Рішення № 78793651, 06.12.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3437/17

Провадження №2/442/813/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді: Кучаковського Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання: Кравців Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном і відшкодуванні шкоди, -

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_3

від відповідача: ОСОБА_4

в с т а н о в и в :

До Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні належним йому нежитловим приміщенням загальною площею 160,4 кв.м, приміщенням спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщенням загального користування площею 0,394 кв.м, що знаходиться на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4; про виселення відповідача з нежитлового приміщення загальною площею 160,4 кв.м, приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщення загального користування площею 0,394 кв.м, що знаходиться на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4; про стягнення з відповідача на користь позивача 42 300 грн матеріальної шкоди.

06.04.2018 ОСОБА_1 подав заяву в порядку ст. 49 ЦПК України, в якій просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в користуванні належним йому нежитловим приміщенням загальною площею 167,6 кв.м, які на даний час позначені в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5а" під літ. 1, площею 167,2 кв.м і в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5д" під літ. 1, площею 4 кв.м, приміщенням спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщенням загального користування площею 0,394 кв.м, що знаходиться на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4 і виселити ОСОБА_2 з нежитлового приміщення загальною площею 167,6 кв.м, які на даний час позначені в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5а" під літ. 1, площею 167,2 кв.м і в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5д" під літ. 1, площею 4 кв.м, приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщенням загального користування площею 0,394 кв.м, що знаходиться на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4. Зобов'язати ОСОБА_2 привести нежитлове приміщення, яке знаходиться на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4 і позначене в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5а" під літ. 1, площею 167,2 кв.м до попереднього стану /згідно з Технічним паспортом на нежитлове приміщення від 20.05.2008/, який існував на час проведення 04.08.2014, електронних торгів, що визнані недійсними рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.06.2016 у справі №. Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 42 300 грн матеріальної шкоди.

05.12.2018 ОСОБА_1 подав заяву про виправлення в тексті та прохальній частині заяви, поданій в порядку ст. 49 ЦПК України, літери нежитлового приміщення, площею 167,2 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_3, як „5а" слід читати як „5г", так як в процесі розгляду справи, зокрема під час дослідження письмових доказів він виявив, що внаслідок надання йому відповідачем копії технічного паспорту неналежної якості вказане приміщення позначене в технічному паспорті як „5г", а не як „5а".

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він являється власником нежитлового приміщення. Частину цього приміщення на аукціоні придбав відповідач, проте такі електронні торги були визнані недійсними. Він звернувся до відповідача з заявою, в якій просив негайно звільнити належні йому приміщення і не чинити йому перешкод в користуванні цими приміщеннями. Оскільки відповідач не звільнив приміщення, то він був змушений звернутися до суду з даним позовом. Одночасно просив суд стягнути збитки, завдані тим, що ФОП ОСОБА_5 15.03.2017 уклав з ним договір оренди приміщення площею 160 кв.м з щомісячною орендною платою 43 200 грн, однак через те, що відповідач не звільняв займане приміщення 15.05.2017 новий орендар відмовився від договору оренди, а тому позивач вважає, що йому завдані збитки у розмірі 42 300 грн недоотриманої орендної плати за один місяць.

Також після відкриття провадження по справі позивач зазначає, що з Технічного паспорту на нежитлове приміщення станом на 20.05.2009, він довідався, що відповідач зніс внутрішні перегородки в приміщеннях 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 93, загальна площа яких становила 163,6 кв.м та встановив нову перегородку в приміщенні 93, зменшивиши його площу з 4,3 кв.м до 2,7. Приміщення 69 відповідач залишив без змін. Просить зобов'язати відповідача повернути до попереднього стану /згідно з Технічним паспортом на нежитлове приміщення від 20.05.2008/, який існував на час проведення 04.08.2014, електронних торгів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема, зазначила, що ОСОБА_2 став власником спірного приміщення як переможець прилюдних електронних торгів та ним оскаржується рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення. Зазначає, що позивач не довів зайняття відповідачем саме нежитлових приміщень позивача, оскільки приміщення позивача площею 192,3 кв.м не існує, а отже позивач не довів того, що являється власником вказаного приміщення. Зазначає, що виселення можливе лише з житлового приміщення. А підстав для стягнення збитків немає, оскільки позивачем не доведено факту протиправної поведінки відповідача, що зазначено в постанові ВСУ від 30.05.2006 № 42/266-6/492. Зазначає, що розмір орендної плати між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 завищений в десятки разів, а єдиним, хто зазнав збитків від такої передачі в оренду речі, є ОСОБА_2

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомив суду, що він був знайомий з ОСОБА_1, який при зустрічі сказав йому, що є приміщення під оренду. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 15.03.2017 уклали договір оренди на 160,4 кв.м. Зазначив, що у вказаному приміщенні знаходився ОСОБА_2, який їх не пустив всередину і вони викликали міліцію. Зазначив, що двічі звертався до ОСОБА_1 про передачу об'єкта нерухомості. Оскільки об'єкт оренди не було передано, то він написав відмову від договору.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.11.2009 № 2-3332/09 було визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення, літ. А-2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, а саме: виділені нежитлові приміщення загальною площею 192,3 кв.м, приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м та приміщення загального користування площею 0,394 кв.м.

