Рішення № 78806286, 13.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

_____________________

Справа № 520/11113/18

Провадження № 2/520/5811/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Петренка В.С.,

за участю секретаря Шевчук В.О.,

за участю сторін:

ОСОБА_2 ОСОБА_3;

представник ОСОБА_4 ОСОБА_5, діюча на підставі ордеру та договору;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_6

до ОСОБА_4

про стягнення заборгованості за договором позики,

за зустрічним позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_6

про визнання договору позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

27.08.2018року ОСОБА_7 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_4, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_4 на її - ОСОБА_6 користь суму боргу за договором позики у розмірі 237655,18грн., що є еквівалентом 8532,42 доларів США за офіційнимвалютним курсомНаціонального банкуУкраїни станомна 27.08.2018року,відсотки закористування грошовимикоштами вперіод з10.04.2015р.по10.08.2018р. у розмірі 133568,78грн.;відсотки за користування грошовими коштами за період з 11.08.2018р. по 27.08.2018р. в розмірі 2889,17грн.; пеню за несвоєчасне виконання зобовязань з 11.08.2018р. по 27.08.2018р. в розмірі 5948,28 грн.; 3% річних за прострочення виконання зобовязання за період з 11.08.2018р. по 27.08.018р. в розмірі 509,85 грн., та судові витрати, відповідно до наданих квитанцій.

В обґрунтування заявленого позову позивачка посилається на те, що 10 квітня 2015року між нею та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №1166, відповідно до умов якого, позикодавець передав у власність позичальнику, а позичальник прийняв у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 200000 гривень, що за офіційним курсом НБУ становило 23 43,5369 гривні до 1 долару США, що було еквівалентом 8532,42доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору, та позичальник зобовязався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів за офіційним валютним курсом НБУ, встановленим на момент повернення грошових коштів за вимогою позикодавця.

Позивачка вказує, що положенням п.2 та п.4 договору позики підтверджено, що сума боргу, встановлена в п.1, отримана позичальником від позикодавця в момент підписання даного договору в повному обсязі та позичальник зобовязався повернути

позикодавцеві суму позики, визначену в п.1 даного договору, а відповідно до п.9 договору позики, у випадку повернення суми позики, визначеної в п.1 даного договору, з урахуванням відсотків, нарахованих за користування грошовими коштами, позичальником готівкою, позикодавець має право видати позичальнику розписку про одержання суми позики в повному обсязі або частково, а після повного виконання зобовязання позичальником за даним договором позикодавець зобовязується також передати позичальнику примірник даного договору. У разі неможливості повернення примірника даного договору, позикодавець повинен вказати про це у розписці.

Також, позивачка зазначає, що сторонами було обумовлено в п.5 договору, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми на розрахунковий рахунок позикодавця.

Так, позивачка вказує, що в листі-вимозі від 31 липня 2018 року, яка була надіслана на адресу відповідача, встановлено строк виконання боргового зобовязання до 10 серпня 2018 року та надано реквізити для зарахування коштів.

У зазначеномулисті-вимозі,як стверджуєпозивачка,також булоповідомлено,що позичальникможе надійтиза адресою:65000,Одеська область,місто Одеса,вулиця Успенська,29,до відділенняБанку КлірінговийДім,у звязкуз чимзарахування будепроводитись безкомісії. Також, позичальнику було надано можливість, у разі виникнення труднощів, виконати своє зобовязання шляхом внесення грошових коштів у строкдо 10серпня 2018року у депозит будь-якого нотаріуса, нотаріальної контори за його вибором у місті Одесі, Одеської області, відповідно до вимог ст. 537 Цивільного кодексу України, про що повідомити позикодавця цінним листом із повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, в порушення умов укладеного договору позики, відповідач ухиляється від виконання зобовязань, борг у встановлений строк не повертає, у звязку з чим, ОСОБА_7 звернулася до суду із відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою суддіКиївського районногосуду м.Одеси ПетренкаВ.С.від 27.08.2018року позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики було залишено без руху. Повідомлено ОСОБА_9 про необхідність виправити зазначені недоліки позову протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали, а саме: сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру, відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у розмірі 3 805 (три тисячі вісімсот пять) грн. 71 коп., та надати докази такої сплати. Розяснено ОСОБА_10, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута зі всіма доданими до неї документами, на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

