків, разом з відзивом на позов подали клопотання про розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Третя особа - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна в судове засідання не з'явилась, подала до суду клопотання про розгляд справи у її відсутність, проти задоволення позову не заперечувала.

Вислухавши пояснення позивача, третьої особи - ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1264 Цивільного кодексу України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Частиною 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється позачергово. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом та таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Доказами постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.

Судом встановлено, що ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 належала на праві власності, в рівних частках, квартира АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 11 січня 2007 року, видане Державним підприємством «Укржитлосервіс» державного управління справами. (а.с.8 зворот)

З 27 грудня 1990 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу. (а.с. 6)

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, видане Відділом реєстрації смерті у місті Києві 16 жовтня 2007 року (актовий запис №19763). (а.с.10)

Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина на 1\4 частини квартири АДРЕСА_2, яка прийнята спадкоємцем першої черги за законом - сином ОСОБА_1, останній отримав у спадок 1/8 частину квартири АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03 липня 2008 року, зареєстровано в реєстрі за номером 1-1679. (а.с.12)

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, видане Відділом реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві ІНФОРМАЦІЯ_2 року (актовий запис №2211). (а.с.9)

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина до складу якої входить 1\4 частина квартири АДРЕСА_2,

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до предмету позову, позивач ОСОБА_1 просить встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю із ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, більше п'яти років до часу відкриття спадщини, встановлення даного фатку має юридичне значення для позивача, який має намір прийняти спадщину після смерті ОСОБА_6, як спадкоємець четвертої черги за законом, оскільки інших спадкоємців у спадкодавця не має.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. (ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України)

За даними, які викладено у довідці від 29 травня 2017 року (вих..№70, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, також з ним проживав та був зареєстрований ОСОБА_6 в період з 12 вересня 1991 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 року. (а.с.7)

Згідно з ч. 1 ст. 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї.

Як встановлено судом, за життя ОСОБА_6, який перебував у зареєстрованому шлюбі з матір'ю позивача ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, мав фактичне та зареєстроване місце проживання з позивачем ОСОБА_10, на момент відкриття спадщини позивач постійно проживав зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_2.

На підтвердження факту проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_11, позивач посилається на те, що ОСОБА_6 був особою похилого віку, в силу віку та за станом здоров'я потребував стороннього догляду, позивач разом з родиною, дружиною та дітьми, проживали разом в одній квартирі з померлим, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, придбавали продукти харчування та ліки, оплачував комунальні послуги та допомагали утримати квартиру, яка належала їм на праві спільної сумісної власності, в належному стані, ці обставини підтвердила третя особа ОСОБА_2, сестра позивача, яка підтвердила, що з відчимом мали близькі теплі родинні стосунки, вони разом проживали як одна сімя, останні роки відчим часто хворів, потребував сторонньої допомоги, її брат турбувався його станом здоровя, придбавав ліки, оскільки брат та відчим проживали постійно в одній квартирі, вони вели спільний побут, разом харчувались, придбавали необхідні повсякденні речі, тому не виникало жодних сумнівів у сторонніх людей, що вони одна родина, ці обставини третя особа підтвердила як свідок у справі.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13, підтвердили, що тривалий час знають родину ОСОБА_2, особисто знали покійного ОСОБА_6, родина проживала в одній квартирі між ними ніколи не виникало жодних суперечок щодо ведення спільного господарства та користування квартирою, покійний останні роки життя часто хворів його пасинок ОСОБА_1 опікувався ним, лікував та придбавав медичні препарати за призначенням лікарів, у свідків не виникало жодних сумнівів, що позивач та його відчим є одна сімя, враховуючи тривалість їх спільного сумісного проживання та взаємовідносини в родині.

За втановдлених обставин, суд вважає доведеним той факт, що позивач з покійним проживали однією сім'єю, мали спільний побут, взаємні права та обов'язки із померлим на протязі не менш як п'яти років до часу відкриття спадщини, що дає підстави вважати, що позивач набув права на отримання спадщини як спадкоємець четвертої черги за законом в силу положень ст.1264 Цивівльного кодексу України.

