Постанова № 78808831, 11.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/609/18

Номер справи місцевого суду: 522/6279/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря – Чепрас А.І..

учасники справи:

позивач – ОСОБА_2

відповідач –ОСОБА_3

відповідач – Шоста Одеська державна нотаріальна контора

третя особа – Нотаріус ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року у складі судді Домусчі Л. В.,

в с т а н о в и в:

11.04.2016 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, Шостої Одеської державної нотаріальної контори, третя особа – державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним договору дарування. В обґрунтування позову зазначила, що 18.10.1994р. вона уклала шлюб з ОСОБА_5, донькою якого від попереднього шлюбу є відповідачка ОСОБА_3 (в минулому ОСОБА_6) І.О., яка з 1996 року постійно мешкає у ФРН. 24.02.1995 року ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого все належне йому на час смерті майно заповідав позивачу. За життя ОСОБА_5 і під час перебування у шлюбі з позивачем була приватизована квартира № 29 будинку № 19-А, розташованого по вул. Сегедській у м. Одесі у рівних частках на ОСОБА_5, позивачку та її батька, а також придбаний у власність незакінчений будівництвом садовий будинок №31 з надвірними спорудами, готовністю 90%, що знаходиться в садівничому кооперативі "Лебідь" по вул. 4-та ОСОБА_1, селище Новодолинське Овідіопольського району Одеської області.

01.03.2003р. ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилась спадщина, що складалася: з вказаного незакінченого будівництвом садового будинку № 31, що знаходиться в садівничому кооперативі Лебідь по вул. 4-та ОСОБА_1, селище Новодолинське Овідіопольського району Одеської області; з 1/3 частини квартири № 29 будинку № 19-А, розташованого по вул. Сегедській у м. Одесі.

30.12.2003 року з пропуском шестимісячного строку, ОСОБА_3 звернулась до Шостої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини свого батька. Одночасно, 30.12.2003р., з пропуском шестимісячного строку, державний нотаріус Шостої одеської державної нотаріальної контори прийняла від позивача, яка на час смерті чоловіка мешкала разом з ним, заяву про відмову від спадщини, відповідно до якої позивач цю спадщину не приймала, на неї не претендувала, наміру звертатися до суду з цього приводу не мала. 05.03.2004р. державний нотаріус Шостої одеської державної нотаріальної контори зареєструвала у реєстрі за №2-737 та видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на незакінчений будівництвом садовий будинок № 31 з надвірними спорудами, готовністю 90%, що знаходиться в садівничому кооперативі Лебідь по вул. 4-та ОСОБА_1, селище Новодолинське Овідіопольського району Одеської області; зареєструвала у реєстрі за № 2-740 та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири № 29 будинку № 19-А, розташованого по вул. Сегедській у м. Одесі; зареєструвала у реєстрі за № 2-744 договір дарування, за яким позивач подарувала ОСОБА_3 належні їй на праві приватної власності 2/3 частини квартири № 29 будинку № 19-А, розташованого по вул. Сегедській у м. Одесі.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07.12.2012р. по справі №2/553/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.12.2013р. (провадження № 22-ц/785/2592/13), було визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Шостою одеською державною нотаріальною конторою 05.03.2004р., що зареєстроване у реєстрі за № 2-737, відповідно до якого ОСОБА_3 (на той час ОСОБА_6) у порядку спадкування за законом після смерті 01.03.2003р. її батька на праві власності належить незакінчений будівництвом садовий будинок № 31 з надвірними спорудами готовністю 90% за адресою: вул. 4 Лінія у селищі Новодолинське Овідіопольського району Одеської області (садівничий кооператив Лебідь), а також було визнано незаконним включення державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори до спадщини померлого 01 березня 2003 року частки його дружини у спільній власності подружжя на зазначене нерухоме майно. Судом апеляційної інстанції при розгляді згаданої справи також була підтримана позиція Овідіопольського районного суду Одеської області стосовно того, що позивачка фактично прийняла спадщину, та не відмовилась від свого права на свою частку у майні.

Посилалась на те, що майже одночасно з явно незаконними нотаріальними діями по оформленню спадкових прав на ОСОБА_3, мало місце і посвідчення договору дарування за реєстром № 2-744, згідно якого позивачка подарувала ОСОБА_3 2/3 частини квартири № 29 будинку № 19-А, розташованого по вул. Сегедській у м. Одесі. З даного приводу вказувала, що вона є людиною похилого віку, якій на час вчинення оспорюваних нотаріальних дій було майже 70 років. При тому дії нотаріуса, визнані судом у межах справи № 2/553/11 незаконними, свідчать не тільки про повну юридичну необізнаність позивача, але й про невиконання нотаріусом посадових обов'язків, передбачених ст. 5 Закону України «Про нотаріат» (нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду). Перебуваючи у несприятливих на той час стосунках з рідною донькою, під тягарем втрати чоловіка, позивачка погодилась на укладення договору дарування в обмін на прийняті ОСОБА_3 зобов’язання щодо матеріальної допомоги та довічного утримання, задля чого під тиском ОСОБА_3 позивач саме і відмовилась від спадщини. Вказувала, що дійсного наміру укладати договір дарування вона не мала, її волевиявлення не було вільним та не відповідала внутрішній волі, а оскаржуваний правочин має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 229 ЦК України як такий, що вчинено під впливом помилки.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 березня 2004 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, і зареєстроване в реєстрі за №2-740, відповідно до якого ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті 01.03.2003 року її батька ОСОБА_5 на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір дарування, укладений 05 березня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, і зареєстрований в реєстрі за №2-744, належних ОСОБА_2 2/3 частин квартири АДРЕСА_1..