28.08.2018року від ОСОБА_6 до канцелярії суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, квитанції №52761 від 28.08.2018року про сплату судового збору у розмірі 3805,72грн.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 13.09.2018року було прийнято позовнузаяву дорозгляду тавідкрито провадженняпо цивільнійсправі запозовною заявоюОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

У підготовочому засіданні 08.10.2018року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

12.11.2018року від представника ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Так, в обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що на час звернення до суду позивач ОСОБА_7 не була особою, чиї права порушені та підлягають судовому захисту, оскільки в обґрунтування порушення її прав вона посилається на факт невиконання відповідачем ОСОБА_4 обов'язку повернути позику у встановлений листом-вимогою строк виконання боргового зобов'язання, тобто до 10 серпня 2018 року, при цьому, лист-вимогу, яким встановлено строк виконання боргового зобов'язання датовано 31 липня 2018 року, а вже 27 серпня 2018 року позивач ОСОБА_7 звернулась до суду з позовною заявою, тобто, з урахуванням припису абзацу 2 ч.1 ст.1049 ЦК України позивачем ОСОБА_11 під час пред'явлення вимоги про повернення позики не дотримано 30-денного строку для повернення позики.

Також представник відповідача зазначає, що відповідачем ОСОБА_4 відповідний лист-вимогу не отримано (з сайту відстеження відправлень Укрпошти вбачається, що відправлення повернуто 15.08.2018 за зворотною адресою об'єктом поштового зв'язку ОСОБА_1 9).

Представник відповідача вважає, що зі змісту договору позики від 10 квітня 2015 року вбачається, що він не містить умови щодо обов'язку позичальника сплачувати проценти, не встановлює розмір і порядок одержання процентів.

Так, п.4 договору позики встановлює обов'язок позичальника повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п.1 даного договору, а згідно п.1 Договору позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 200 000 грн., що є еквівалентом 8 532,42 доларів США за курсом НБУ на момент укладення договору та зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів, а саме 200 000 грн., що є еквівалентом 8 532,42 доларів США за курсом НБУ на момент повернення грошових коштів за вимогою позикодавця.

Лист-вимога від 31 липня 2018 року, як вказує представник відповідача, містить вимогу про повернення суми позики в розмірі 8 532,42 дол. або 228 286,60 грн. (за курсом НБУ на 31.07.2018 року), та не має посилання на обов'язок щодо сплати відсотків за користування грошовими коштами.

На думку представника відповідача, твердження позивача, що відсотки повинні бути сплачені одноразово разом із сумою боргу за договором позики, а не щомісячно, є надуманими, не підтвердженими договором, такими, що суперечать нормам права, отже вимога позивача про стягнення відсотків є безпідставною, оскільки сплата відсотків не передбачена договором позики від 10 квітня 2015 року.

В частині вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами за період з 11.08.2018 року по 27.08.2018 року представник відповідача додатково зазначає, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики.

Крім того, на думку представника відповідача, відсутні також правові підстави для стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, оскільки умовами договорупозики непередбачено відповідальністьпозичальника увигляді сплатипені, не встановлено розміру пені, а у п.7 договору позики зазначається про сплату штрафних санкцій за прострочення зобов'язання, але суму штрафу не визначено.

Також, представник відповідача вважає, що оскільки прострочення за невиконання умов договору слід обчислювати з дати отримання відповідачем вимоги про стягнення боргу, а відповідачем ОСОБА_4 зазначений лист-вимогу не отримано, відповідно, відсутні і підстави стверджувати про прострочку виконання зобов'язання з 11 серпня 2018 року, та стягнення трьох відсотків річних.