Відповідно до ст 1264 ЦК України четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У відповідності до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно пунктів 4.11. - 4.18. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерство юстиції України N 296/5 від 22.02.2012р., для спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, заява про видачу свідоцтва про право на спадщину є первинним документом, на підставі якого заводиться спадкова справа. При цьому нотаріус має виконати всі дії, які передбачені цим Порядком. Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Як роз'яснено у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, а право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою та при відсутності правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв'язана волею сторонніх осіб (відповідачів у справі), що суперечить вищевказаній презумпції.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Як роз'яснення у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що позивач, як спадкоємець четвертої черги за законом, в межах визначеного законодавством строку, прийняв спадщину щодо майна померлого ОСОБА_6, тому з урахуванням предмету позову наявні підстави для задовлення вимог в частині визнання за ОСОБА_1, як спадкоємцем четвертої черги за законом щодо майна ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3, набуття права вланості спадкодавцем на частину квартири підтверджується свідоцтвом про право вланості, яке долучено в копії до матеріалів спорави.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв'язана волею сторонніх осіб (відповідачів у справі), що суперечить вищевказаній презумпції.

Заявляючи вимоги в частині визнання права власності на гаражний бокс НОМЕР_1 у Гаражному кооперативу «Екран», розташований за адресою: м. Київ, вул. Туманяна,15, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

На підтвердження факту належності за життя ОСОБА_6 гаражного боксу НОМЕР_1 у Гаражному кооперативу «Екран», долучено до справи довідку Гаражного кооперативу «Екран» від 28 лютого 1997 року вих..№3 про те, що ОСОБА_6 є членом гаражного кооперативу «Екран» та влаником гаража НОМЕР_1 по вул.. Туманяна, 15 в м.Києві, цей зірно-розбірний гараж збудований із конструкцій збірного залізобетону, площа гаража 18,0 кв.м.

Відповідно до ст. 19-1 Закону України "Про кооперацію" член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. В разі викупу квартири, дачі, гаража споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність», член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Як роз'яснено в пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 28.06.1991 року «Про практику розгляду судами цивільних справ пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів», у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває права власності на це майно і в праві розпоряджатися ним на свій розсуд.

Пункт 9 цієї Постанови передбачено, що оскільки визначення розміру пайових внесків віднесено до виключної компетенції загальних зборів членів ГБК, судам необхідно виходити з цих даних кооперативу.

Разом з тим, суд критично відноситься до наданого позивачем доказу на підтвердження виникнення у спадкодавця права власності на гаражний бокс НОМЕР_1 у Гаражному кооперативу «Екран», а саме довідки Гаражного кооперативу «Екран» від 28 лютого 1997 року вих.№3, оскільки цей документ не містить даних про виплату паєнакопичення членом кооперативу, інших даних, що мали підтвердити виникнення у спадкодавця права власності на гаражний бокс, в тому числі проведення державної реєстрації права власності, оформленого належним чином свідоцтва про право власності, технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, суду надано не було, з клопотання про витребування доказів позивач до суду не звертався.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. ( ч.1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України)

За нормою ч. 1 статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом підлягає задоволенню частково, ухвалюючи рішення суд задовольняє вимоги про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю із ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, більше п'яти років до часу відкриття спадщини, та визнання за ОСОБА_1, спадкоємцем четвертої черги за законом щодо майна ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на ? частину квартири №93, загальною площею 76,20 кв.м, жилою площею 47,0 кв.м, в будинку АДРЕСА_2, в іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 392, 1216, 1217, 1218, 1258, 1259, 1268, 1269, 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 82, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 284, 288, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соловчук Лариса Володимирівна, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю із ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, більше п'яти років до часу відкриття спадщини.

Визнати за ОСОБА_1, спадкоємцем четвертої черги за законом щодо майна ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на ? частину квартири №93, загальною площею 76,20 кв.м, жилою площею 47,0 кв.м, в будинку АДРЕСА_2.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до положень ч.1 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я