Постанова № 78808986, 22.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8172/18

Номер справи місцевого суду: 521/21798/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року (суддя Мазун І.А.),

встановив:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, просив суд визнати за ним право приватної власності на вбудоване нежитлове приміщення №36 по проспекту Адміральському у м. Одесі, загальною площею 14,3 кв.м. за набувальною давністю.

Позов обґрунтовано тим, що у 1960 році його хрещений батько ОСОБА_4, як працівник будівельно-монтажного тресту «Одестрансбуд», отримав від зазначеного підприємства двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (на даний час пр-т Адміральський) в м. Одесі.

Разом із квартирою ОСОБА_4 отримав для використання у якості підсобного вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 14,3 кв.м., розташоване на прибудинковій території вказаного будинку.

На початку 1994 року ОСОБА_4 вказану квартиру приватизував, а 10.03.1994 року за договором дарування, подарував її йому.

Разом із подарованою квартирою, 10.03.1994року ОСОБА_4К виділив йому у користування 1/2 частину вбудованого нежитлового приміщення.

До 2007 року позивач та ОСОБА_4 спільно користувалися зазначеним нежитловим приміщенням.

01.08.2007 року у віці 67 років ОСОБА_4 помер. Він як єдина близька людина отримав свідоцтво про його смерть, організував поховання та сплатив усі необхідні витрати. З часу його смерті позивач користується нежитловим приміщенням одноособово.

В період з 18.09.2017року по 30.09.2017року невстановлена особа або група осіб шляхом пошкодження стіни та створи воріт проникла до його нежитлового приміщення та викрала належний йому автопричіп, металевий бак та лист металу, з приводу чого він звернувся до Малиновського відділу поліції в м. Одесі із заявою про скоєння злочину, за якою органом досудового розслідування 30.09.2017року були внесені відомості до ОРДР та розпочате кримінальне провадження №12017160470003987.

Тоді ж, під час відібрання в нього пояснень, слідчим слідчого відділу Малиновського відділу поліції в м. Одесі позивачу було роз’яснено, що рішенням Одеської обласної ради у 1991року усе нерухоме майно державних будівельних організацій, розташоване у межах території м. Одеси, було передано у власність м. Одеси, як міста обласного підпорядкування.

Починаючи з 1991року вбудоване нежитлове приміщення по пр-ту Адміральському 36 у м. Одесі є власністю територіальної громади м. Одеси. Відтак слідчий звернув його увагу на необхідність узаконення володіння зазначеним нежитловим приміщенням. За даних обставин позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 рокув задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, приймаючи до уваги обставини, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази відмови Одеської міської ради від спірного нерухомого майна або передачі його у приватну власність, або безперервного володіння останнім ОСОБА_2, позов є безпідставним та необґрунтованим.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3

В скарзі з посиланням на порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення, ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що оскаржуваним судовим рішенням йому відмовлено у позові безпідставно, судом першої інстанції неправильно витлумачено положення ст. 335, 344 ЦК України

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Оскільки ціна позову у справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 176 200 грн), дана цивільна справа відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, п. 1 ч. 3 ст. 274, ч. 1 ст. 369 ЦПК України підлягає розгляду апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 10.03.1994 року належить квартира АДРЕСА_2 (раніше просп. ОСОБА_5) в м. Одесі (а.с.7).

Вищезазначений договір було зареєстровано за ОСОБА_2 в Одеському міському бюро технічної інвентаризації під №963 стр. 50 книга 60 пр. від 16.03.1994 року (а.с.7).

01.08.2007 року помер ОСОБА_4, який був колишнім власником вищезазначеної квартири та який в свою чергу подарував її ОСОБА_2 (а.с.11).

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомили, що ОСОБА_4 працював в Одестрансбуд, в будинку №36 по просп. Адміральський в м. Одесі було пічне опалення, для зберігання дров та вугілля були зроблені відповідні технічні приміщення (на яке позивач просить визнати право власності), в 1952 було здано будинок, а в 60-х роках почали виділяти дані приміщення і жителі будинку укладали з ЖЕКом відповідні договори на користування прибудинковою територією, однак їй не відомо чи укладав ОСОБА_4 аналогічний договір.

На даний час даним приміщенням користується ОСОБА_2, ОСОБА_4 був його хрещеним батьком, оскільки у ОСОБА_4 Л,К. дітей не було, ОСОБА_2 доглядав за ним, привозив ліки та продукти харчування.

З часу смерті ОСОБА_4 крім ОСОБА_2 спірним приміщенням ніхто не користувався, претензій йому не пред’являлося, в подарованій квартирі ОСОБА_2 не проживає, однак він часто приїздить.

Також свідок ОСОБА_6 зазначала, що їй не відомо чи звертався позивач до органів місцевого самоврядування з проханням виділити його спірне приміщення у користування та укладання з цього приводу договору.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

В олодіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. В олодіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина 3 статті 344 ЦК України).

Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

У пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Сторонами не заперечувалося, що усе нерухоме майно державних будівельних організацій, розташоване у межах території м. Одеси, було передано у власність м. Одеси, як міста обласного підпорядкування. Таким чином, починаючи з 1991року вбудоване нежитлове приміщення по пр-ту Адміральському 36 у м. Одесі є власністю територіальної громади м. Одеси.

Представником позивача в судовому засіданні підтверджено, що ні він, ні його довіритель з питання надання у користування або у власність спірного приміщення до органів місцевого самоврядування не зверталися.

Крім того, як вбачається з копії технічного паспорту на квартиру №7 по Адміральському проспекту, 36 в м. Одесі нежитлова будівля площею 14,3 кв.м. розташована на першому поверсі і є відокремленою, а не вбудованою (як стверджує позивач) від будинку, в якому знаходиться квартира позивача.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Одеська міська рада, як власник спірного об’єкта нерухомого майна відмовлялась від права власності на належне їй нерухоме майно за адресою: м. Одеса, просп. Адміральский, 36.

Також відсутні докази щодо передачі Одеською міською радою у користування або у приватну власність спірного нерухомого майна по відношенню до будь-якої фізичної чи юридичної особи або відмови Одеської міської ради від спірного нерухомого майна або передачі його у приватну власність чи безперервного володіння останнім ОСОБА_2

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

В силу вимог пункту 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, у позивача відсутнє достатнє право для отримання права власності на нього. Крім того, у спірного об’єкта нерухомого майна є власник в особі територіальної громади м. Одеса, який від зазначеного майна не відмовлявся.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України є малозначна, тому у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України в касаційному порядку оскарженню не підлягає крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 22.12.2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

ОСОБА_8