Крім того, 12.11.2018року до канцелярії суду представником відповідача було надано зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_6, в якій ОСОБА_4 просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір позики від 10 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 1166, а також стягнути з ОСОБА_6 витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування наданої зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 посилається на те, що 10 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ним - ОСОБА_4 був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, відповідно до п.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 200 000 грн., що є еквівалентом 8 532,42 дол. США за курсом НБУ на момент укладення договору та зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів, а саме 200 000 грн., що є еквівалентом 8 532,42 дол. США за курсом НБУ на момент повернення грошових коштів за вимогою позикодавця. Сума позики, як зазначено у п.2 Договору, отримана позичальником від позикодавця в момент підписання даного договору в повному обсязі.

Разом з тим, як стверджує позивач за зустрічним позовом, фактично ОСОБА_11 під час підписання договору гроші йому - ОСОБА_4 не передавались, а договір позики від 10 квітня 2015року є фіктивним, оскільки домовленість між ОСОБА_11 та ним - ОСОБА_4 стосувалась не з приводу отримання від ОСОБА_6 грошей, а з приводу підписання у майбутньому ним - ОСОБА_4 документів на передачу земельної ділянки для ведення фермерського господарства батькам ОСОБА_6

Так, позивач за зустрічним позовом зазначає, що інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що за ним - ОСОБА_4 01.06.2016року зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 7,5888 га, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, за адресою: Миколаївська область, Новоодеський р-он, с/рада Бузька, а 03.05.2018 року на цю земельну ділянку зареєстровано право оренди земельної ділянки, строк дії договору: 49 років, орендар: Фермерське господарство «Богданов і сини».

Договір позики від 10 квітня 2015 року, як вказує ОСОБА_4, є безгрошовим, тобто таким, який не породжує цивільні права та обов'язки сторін, а підписання сторонами тексту договору позики без фактичної передачі грошей не породжує в майбутньому у позичальника обов'язку повернення обумовленої угодою цю суму грошей.

З урахуванням викладеного, з посиланням на ст.ст. 202, 215, 234, 1046, 1047, 1051 ЦК України, ОСОБА_4 вважає, що укладений договір позики є фіктивним, а тому він звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визнання такого договору недійсним.

У судовомузасіданні 12.11.2018рокубуло прийнятозустрічний позовОСОБА_4 доОСОБА_6про визнаннядоговору позикинедійсним до спільного розгляду з первісним позовом. Обєднано вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.

Крім того, ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 12.11.2018року та від 21.11.2018року були залишені без розгляду клопотання ОСОБА_6 про збільшення розміру позовних вимог, оскільки їх було надано після закінчення підготовчого засідання.

11.12.2018року до канцелярії суду від ОСОБА_6 надійшов відзив на зустрічну позовну, в якому ОСОБА_7 просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 у повному обсязі, оскільки жодних письмових доказів на підтвердження викладених фактів не надано, а твердження, викладенні у документах є голослівними, ґрунтуються на особистих бажаннях, припущеннях та думках.

На думку ОСОБА_6 твердження про безгрошевість позики є безпідставними, необґрунтованими та не доведеними, оскільки письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом факту укладення договору та факту передачі грошової суми позичальнику, у звязку з чим, ОСОБА_7 відмовити в повному обсязі у задоволені зустрічного позову про визнання договору позики недійсним з моменту укладення.

У судовому засіданні 13.12.2018року ОСОБА_7 позовні вимоги, викладені у первісному позові, підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову просила відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні 13.12.2018року представник ОСОБА_4 зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_6 та представника ОСОБА_4, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, 10 квітня 2015року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до умов якого, позикодавець передає у власність позичальнику,а позичальник приймає увласністьвід позикодавця грошові кошти в сумі 200 000 гривень 00 копійок, що за офіційним курсом НБУ 23, 435369 гривні до 1 долару США є еквівалентом 8 532,42 долари США, за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору, та зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме 200000гривень 00копійок,що заофіційним курсомНБУ 2343,5369гривні до1 долару США є еквівалентом 8 532,42 долари США, за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів за вимогою позикодавця.