Таким чином, відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

18.08.2014 були проведені електронні торги, за результатами яких ОСОБА_2, було видано свідоцтво про право власності на частину вищевказаного належного позивачу майна, а саме на нежитлове приміщення №№ 5, 5А, 5В, загальною площею 160,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська область, АДРЕСА_3, крім того приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщення загального користування площею 0,394 кв.м.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.09.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21.02.2017 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.05.2017, було визнано недійсними електронні торги з продажу нежитлового приміщення №№ 5, 5А, 5В, загальною площею 160,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська область, АДРЕСА_3, яке придбано ОСОБА_2 за 288 800 грн без ПДВ, крім того приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщення загального користування площею 0,394 кв.м, що раніше належало йому на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.11.2009 № 2-3332/09, зареєстрованого КПЛОР „Дрогобицьке МБТІ та ЕО" 10.12.2009, реєстраційний номер майна 29151781. Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів від 04.08.2014 № 1053. Визнано недійсним акт державного виконавця про проведення електронних торгів від 15.08.2014. Визнано недійсним свідоцтво від 18.08.2014, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_6, зареєстроване в реєстрі за № 523.

Таким чином, дані рішення набрали законної сили та є обов'язковими до виконання.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 160,4 кв.м, розташоване за адресою: Львівська обл., АДРЕСА_3, - належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1).

Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ч. 1 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

01.03.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив негайно звільнити належні йому приміщення за адресою: Львівська обл., АДРЕСА_3, - і не чинити йому перешкод в користуванні цими приміщеннями.

24.04.2017 позивачем за участі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було складено акт, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_2 відмовився звільнити приміщення за адресою: Львівська обл., АДРЕСА_3 та акт, згідно якого відповідач ОСОБА_2, після оголошення йому акту про його відмову від звільнення приміщень, відмовився його підписати.

Враховуючи те, що на момент звернення з позовом до суду та на момент розгляду справи по суті відповідач не звільнив приміщення за адресою: Львівська обл., АДРЕСА_3, - відповідач не має прав на таке приміщення, а правові підстави, на яких він набув це майно, відпали на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.09.2016, то позов в частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем належним йому нежитловим приміщенням та про виселення відповідача підлягає задоволенню.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що виселення можливе лише з житлового приміщення з врахуванням правового висновку Верховного Судув постанові від 07.03.2018 у справі № 910/5108/17.

Суд приймає до уваги пояснення позивача про те, що він був власником приміщення, що знаходиться за адресою: Львівська область, АДРЕСА_3, площею 192,3 кв.м, проте його частка зменшилася на 24,7 кв.м, які було передано дітям, та становить 167,6 кв.м.

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що належне позивачу майно перестало існувати, оскільки самочинне будівництво не створює право власності відповідно до ч. 2 ст. 376 КПК України. Право власності на спірний об'єкт нерухомості зареєстровано за позивачем та не припинено чи не скасовано, а отже, позивач на момент ухвалення рішення справі був власником спірного приміщення..

Разом з тим позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення на його користь 42 300 грн матеріальної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України (постанова ВСУ від 18.05.2016 № 3-194гс16).

З наведених положень випливає, що збитки, як категорія цивільно-правової відповідальності, являють собою ті негативні наслідки, що виникають як невідворотний результат порушення законних прав та інтересів особи, де збитки є наслідком, а протиправна поведінка заподіювача шкоди - причиною. Таким чином, застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе лише за наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненими збитками, а також вини порушника в їх заподіянні.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 2 ст. 623 ЦК України).

Судом встановлено, що 15.03.2017 ОСОБА_8 (орендодавець) та фізична особа - підприємець ОСОБА_5 уклали договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає згідно акту приймання-передачі в оренду нежитлове приміщення, розташоване на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4, загальною площею 160,4 кв.м.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди нежитлового приміщення від 15.03.2017 орендна плата за перший місяць становить 43 200 грн, що еквівалентно 1 600 доларів США.

01.04.2017 орендар ФОП ОСОБА_5 звернувся до позивача ОСОБА_1 з заявою про те, що в разі якщо орендоване майно не буде передано йому в користування по акту прийому-передачі, то він буде змушений відмовитися від вищевказаного договору і вимагати завданих йому збитків.

У відповідь на цю заяву ОСОБА_1 10.04.2017 повідомив ФОП ОСОБА_5 про те, що він пропонує в будь-який зручний для нього час прибути за місцем знаходження об'єкта оренди та отримати його в користування у відповідності до умов договору від 15.03.2017.

