Ухвала суду № 78794773, 22.12.2018, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4417/16-а

Провадження № 2-а/346/118/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2018 р. м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді - Веселова В.М.

секретаря - Максим`юк М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия матеріали адміністративної справи за позовом Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи до Коломийської міської ради про визнання незаконним прийнятого рішення Коломийської міської ради відділу молоді та спорту Коломийської міської Ради,треті особи ОСОБА_1, Відділ молоді та спорту Коломийської міської ради про визнання незаконним прийнятого рішення Коломийської міської ради,-

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до розподілу справ автоматизованою системою документообігу суду, 22 грудня 2018 року до мене поступила адміністративна справа за позовом Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи до Коломийської міської ради про визнання незаконним прийнятого рішення Коломийської міської ради відділу молоді та спорту Коломийської міської Ради,треті особи ОСОБА_1, Відділ молоді та спорту Коломийської міської ради про визнання незаконним прийнятого рішення Коломийської міської ради. Дана справа поступила з Восьмого апеляційного адміністративного суду ,який слухав апеляційну скаргу гр.ОСОБА_1,який оскаржив ухвалу про закриття провадження у справі. Представником позивача є адвокат ОСОБА_2

Повідомляю,що в мене на розгляді перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до відділу молоді та спорту Коломийської міської Ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення,поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Представником позивача є адвокат ОСОБА_2 Дана справа поступила до суду 11 жовтня 2017 року, і автоматизованою системою документообігу суду було розподілено мені Ухвалою від 12.10.2017 року було відкрито провадження у справі та призначено попередній судовий розгляд на 23 жовтня 2017 року. В подальшому справа неодноразово відкладалась за клопотаннями як позивача так і відповідача на 13 листопада 2017 року, на 11 грудня 2017 року , на 11 січня 2018 року та на 29 січня 2018 року.

29 січня 2018 року,до початку розгляду справи по суті позивач подав заяву про залишення позову без розгляду від 29.01.2018 року (а.с.47), яка була оголошена в судовому засіданні 29.01.2018 року і задоволено. Ухвалою від 29.01.2018 року заяву було задоволено, позовну заяву було залишено без розгляду (а.с.52).

Однак, в подальшому представник позивача адвокат ОСОБА_2 подав 8.02.2018 року апеляційну скаргу на ухвалу від 29.01.2018 року про залишення позову без розгляду, яка була задоволена постановою від 5.03.2018 року Апеляційного суду Івано-Франківської області,ухвала скасована,а справу було передано на новий розгляд до Коломийського міськрайонного суду.

Зазначаю, що вбачаю в діях позивача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 прямі умисні дії на ЗЛОВЖИВАННЯ СВОЇМИ ПРАВАМИ ТА ОБОВ'ЯЗКАМИ, оскільки позивач та його представник свідомо спочатку подали заяву про залишення позовної заяви без розгляду,а потім так само свідомо і навмисно подали апеляційну скаргу з метою скасування винесеної ухвали, яка була прийнята на підставі їхньої ж заяви. Такі дії свідчать про те,що,по-перше, позивач та представник позивача мають іншу мету , а не слухання справи по суті , по-друге, мали бажання дискредитувати мене як суддю під час слухання даної справи.

Розглянувши матеріали справи та подану суддею заяву про самовідвід, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.36 КАС України України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.

У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, ст.3 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.

Так у відповідності до п.п. 49-54 рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, яке є остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції:

«49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

50. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, має визначатись за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Згідно з об'єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності (вісник ВСУ № 4/2008 стор. 31).

Крім цього, в п.п.66,67,69,70 Рішення ЄСПЛ «Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, зазначено,що: «…п.66. Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції , за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

67.Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).

69. Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та

Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).

70. У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).

Згідно рішення ЄСПЛ «Михайлова проти України»: справедливість має бути не лише здійснена, це повинно бути помітно (ст. 6 Конвенції, заява № 10644/08, від 06 березня 2018 року). У цьому аспекті ЄСПЛ повторює, що «безсторонність» зазвичай означає відсутність упередженості, і її наявність або відсутність можна перевірити різними способами. Відповідно до сталого прецедентного права ЄСПЛ, існування безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції слід визначати відповідно до (I) суб'єктивної перевірки, при якій слід звернути увагу на особисті переконання і поведінку конкретного судді (тобто чи володів суддя якою-небудь особистою упередженістю у справі); і (II) об'єктивною перевіркою (тобто шляхом перевірки того, чи пропонував сам суд (і, серед інших аспектів - його склад) достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву щодо його безсторонності. Об'єктивна перевірка здебільшого стосується ієрархічних або інших зв'язків між суддею та іншими учасниками судового процесу. У зв'язку із цим навіть зовнішній вигляд може мати певне значення, іншими словами, «справедливість має бути не лише здійснена, це повинно бути помітно», оскільки на кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у суспільство.