Відповідно доп.п.2,4,5договору позики,сума позики,встановлена п.1даного договору,отримана позичальником від позикодавця в моментпідписання даногодоговору вповному обсязі. Позичальник зобов'язанийповернути позикодавцевісуму позики,визначену вп.1даного договору.Позика вважаєтьсяповернутою вмомент зарахуваннягрошової суми,зазначеної вп,1даного договору,на банківськийрахунок позикодавця,який будезазначений влисті-вимозідо позичальника або готівкою в м. Одесі, що підтверджується нотаріально посвідченим договором про повернення коштів.

Відповідно доп.п.6,7та п.9договору позики позичальник незвільняється відвідповідальності занеможливість виконанняним грошовогозобовязання заданим договором.У разіпрострочення виконаннязобовязання позичальникомза данимдоговором.Позичальник зобов'язанийсплатити позикодавцюштрафні санкції.В томучислі сумуборгу зурахуванням встановленогоіндексу інфляціїза весьчас прострочення,а такожтри процентирічних відпростроченої суми. У випадку повернення суми позики, визначеної в п. 1 даного договору, з урахуванням відсотків, нарахованих за користування грошовими коштами, позичальником готівкою, позикодавець має право видати позичальнику розписку про одержання суми позики в повному обсязі або частково. Після повного виконання зобовязання позичальником за даним договором позикодавець зобовязується також передати позичальнику примірник даного договору.

Зазначений договір позики був посвідчений 12 січня 2015року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №1166.

16.06.2017року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_12, після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на «Богданова-Пуфф», що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (повторно).

31.07.2018року ОСОБА_7 надіслала на адресу ОСОБА_4 лист-вимогу, в якому вказала, що строк виконання боргового зобовязання встановлено до 10 серпня 2018року, зазначила реквізити для зарахування коштів.

Також, у наданому листі-вимозі ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_4 може можете скористатися послугою професійного менеджера в індивідуальному приміщенні для VIP клієнтів, без черг та в кондиційованому приміщенні за адресою: 65000, Одеська область, місто Одеса, вулиця Успенська, 29, якщо надійдете до відділення Банку Клірінговий Дім. В такому випадку зарахування проводиться без комісії.

У разі виникнення труднощів, він може виконати своє зобовязання шляхом внесення грошових коштів у строкдо 10серпня 2018року у депозит будь-якого нотаріуса, нотаріальної контори за Вашим вибором у місті Одесі, Одеської області, що відповідає ст.537Цивільного кодексуУкраїни, у звязку з чим прошу повідомити мене цінним листом із повідомленням про вручення поштового відправлення.

Вказаний лист-вимога був надісланий на адресу ОСОБА_4 Олександровича31 липня 2018року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 31.07.2018рокку (а.с. 11).

Однак до теперішнього часу відповідач за первісним позовом своє зобовязання щодо повернення грошей не виконав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1ст.1050ЦК Українипередбачено,що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону та договору позики, відповідачем ОСОБА_4 не було повернуто у встановлений строк ОСОБА_10 позику, а саме: грошові кошти у розмірі 237655,18грн., що є еквівалентом 8532,42 доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку України станом на 27.08.2018року, тобто станом на день звернення до суду з позовом, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 237655,18грн., що є еквівалентом 8532,42 доларів США, відсотків закористування грошовимикоштами вперіод з10.04.2015р.по10.08.2018р. у розмірі 133568,78грн.,відсотків за користування грошовими коштами за період з 11.08.2018р. по 27.08.2018р., що передбачено умовами договору, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За приписами ч.1 та ч.2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2ст. 625 ЦК Українинарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплаті кредиторові.

Таким чином,позовні вимогиОСОБА_6про стягненняз ОСОБА_4трьох відсотків річних за прострочення виконання зобовязання за період з 11.08.2018р. по 27.08.018р. в розмірі 509,85 грн., також задовольняються, судом перевірена правильність їх нарахування.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобовязання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Разом з тим, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення пені суд вважає безпідставними, оскільки договір позики таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами укладено не було, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю вимог.