25.04.2017 орендар ФОП ОСОБА_5 звернувся до позивача ОСОБА_1 з заявою про те, що з'явившись 24.04.2017 за місцем знаходження об'єкта оренди, такий не був йому переданий, про що цього ж дня його участі був складений відповідний акт. Враховуючи наведене, він повторно вимагає передати йому в користування об'єкт оренди за договором від 15.03.2017. В протилежному випадку він у відповідності до приписів законодавства буде змушений відмовитися від зазначеного договору.

У відповідь на цю заяву ОСОБА_1 28.04.2017 повідомив ФОП ОСОБА_5 про те, що оскільки ОСОБА_2 зайняв належне йому на праві власності нежитлове приміщення, яке є об'єктом оренди за договором від 15.03.2017, то на даний час він позбавлений можливості виконати умови договору оренди, зокрема передати йому в користування об'єкт оренди.

15.05.2017 орендар ФОП ОСОБА_5 звернувся до позивача ОСОБА_1 з заявою про відмову від договору оренди нежитлового приміщення загальною площею 160,4 кв.м, яке розташоване на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4. На час подання заяви об'єкт оренди не був переданий йому в користування, відповідно до умов договору від 15.03.2017. За таких обставин, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 766 ЦК України, він відмовляється від договору оренди нежитлового приміщення від 15.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ним.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором (постанова ВСУ від 09.12.2014 № 3-188гс14).

Суд дійшов висновку, що наявний увесь склад цивільного правопорушення, встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, вина відповідача доведена, та оскільки настала його цивільно-правова відповідальність, такий зобов'язаний відшкодувати завдані збитки у вигляді упущеної вигоди.

Оскільки позивач заявив до стягнення матеріальну шкоду (упущену вигоду) у розмірі меншому, ніж орендна плата за один місяць (43 200 грн), клопотань чи заяв про вихід за межі позовних вимог не надходило, то позов в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди (упущеної вигоди) підлягає стягненню у заявленому розмірі - 42 300 грн.

Твердження відповідача про завищення розміру орендної плати в десять разів не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні належними та допустимими доказами.

Пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відновлення становища, яке існувало до порушення.

Як вбачається з Технічного паспорту на нежитлове приміщення станом на 20.05.2009 та Технічного паспорту на нежитлові приміщення від 04.04.2007 відповідач зніс внутрішні перегородки в приміщеннях 80, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 93, загальна площа яких становила 163,6 кв.м та встановив нову перегородку в приміщенні 93, зменшивши його площу з 4,3 кв.м до 2,7 кв.м. Приміщення 69 відповідач залишив без змін.

Представник відповідача повідомила суду, що дозволу на перепланування отримано не було.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.01.2018 № 920/1008/16, вимога про виселення є різновидом вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, а одночасне пред'явлення віндикаційного та негаторного позову, які є взаємовиключними, є помилковим, оскільки це спростовується правовою позицією Верховного Суду, викладеною пізніше в постанові від 11.04.2018 № 522/29107/13-ц, де було визнано можливим пред'явлення позову про усунення перешкод у користуванні приміщенням та виселення відповідача

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 2 624 грн 80 к. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 352 грн 40 к. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 193, 229, 230, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належним ОСОБА_1 нежитловим приміщенням загальною площею 167,6 кв.м, які на даний час позначені в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5г" під літ. 1, площею 167,2 кв.м і в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5д" під літ. 1, площею 4 кв.м, приміщенням спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщенням загального користування площею 0,394 кв.м, що знаходиться на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4.

Виселити ОСОБА_2 з нежитлового приміщення загальною площею 167,6 кв.м, які на даний час позначені в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5г" під літ. 1, площею 167,2 кв.м і в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5д" під літ. 1, площею 4 кв.м, приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщенням загального користування площею 0,394 кв.м, що знаходиться на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4.

Зобов'язати ОСОБА_2 привести нежитлове приміщення, яке знаходиться на другому поверсі будинку № АДРЕСА_4 і позначене в Технічному паспорті на нежитлове приміщення літ „5г" під літ. 1, площею 167,2 кв.м до попереднього стану /згідно з Технічним паспортом на нежитлове приміщення від 20.05.2008/, який існував на час проведення 04.08.2014, електронних торгів, що визнані недійсними рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.06.2016.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42 300 (сорок дві тисячі триста) грн матеріальної шкоди, 2 624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) грн 80 к. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 352 (триста п'ятдесят дві) грн 40 к. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Повернути зі спеціального фонду Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 к. надмірно сплаченого судового збору.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (82100, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1; моб. тел. НОМЕР_3)

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце реєстрації: 82100, АДРЕСА_2, місце проживання: 82100, АДРЕСА_3; ІПН НОМЕР_2; моб. тел. НОМЕР_4).

Повний текст судового рішення виготовлений 14.12.2018.

Суддя Ю.С. Кучаковський