ЄСПЛ нагадав власну практику, де визнав порушення принципу безсторонності, коли прокурор був відсутній упродовж усього кримінального процесу над заявниками, але суди продовжували розглядати докази, допитували відповідачів і свідків і засудили заявників, а також вказав, що за таких обставин суди сплутали ролі обвинувача і судді, а отже, надали підстави для законних сумнівів у їх безсторонності (рішення у справах «Озеров проти Росії» (заява № 64962/01, від 18 травня 2010 року) та «Крівошапкін проти Росії» (заява № 42224/02, 27 січня 2011 року). У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, від 20 вересня 2016 р.) Суд визнав порушення принципу безсторонності під час провадження, пов'язаного з адміністративним правопорушенням, проти заявника, на якому була відсутня сторона обвинувачення.

Таким чином, наявність безсторонності визначається фактором, чи забезпечення судом умов, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності , про що і зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Білуха проти України від 9 листопада 2006 року та Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року.

Повідомляю,що в мене на розгляді перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до відділу молоді та спорту Коломийської міської Ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення,поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Представником позивача є адвокат ОСОБА_2 Дана справа поступила до суду 11 жовтня 2017 року, і автоматизованою системою документообігу суду було розподілено мені Ухвалою від 12.10.2017 року було відкрито провадження у справі та призначено попередній судовий розгляд на 23 жовтня 2017 року. В подальшому справа неодноразово відкладалась за клопотаннями як позивача так і відповідача на 13 листопада 2017 року, на 11 грудня 2017 року , на 11 січня 2018 року та на 29 січня 2018 року.

29 січня 2018 року,до початку розгляду справи по суті позивач подав заяву про залишення позову без розгляду від 29.01.2018 року (а.с.47), яка була оголошена в судовому засіданні 29.01.2018 року і задоволено. Ухвалою від 29.01.2018 року заяву було задоволено, позовну заяву було залишено без розгляду (а.с.52).

Однак, в подальшому представник позивача адвокат ОСОБА_2 подав 8.02.2018 року апеляційну скаргу на ухвалу від 29.01.2018 року про залишення позову без розгляду, яка була задоволена постановою від 5.03.2018 року Апеляційного суду Івано-Франківської області,ухвала скасована,а справу було передано на новий розгляд до Коломийського міськрайонного суду.

Зазначаю, що вбачаю в діях позивача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 є прямі умисні дії на ЗЛОВЖИВАННЯ СВОЇМИ ПРАВАМИ ТА ОБОВ'ЯЗКАМИ, оскільки позивач та його представник свідомо спочатку подали заяву про залишення позовної заяви без розгляду,а потім так само свідомо і навмисно подали апеляційну скаргу з метою скасування винесеної ухвали, яка була прийнята на підставі їхньої ж заяви. Такі дії свідчать про те,що,по-перше, позивач та представник позивача мають іншу мету , а не слухання справи по суті , по-друге, мали бажання дискредитувати мене як суддю під час слухання даної справи.

Підкреслюю , що в адміністративній справі,яка до мене поступила, так само відслідковується аналогічна ситуація, коли суд залучає гр.ОСОБА_1 третьою особою і закриває провадження, гр.ОСОБА_1 по суті оскаржує закриття провадження, яке подане представником позивача, тобто є ЗЛОВЖИВАННЯ СТОРОНОЮ своїми ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ. В даному випадку прослідковується порушення ст.2 ч.3 п\п 9 КАС України про неприпустимість зловживання процесуальними правами сьорін.

За таких обставин, я не зможу бути неупередженим при розгляді даної справи, як того вимагає ст.ст.36,39,40,41 КАС України.

В зв`язку з вищенаведеним , з метою уникнення конфлікту інтересів при розгляді даної справи і , керуючись принципом доброчесності і добросовісності,та на підставі викладеного і керуючись ст.ст.36,39,40,41 КАС України, заявляю самовідвід по справі за позовом Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи до Коломийської міської ради про визнання незаконним прийнятого рішення Коломийської міської ради відділу молоді та спорту Коломийської міської Ради,треті особи ОСОБА_1, Відділ молоді та спорту Коломийської міської ради про визнання незаконним прийнятого рішення Коломийської міської ради.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення Конституційного Суду № 19-рп/2004 від 01.12.2004, ст. ст. 36,39,40,41 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, Справа «Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, справа «Михайлова проти України» № 10644/08, від 06 березня 2018 року, -

ухвалив:

Заяву судді Веселова В.М. про самовідвід по адміністративній справі за позовом Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи до Коломийської міської ради про визнання незаконним прийнятого рішення Коломийської міської ради відділу молоді та спорту Коломийської міської Ради,треті особи ОСОБА_1, Відділ молоді та спорту Коломийської міської ради про визнання незаконним прийнятого рішення Коломийської міської ради -задовольнити.

Справу передати до канцелярії суду на новий розподіл.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Веселов В. М.