Посилання представникавідповідача запервісним позовомна те,що начас зверненнядо судупозивач небула особою,чиї правапорушені тапідлягають судовомузахисту,оскільки підчас пред'явленнявимоги проповернення позикине дотримано30-денногостроку дляповернення позики,не приймаютьсясудом доуваги,оскільки відповіднодо п.5договору позикавважається повернутоюв моментзарахування грошовоїсуми,зазначеної вп,1даного договору,на банківськийрахунок позикодавця,який будезазначений влисті-вимозідо позичальника або готівкою в м. Одесі, а листі-вимозі строк виконання боргового зобовязання встановлено до 10 серпня 2018року.

Також не приймаються судом до уваги посилання представника відповідача за первісним позовом на те, що відповідачем ОСОБА_4 відповідний лист-вимогу не отримано, оскільки в матеріалах справи наявні докази направлення відповідного листа на адресу відповідача, зазначену ним у договорі позики.

Крім того, суд вважає помилковими твердження представника відповідача за зустрічним позовом про те, що договір позики не містить умови щодо обов'язку позичальника сплачувати проценти, не встановлює розмір і порядок одержання процентів.

Так, ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п. 9 договору позики у випадку повернення суми позики, визначеної в п. 1 даного договору, з урахуванням відсотків, нарахованих за користування грошовими коштами, позичальником готівкою, позикодавець має право видати позичальнику розписку про одержання суми позики в повному обсязі або частково.

Таким чином,з урахуваннямч.1ст.1048ЦК Українита п. 9 договору, зазначений договір позики не є безвідсотковим, а тому неможна стверджувати, що він не містить умови щодо обов'язку позичальника сплачувати проценти.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Як було зазначено вище, 10 квітня 2015року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до умов якого, позикодавець передає у власність позичальнику,а позичальник приймає увласністьвід позикодавця грошові кошти в сумі 200 000 гривень 00 копійок, що за офіційним курсом НБУ 23 43,5369 гривні до 1 долару США є еквівалентом 8 532,42 долари США, за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору, та зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме 200000гривень 00копійок,що заофіційним курсомНБУ 2343,5369гривні до1 долару США є еквівалентом 8 532,42 долари США, за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів за вимогою позикодавця.

Крім того, як вже було зазначено судом, відповідно дост. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.ч.1, 2ст. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року по справі №6-50цс13.

При цьому, згідно правової позиції, сформованої Верховним Судом України в постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК Українидоговір позики (на відміну від кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_4 стверджував, що ОСОБА_11 під час підписання договору грошові кошти йому не передавались.

Однак, вказані обставини спростовуються наступним.

Відповідно доп.2договору позики,сума позики,встановлена п.1даного договору,отримана позичальником від позикодавця в момент підписання даного договору в повному обсязі.

Зазначений договір позики був посвідчений 12 січня 2015року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №1166, підписаний сторонами у присутності нотаріуса.

Тобто, підписанням цього договору ОСОБА_4 підтвердив отримання ним суми позики, встановленій п. 1 даного договору.

Отже, проаналізувавши зазначені письмові докази, суд вважає встановленим той факт, що позивач за зустрічним позовом отримав від ОСОБА_6 вищенаведену суму позики за оспорюваним договором.

Відповідно дост.215ЦК Українипідставою недійсностіправочину єнедодержання вмомент вчиненняправочину стороною(сторонами)вимог,які встановленічастинамипершою -третьою,п'ятоюташостоюстатті 203цьогоКодексу. Недійсним єправочин,якщо йогонедійсність встановленазаконом (нікчемнийправочин).У цьомуразі визнаннятакого правочинунедійсним судомне вимагається. Увипадках,встановлених цимКодексом,нікчемний правочинможе бутивизнаний судомдійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1ст.234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.24постанови №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З огляду на це суд вважає, що підстави для визнання фіктивним договору позики, укладеного 10 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відсутні.

Ніяких доказів в обґрунтування того, що при укладенні договору домовленість між ОСОБА_11 та ним - ОСОБА_4 стосувалась не з приводу отримання від ОСОБА_6 грошей, а з приводу підписання у майбутньому ним - ОСОБА_4 документів на передачу земельної ділянки для ведення фермерського господарства батькам ОСОБА_6, суду надано не було.