Не погодившись з рішенням суду, 20.11.2017 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, просить рішення суду рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові у повному обсязі. При цьому посилається на те, що: суд першої інстанції не звернув увагу на подані заперечення та не мотивував ставлення до вказаних доводів; суд повинен був відмовити в задоволені позовних вимог, з підстав пропуску строку на звернення, а питання про поновлення строку позивачем не порушувалось; твердження свідків ОСОБА_7 та представника ОСОБА_2 ОСОБА_8 не відповідають дійсності; клопотання про допит свідків безпідставно відхилено.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

18.10.1994 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5

24.02.1995 року ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого все належне йому на час смерті майно заповідав позивачці. Цей заповіт посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за №2-2148.

Згідно з договором купівлі-продажу від 31.01.2000 року, який посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за №136, ОСОБА_5 придбав у власність незакінчений будівництвом садовий будинок з надвірними спорудами готовністю 90%, що знаходиться в садівничому кооперативі "Лебідь" по вул. 4-та ОСОБА_1, селище Новодолинське Овідіопольського району Одеської області.

За життя ОСОБА_5 і під час перебування у шлюбі з позивачем також була приватизована квартира № 29 будинку № 19-А, розташованого по вул. Сегедській у м. Одесі у рівних частках на ОСОБА_5, позивачку та її батька.

ОСОБА_5 помер 01.03.2003 року. Згідно з довідкою ЖКО Приморського району м. Одеси від 09.10.2003 року №43 він постійно проживав з позивачкою та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, з 02.11.1994 року по день смерті 01.03.2003 року.

30.12.2003 року ОСОБА_3 (у минулому ОСОБА_6) І.О. звернулась до Шостої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини свого батька ОСОБА_5

Також 30.12.2003 року державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори прийняла від ОСОБА_2 заяву про її відмову від спадщини її чоловіка ОСОБА_5, відповідно до якої позивачка цю спадщину не приймала, на неї не претендує, наміру звертатися до суду з цього приводу не має.

05.03.2004 року на ім’я відповідачки Шостою Одеською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, що зареєстровано у реєстрі за №2-737, відповідно до якого ОСОБА_3 (у минулому ОСОБА_6) І.О. в порядку спадкування за законом після смерті 01 березня 2003 року її батька отримала незакінчений будівництвом садовий будинок з надвірними спорудами готовністю 90%, що знаходиться в садівничому кооперативі "Лебідь" по вул. 4-та ОСОБА_1, селище Новодолинське Овідіопольського району Одеської області.

У подальшому, Овідіопольським районним судом Одеської області за розглядом вказаної справи №2-553/11 рішенням від 07.12.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.12.2013 року, було задоволено позов ОСОБА_2 та суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Шостою одеською державною нотаріальною конторою 05.03.2004 року, що зареєстровано у реєстрі за №2-737, відповідно до якого ОСОБА_3 (у минулому ОСОБА_6) І.О. в порядку спадкування за законом після смерті 01 березня 2003 року її батька на праві власності належить незакінчений будівництвом садовий будинок з надвірними спорудами готовністю 90%, що знаходиться в садівничому кооперативі "Лебідь" по вул. 4-та ОСОБА_1, селище Новодолинське Овідіопольського району Одеської області. Визнав незаконним включення державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори до спадщини померлого 01 березня 2003 року ОСОБА_5 частки його дружини ОСОБА_9 у спільній власності подружжя на незакінчений будівництвом садовий будинок з надвірними спорудами готовністю 90%, що знаходиться в садівничому кооперативі "Лебідь" по вул. 4-та ОСОБА_9, селище Новодолинське Овідіопольського району Одеської області.

Крім того, 05.03.2004 року Шостою Одеською державною нотаріальною конторою відповідачці було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, що зареєстровано у реєстрі за №2-740, відповідно до якого ОСОБА_3 (у минулому ОСОБА_6) І.О. у порядку спадкування за законом після смерті 01 березня 2003 року її батька отримала 1/3 частини квартири АДРЕСА_2.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру, суд виходив з того, що із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 звернулася з пропуском строку, так само як і ОСОБА_2 подала заяву про відмову від спадщини після спливу строку, який передбачений законом, тому видане свідоцтво не можна вважати законним, що встановлено рішенням у справі № 2-553/11, висновки якого є обов’язковими на підставі ст. 61 ЦПК України.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судом рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак встановлені обставини та правові висновки суду не є тотожними поняттями, і правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді справи, не є обов’язковою для суду.

