Рішення № 78810609, 19.12.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/21038/18

н/п 2-о/766/1598/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

за участю секретаря Красновського В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту вимушеного переселення внаслідок збройної агресії,

встановив:

Заявники 24.10.2018 року звернулись до суду з вказаною заявою, свої вимоги обґрунтовують тим, що є громадянами України, зареєстровані та до квітня 2015 року проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, буд.З, кв. 123. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб 06.05.2006. У шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2

На тимчасово окупованій території у ОСОБА_2 залишилась земельна ділянка та розташований на ній будинок за адресою: м. Шахтарськ, вул. Тургенєва, буд. 49. Право власності на ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку № 067118, право власності на будинок підтверджується договором купівлі продажу житлового будинку від 05.10.2010 № 3190.

У квітні 2015 року заявники разом з малолітніми дітьми були вимушені переміститись з Донецької області до Херсонської області за адресою: АДРЕСА_1. Згодом змінили місце проживання і отримали нові довідки. В даний час проживають: ІНФОРМАЦІЯ_4, про що свідчать довідки про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 27.04.15 № НОМЕР_1 та від 02.06.15 № НОМЕР_2, а також нові довідки від 07.05.18 № 1440 та 07.05.18 № 1522.

Також заявники посилаються на факти, що викладені в постанові Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року, які підтверджують загальновідомий факт збройної агресії Російської Федерації проти України, внаслідок чого РФ окуповано частину території України і саме ту територію де проживали заявники. Заявники зазначають, що факти збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню (ч.3 ст. 82 ЦПК України).

Також в заяві зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» було затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, додаток до якого визначає форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Однак, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину, яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.14 року). Тобто, отримані заявниками довідки (від 27.04.2015 року №6523001440 та від 02.06.2015 року №6523001522, а також нові довідки від 07.05.2018 року №1440 та 07.05.2018 року №1522) посвідчують лише факт їх вимушеного переселення з Донецької області до м.Херсону і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки орган Міністерства соціальної політики України, який видав довідки, не має таких повноважень. Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року не визначено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту та/або тимчасової окупації території України, та не виключає можливості звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення. Звернення заявників до суду обумовлено тим, що вони мають на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви-потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбаченою цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено. Заявники зазначають, що застосування норм законодавства України підтверджується практикою суду касаційної інстанції, а саме висновками викладеними зокрема і в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №363/632981/16-ц.

Заявники в судове засідання не з'явились, надали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, заявлені вимоги підтримують, просять їх задовольнити.

Представники заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України, Посольства Російської Федерації в Україні у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяв до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився 26.03.1984 року в м. Шахтарськ Донецької області (паспорт громадянина України ВС № 237459). ОСОБА_2 народилась 12.12.1985 року в м. Шахтарськ Донецької області (паспорт громадянина України МР № 491034). Останні уклали шлюб 06.05.2006 (свідоцтво про шлюб серія І-НО № 036085). У шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 Згідно паспортних даних, заявниками були зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_5.

На тимчасово окупованій території у ОСОБА_2 залишилась земельна ділянка та розташований на ній будинок за адресою: Донецька область, м.Шахтарськ, вул.Тургенєва, буд.49. Право власності на ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку №067118, право власності на будинок підтверджується договором купівлі продажу житлового будинку від 05.10.2010 № 3190.

Відповідно до письмової довідки № НОМЕР_1 від 27.04.2015 року ОСОБА_1 взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції. Відповідно до вказаної довідки заявник перемістився в АДРЕСА_1.

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.06.15 №6523001522, фактичне місце проживання ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2.

У довідках № 1440 від 07.05.2018, № 1522 від 07.05.2018 зазначено, що фактичним місцем проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є: м. Херсон, вул. 200 років Херсону, 6.7, кв. 97.

Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної ОСОБА_7 України № 254-VIII від 17.03.2015 року "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 124 Конституції України встановлює, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) визначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.

Крім того згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Іlаєсu аnd Оthers v.Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року №48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v.Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 129). У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Іlаєсu аnd Оthers v.Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року №48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan аnd Оthers v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№43370/04, 8252/05 аnd 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v.Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 130).

Стаття 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни встановлює, що особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Частина перша статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Отже, з положень наведеної статті слідує, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч.1 ст.4 та ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачає порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Згідно ч.7 ст.19, ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З аналізу наведеного слідує, що встановлення юридичного факту, від якого залежить виникнення, зміна чи припинення особистих прав, на підставі рішення суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки.

При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російською Федерацією відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

При таких обставинах, суд приходить до висновку про те, що встановлення факту вимушеного переселення заявників у квітні 2015 року з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв'язку з окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області можливе лише в судовому порядку. Від встановлення такого факту безпосередньо залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника. При цьому необхідно враховувати, що вказаний юридичний факт є індивідуальним, та має правові наслідки лише для заявника.

Судом встановлено обґрунтованість вимог заявників та доведеність того, що від встановлення відповідного юридичного факту залежить виникнення, зміна та припинення відповідних правовідносин. Вказане вище узгоджується з позиціями Верховного суду в справах: № 243/7029/17 від 12.04.2018 року, № 417/3852/17 від 21.03.2018 року, № 428/12368/16-ц від 21.03.2018 року, № 428/13977/16-ц від 06.06.2018 року, № 428/8076/16-ц від 21.08.2018 року, № 759/759/17 від 07.03.2018 року, № 363/2981/16-ц від 14.03.2018 року, №752/6366/16-ц від 21.08.2018 року. Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вище наведене, положення чинного національного та міжнародного законодавства, позиції Верховного суду, суд дійшов висновку про задоволення вимог заявників.

Керуючись ст.ст.55, 124 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 5, 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», ст. ст. 4,5,13,76- 81,133,141,265, 293, 315, 316, 317, 319 ЦПК України, суд

вирішити:

Заяву ОСОБА_1, 26.03.1984 р. н. (уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, який мешкає за адресою: м.Херсон. АДРЕСА_3, паспорт серія ВС № 237459), ОСОБА_2, 12.12.1985 р. н., (уродженки ІНФОРМАЦІЯ_6, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_4, паспорт серія МР №491034), яка діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, 24.10.2006 р. н. (свідоцтво № І-НО № 099776), та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво І-НО № 531831), заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОУ: 37567866, м. Київ, вулиця Еспланадна,8/10), Російська Федерація (Посольство Російської Федерації в Україні, Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049) про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, 26.03.1984 р. н. (уродженця ІНФОРМАЦІЯ_7, проживаючого: ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серія ВС № 237459), ОСОБА_2, 12.12.1985 р. н., (уродженки ІНФОРМАЦІЯ_6,проживаючої: ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серія МР № 491034), ОСОБА_3, 24.10.2006 р. н. (свідоцтво № І-НО № 099776), ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво І-НО № 531831) у квітні 2015 року з окупованої території Донецької області відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв'язку з окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відповідності до п.п. 15.5 ч.І Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Оскарження рішення не зупиняє його виконанням.

Суддя С.І.Майдан