Інформаційної довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна, не може свідчити про те, що укладений договір позики був спрямований на підписання у майбутньому документів на передачу земельної ділянки для ведення фермерського господарства батькам ОСОБА_6

Так, з її змісту вбачається, що ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку для ведення фермерського господарства 01 червня 2016 року, а договір позики був укладений 10 квітня 2015 року, тобто ОСОБА_4набув правовласності наземельну ділянку через 14місяців з дня укладання договору позики.

В свою чергу, відповідно до вимог ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст.76,77 ЦПК України.

Разом з тим, позивач за зустрічним позовом, пред'явивши позов про визнання недійснимдоговору з підстав, передбаченихст. 234 Цивільного кодексу України, та виклавши при цьому обставини і посилання на наведені правові норми, не надав належних та допустимих доказів, які бсвідчилипро фіктивність укладеного договору позики.

Натомість, досліджуючи оспорюваний договір, судом встановлено, щопри його підписанніпозивач за зустрічним позовом підтвердив дійсність намірів при його укладенні, своє розуміння значення і умов цього правочину та його правові наслідки, а також те, що вказаний правочин не носить характеру фіктивного та удаваного і не є правочином зловмисним.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору позики недійсним відповідно дост. 234 ЦК України, а тому у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у звязку з відмовою у позові, судові витрати позивачу за зустрічним позовом не відшкодовуються.

У судовому засіданні 13.12.2018року позивачем за первісним позовом було заявлено клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 747,23грн. при подачі клопотань про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема , зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установленихпунктом 1 частини першоїцієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установленихчастиною першою цієї статті, - повністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, залишення заяви або скарги без розгляду.

Враховуючи, що ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 12.11.2018року та від 21.11.2018року клопотання ОСОБА_6 про збільшення розміру позовних вимог були залишені без розгляду, суд вважає за можливе повернути позивачу сплачену за квитанцією №0.0.1184019158.1 від 14 листопада 2018року суму судового збору у розмірі 743,23грн.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 268ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_6до ОСОБА_4про стягненнязаборгованості задоговором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (14.06.1977року народження, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 65000, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_6 (04.12.1985року народження, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: 65000, АДРЕСА_2) заборгованість за договором позики серії НАМ 320579 від 10.04.2015року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за №1166, у загальному розмірі 374622 (триста сімдесят чотири тисячі шістсот двадцять дві) грн. 98 коп., яка складається з:

сума боргуу розмірі237655(двістітридцять сімтисяч шістсотпятдесят пять)грн.18коп.,що, заофіційним валютнимкурсом Національногобанку Українистаном на 27.08.2018року, є еквівалентом 8532 (вісім тисяч пятсот тридцять два) долари США 42 центи;

відсотки за користування грошовими коштами за період з 10.04.2015року по 10.08.2018року у розмірі 133568 (сто тридцять три тисячі пятсот шістдесят вісім) грн. 78 коп.

відсотки закористування грошовимикоштами заперіод з11.08.2018р.по27.08.2018р. у розмірі 2 889 (дві тисячі вісімсот вісімдесят девять) грн. 17 коп.;

3% річних за прострочення виконання зобовязання за період з 11.08.2018р. по 27.08.2018р. в розмірі 509 (пятсот девять) грн. 85 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (14.06.1977року народження, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 65000, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_6 (04.12.1985року народження, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: 65000, АДРЕСА_2) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3746 (три тисячі сімсот сорок шість) грн. 23 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Клопотання ОСОБА_6 про повернення судового збору задовольнити частково.

Зобовязати Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, код ЄДРПОУ 38016923, місцезнаходження: вул. Черняховського, 6, м. Одеса, 65009, повернути ОСОБА_10, адреса65000, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2, судовий збір у сумі 743 (сімсот сорок три) грн. 23 коп., який було сплачено на рахунок 31212206015005, код банку отримувача 899998, ЄДРПОУ 38016923, згідно квитанції №0.0.1184019158.1 від 14 листопада 2018року.

В решті вимог клопотання відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 22.12.2018року.

Суддя Петренко В. С.