Так, подання заяви ОСОБА_10 про відмову від спадщини 30.12.2003, так само як і подання ОСОБА_3 заяви про прийняття спадщини 30.12.2003, тобто після спливу 6 місяців з часу відкриття спадщини є фактами, а те, що такі дії є незаконними і не мають юридичної сили, є правовими висновками суду, з якими погодитися в повній мірі неможна.

Відповідно до ст.549ЦК України 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Згідно до п. 124 Інструкції про порядк вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31.10.1975 №45/5, яка діяла на час виниклих відносин, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу УРСР).

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Спадкоємці, які пропустили строк на прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена в письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців на заяві повинна бути засвідчена у відповідності з правилами, викладеними в п. 121 цієї Інструкції.

З посвідчувального напису нотаріуса на заяві ОСОБА_6 до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька і видачу свідоцтва на майно вбачається, що факт прийняття спадщини перевірено по предявленим правоустановлювальним документам, оригінал яких надано нотаріусу (а.с.34,т.2).

Таким чином, ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину, фактичне прийняття спадщини надає право на отримання майна і звернення до нотаріуса без обмеження строком в 6 місяців, що відповідало вимогам ст.549 ЦК УРСР та Інструкції про порядок вчинення ногтараільних дій, які були чиними на час вчинення такої дії, а тому подання заяви після спливу 6 місяців не є ознакою пропуску строку прийняття спадщини.

З огляду на викладене, суд помилково вважав встановленим те, що ОСОБА_3 пропустила строк для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5, судом неправильно застосовані норми матерального права.

Відповідно до ст. 553 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Згідно з положеннями ст. ст. 548, 549, 554 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини (ст. 553 зазначеного Кодексу).

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подання заяви до нотаріальної контори виражає свою незгоду прийняти спадщину (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі N 6-167цс12).

Прийняття спадщини та відмова від спадщини є односторонніми угодами, на які розповсюджуються правила визнання угод недійсними.

Правомірність угоди презюмується, якщо вона не є нікчемною.

Встановлено, що вимоги про визнання відмови від прийняття спадщини ОСОБА_2 в жодній справі предметом остаточних вимог не були, і відмова як одностороння угода недійсною не визнавалася, тому сам факт подачі заяви після спливу 6 місяців унеможливлює надання оцінки її правомірності, оскільки такі вимоги відсутні.

Крім того, заявою до Шостої одеської державної нотаріальної контори від 30.12.2003 ОСОБА_2 стверджувала про те, що спадщину вона не прийняла, на спадщину не претендує, звертатися до суду з цього питання не буде (а.с.39,т.2), предметом спадщини є лише 1/3 частина квартири, а решта належала самій ОСОБА_2, яка проживала в ній як власник, що потребує окремої оцінки, а відтак має бути предметом вимог.

Виходячи з викладеного, висновки суду першої інстанції в зазначеній частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового по суті справи про відмову ОСОБА_2 в задоволенні вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

В решті висновків рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

На підставі пояснень сторін, свідків судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 позивачка не працювала, не мала коштів для існування, і потребувала на утримання, а тому намір отримати утримання був причиною укладання договору.

Крім того, сама ОСОБА_3 пояснювала, що протягом всього часу надавала матеріальне утримання, у них були добрі стосунки.

З врахуванням таких обставин, похилого віку позивачки, відсутності у неї іншого житла, морального стану та потреби у допомозі, вчинення правочинів в один день, а також проживання в цій квартирі протягом всього часу з часу її відчуження, робить переконливими доводи про те, що угода була укладена внаслідок помилки.

Доводи апеляційної скарги про упередженість та зацікавленість свідків, не спростовують інших обставин щодо розрахунку на утримання та відсутності логічного пояснення причин відчуження безоплатно квартири за відсутності житла для проживання та коштів для існування.

На правовідносини щодо укладання договору дарування розповсюджуються правила ЦК 2003 року, за яким позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (сь.267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності

Заяви про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції ОСОБА_3 подано не було.

Зважаючи на такі правила та фактичні обставини, не приймаються до уваги та не можуть бути підставою для скасування в цій частині рішення суду доводи про застосування строку позовної давності до вимог про визнання договору дарування недійсним.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню – в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, в решті підлягає залишенню без змін.

Крім того, на час вирішення справи апеляційним судом Шоста Одеська державна нотаріальна контора ліквідована без правонаступництва, відомості про неї виключені з ЄДРЮФО 02.10.2018, тому на час вирішення справи апеляційним судом провадження у справі за вимогами до неї підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 377, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 рокув частині задоволення вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.04.2004 після смерті ОСОБА_5, померлого 01.03.2003 відмовити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Шостої Одеської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину від 05.04.2004 після смерті ОСОБА_5, померлого 01.03.2003 закрити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: