Рішення № 78806271, 21.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/11760/13-ц

Провадження № 2/520/2955/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

судді Пучкової І.М.

за участю секретаря судового засідання Бродецької Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Одеська міська рада, про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 5 вересня 2013 року звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування від 11.04.2006 року недійсним. Після смерті позивача ОСОБА_4 ухвалою суду від 12.10.2017 року до участі у справі було залучено правонаступника позивача ОСОБА_1. З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить визнати договір дарування квартири від 11.04.2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , недійсним.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що ОСОБА_5 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, заповідала йому квартиру № 1, по вул. Варненській, 19/1, в м. Одесі, на підставі заповіту від 20.08.1996 року. Наміру дарувати квартиру малознайомій особі - ОСОБА_2, у ОСОБА_5 не було. Вчинений правочин дарування від 11.04.2006 року було підписано від імені ОСОБА_5 – ОСОБА_6 Вважає, що спірний договір дарування було укладено з порушенням вимог ст.203 ЦК України, "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 03.03.2004 року № 20/5, яка діяла в редакції на час укладання спірного договору, оскільки суперечить реальній волі ОСОБА_5. ОСОБА_5, як особа, яка могла вчиняти підпис на документах, з невідомих причин доручила це ОСОБА_6, обдарована ОСОБА_2 фактично не прийняла в дар квартиру, оскільки не оселилась у квартирі, а ОСОБА_5 не мала наміру виселятися з квартири, сам факт посвідчення договору дарування від 11.04.2006 року був таємницею та про його укладання стало відомо тільки після смерті ОСОБА_5 Таким чином, позивач вважає, що спірний правочин не викликав юридичних наслідків, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, тому, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, його слід визнати недійсним, оскільки в момент вчинення правочину не було дотримано вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Просить суд позов задовольнити повністю, та вважати причини пропуску строків позовної давності поважними.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, просила відмовити в задоволенні позову. Також просила суд врахувати, що спір щодо дійсності цього ж договору дарування квартири № 1, по вул. Варненській, 19/1, в м. Одесі, від 11.04.2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було предметом розгляду справи в Київському районному суді м. Одеси у справі № 1512/2-1595/11, рішенням від 30.11.2012 року було відмовлено ОСОБА_4 в позові до ОСОБА_7, 3-ті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування від 11квітня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, про встановлення факту шлюбних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, про визнання права власності за ОСОБА_4 в порядку спадкування. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28.05.2013 рокута ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013 рокуце рішення залишено без змін. Крім того, на підставі її заяви просила застосувати строк позовної давності та відмовити позивачеві в позові внаслідок спливу строку позовної давності. В подальшому просила суд розглядати справу за її відсутності, у зв’язку із поганим самопочуттям.

Третя особа ОСОБА_6 позов не визнала, просила відмовити в задоволенні позовних вимог. В подальшому до судових засідань не з’являлась, просила розглядати справу за її відсутністю.23.09.2017 року ОСОБА_6 померла. Ухвалою суду від 11.06.2018 року було залучено до участі в справі в якості правонаступника померлої ОСОБА_6 – Одеську міську раду.

Представники Одеської міської ради до судового засідання не з’являлись, пояснень з приводу позовних вимог не надавали, про день та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити, виходячи з наступного. На підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 придбала квартиру № 1, по вул. Варненській, 19/1, в м. Одесі. ОСОБА_3 в поясненнях звернула увагу на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.11.2012 року встановлено обставини укладання спірного договору дарування від 11.04.2006 року, факт добровільності укладання договору дарування з боку ОСОБА_5 та її волевиявлення під час укладання договору, факт підписання договору дарування ОСОБА_6 внаслідок вад зору ОСОБА_5 за її дорученням та в її та нотаріуса присутності, не встановлено факту шлюбних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, та, відповідно, підстав для визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування заОСОБА_4 Таким чином, відповідно до ст.82 ЦПК України, обставини укладання договору дарування від 11.04.2006 року, не доказуються, оскільки встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси в справі № 1512/2-1595/11 від 30.11.2012 року, що набрало законної сили. Крім того, заявила про застосування строків позовної давності, оскільки позов було подано із їх пропущенням.

Представник третьої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_9, підтримала пояснення ОСОБА_3, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог. До того пояснила, що первісний позивач ОСОБА_1 не додав до позову доказів того, що він є єдиним спадкоємцем спірної квартири та з цього приводу було відкрито спадкову справу. Також звернула увагу на пропуск Позивачем строків позовної давності, відсутність пояснень з боку позивача щодо причин її пропуску та необхідність відмови в позову на підставі ст. 267 ЦК України. Вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав, в разі визнання судом факту порушення його прав. Оскільки на цей час індивідуально-визначене майно – житлове приміщення не існує, спірна квартира переобладнана в нежитлове приміщення та салон краси, то відповідно до абз.2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, позивач має звертатися із позовом про стягнення вартості квартири, в разі, якщо він доведе, що її було відчужено незаконно.

Заслухавши пояснення сторін, та їх представників, свідків, дослідивши наявні докази, матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволені позовної заяви слід відмовити.

Судом встановлено, що квартира № 1, по вул. Варненській, 19/1, в м. Одесі, належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.02.1992 року.

У матеріалах справи міститься заповіт від імені ОСОБА_5 від 20 серпня 1996 року, яким вона заповіла ОСОБА_4 належну їй квартиру.

ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 11.04.2006 р. подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру № 1, по вул. Варненській, 19/1, в м. Одесі.

18 серпня 2007 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20.08.2007 року, виданим Першим відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси.

На підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 придбала квартиру № 1, по вул. Варненській, 19/1, в м. Одесі.

Судом досліджено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.02.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 володіє нежитловим приміщенням №1 по вул. Варненській, 19/1, в м. Одесі.

Судом досліджено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.06.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 володіє нежитловим приміщенням №1, по вул. Варненській, 19/1 в м. Одесі. Відповідно до технічного паспорту від 12.10.2017 р., ОСОБА_3 є власником нежитлового приміщення №1, по вул. Варненській, 19/1, в м. Одесі.

Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходилась справа № 1512/2-1595/11 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_2, 3-ті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення порушення права власності, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, 3-ті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, встановлення факту шлюбних відносин, визнання права власності в порядку спадкування.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси № 1512/2-1595/11 від 30.11.2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 було відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення порушення права власності було задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28.05.2013 року рішення Київського районного суду м. Одеси № 1512/2-1595/11 від 30.11.2012 року було залишено без змін. Після перегляду рішення суду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалою від 26.09.2013 року також було залишено без змін.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси № 1512/2-1595/11 від 30.11.2012 року було встановлено, що квартира за адресоюм. Одеса, АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5, була відчужена ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 11 квітня 2006 року.

При розгляді справи № 1512/2-1595/11, судом було допитано в якості свідка нотаріуса ОСОБА_8, яка посвідчувала спірний договір дарування, яка пояснила, що ОСОБА_5 було роз’яснено наслідки укладання договору дарування, про те, що ОСОБА_5 повідомила про неможливість поставити підпис на договорі дарування власноруч та за її дорученням в її присутності підпис на договорі дарування вчинила ОСОБА_6, при цьому, чітко виказала свою волю та намір передати в дар спірну квартиру.

При розгляді справи № 1512/2-1595/11, було також досліджено відмовний матеріал № 1792 за заявами ОСОБА_4 з проханням провести перевірку в порядку ст.ст. 94-97 КПК України та порушити кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за фактом пограбування та за фактом шахрайства у великих розмірах. Відповідно до постанови оперуповноваженого ОУР Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ст. лейтенанта міліції ОСОБА_11 від 31.03.2008 року в порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутності складу злочину, оскільки стосунки, що склались між гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 в частині встановлення права власності мають характер цивільно-правових та підлягають розгляду в судовому порядку. Ця постанова не оскаржувалась та є чинною.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи № 1512/2-1595/11 було встановлено, що, відповідно до п. 16 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами" від 03.03.2004 № 20/5 в редакції на час укладання договору дарування, ч. 4 ст. 207 ЦК України, ОСОБА_5 внаслідок вад зору не могла підписатися власноруч під договором дарування та за її дорученням підписала у її присутності ОСОБА_6 Отже, під час розгляду справи № 1512/2-1595/11, було встановлено, що викладено в судовому рішенні від 30.11.2012 року, що спірний договір дарування відповідає вимогам чинного законодавства, в т.ч., в частині порядку підписання його уповноваженою особою за дорученням дарувальника (ОСОБА_5С.) від її імені.

Отже, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.11.2012 року встановлено обставини укладання спірного договору дарування від 11.04.2006 року, факт добровільності укладання договору дарування з боку ОСОБА_5 та її волевиявлення під час укладання договору, факт підписання договору дарування ОСОБА_6 внаслідок вад зору ОСОБА_5 за її дорученням та в її та нотаріуса присутності, не встановлено факту шлюбних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, та відповідно підстав для визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування заОСОБА_4

Під час розгляду справи № 1512/2-1595/11 в брали участь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6 та щодо них було встановлено вказані обставини.

Таким чином, відповідно до ст.82 ЦПК України, обставини укладання договору дарування від 11.04.2006 року не доказуються при розгляді цієї справи, оскільки встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси в справі № 1512/2-1595/11 від 30.11.2012 року, що набрало законної сили.

Судом також досліджено висновок Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи за № 419, у якому зазначено, що навички власноручного написання рукописного тексту в осіб, що втратили зір після його отримання, не втрачаються. При цьому збільшується розмір написаних букв, проміжки між словами, хворі не можуть тримати рівно строку та додержуватись інтервалів між словами та строками. Приймаючи до уваги наявність у гр. ОСОБА_5 тяжкої хронічної патології (перш за все, цукрового діабету з діабетичними енцефалопатією та поліневритом), що супроводжується вираженим тремором (тремтінням) верхніх кінцівок, букви, написані підекспертною, повинні були мати виражені нерівності. Таким чином, вказані захворювання, в цілому, не заважали можливості власноручного написання рукописного тексту (наприклад, на окремому аркуші паперу). Однак, у випадку обмеження простору (підписання документу на фірмовому бланку в строго вказаному місці) захворювання, що мала підекспертна, могли обумовити неможливість виконання вказаної дії.

Суд вважає, що висновок експерта № 419 підтверджує також неможливість підписання власноручно ОСОБА_5 договору дарування, оскільки на нотаріальному бланку договору місце для проставлення підпису обмежене.

Судом досліджено протоколсудового засідання та технічний запис допиту свідка ОСОБА_12 Тульчинським районним судом Вінницької області від 25.12.2015 року, проведеного за дорученням Київського районного суду м. Одеси, відповідно до яких ОСОБА_12 пояснила, що ОСОБА_2 була знайома з ОСОБА_5, вони спілкувались, але не часто. Підтвердила, що ОСОБА_5 склала заповіт на ім’я ОСОБА_4 в її присутності, та ОСОБА_5 мала намір залишити у спадок квартиру ОСОБА_4

Суд ставиться критично до цих пояснень, оскільки вони спростовуються дослідженими судом іншими доказами та не підтверджують відсутність намірів ОСОБА_5 подарувати квартиру ОСОБА_2

Перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи, оцінюючи всі наявні докази у справі, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Окрім цього, судом також прийнято до уваги заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності в справі.

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.11.2012 року в справі № 1512/2-1595/11, в якій оспорювався договір дарування від 11.04.2006 року, ОСОБА_4 подав позовну заяву про визнання договору дарування від 11.04.2006 року недійсним в справі № 1512/2-1595/11 – 21 жовтня 2008 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Отже, із пред’явленням позову про визнання договору дарування від 11.04.2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, недійсним, з боку ОСОБА_4 в справі № 1512/2-1595/11, строк позовної давності перервався та почав свій перебіг заново.

Таким чином, враховуючи, що позов в справі № 1512/2-1595/11 було подано ОСОБА_4 – 21.10.2008 року, строк позовної давності тривалістю в три роки для оспорювання договору дарування від 11.04.2006 року сплинув 22 жовтня 2011 року.

Позовну заяву в справі № 520/11760/13 було подано ОСОБА_4 5 вересня 2013 року.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідачем ОСОБА_2, 3-ю особою ОСОБА_3 зроблено заяву про застосування строків позовної давності.

При цьому, представником позивача надано пояснення суду, що строк позовної давності не сплинув, та відповідно, не просив його поновити, не вказував на причини його пропуску.

Суд зазначає, що поновлення судом строку позовної давності без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.02.2017 року, 16.11.2016 року в справі № 6-2469цс16, ухвалі Верховного спеціалізованого суду України від 13.12.2017 року № 146/1568/16ц.

П. 1 ст. 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Так у справі «Устименко проти України», Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення п.1 ст. 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу re sjudicata, тобто, принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Суд постановив, що, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення строків.

ЄСПЛ зазначено в п. 52 рішення, що, якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, суд не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав ЄСПЛ одноголосно постановив, що було порушення п.1 ст. 6 "Конвенції" та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Судом встановлено, що позивач знав про існування спірного договору дарування від 11.04.2006 року, судовим рішенням Київського районного суду м. Одеси в справі № 1512/2-1595/11що набрало законної сили відмовлено у визнанні недійсним, та не зважаючи на різні підстави, з яких позивач ОСОБА_4 просив визнати договір дарування недійсним, в справі №1512/2-1595/11 та в справі № 520/11760/13, не спростовується факт, що ОСОБА_4 знав про існування договору. Тому в подальшому, з метою повторного оспорення договору дарування від 11.04.2006 року, та ймовірно отримання іншого рішення по суті позовних вимог, навіть з інших підстав, мав дотриматись строків позовної давності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи ОСОБА_3, Одеська міська рада, про визнання договору дарування недійсним.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо у задоволенні позовних вимог судом відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 76, 82, 89, 258, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 256-267, ЦК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Одеська міська рада, про визнання договору дарування від 11.04.2006 року недійсним відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Пучкова І. М.