Рішення № 78792698, 22.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2018 року № 826/3905/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у Київській області

про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,

за участю представників:

відповідача: Сахнюк І.І.

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

ОСОБА_3 (02160, АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) (далі - Позивач) подав до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) позов до Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, 15, код ЄДРПОУ: 40108616) (далі - Відповідач) та просить суд:

визнати відмову Головного управління Національної поліції в Київській області від 20 лютого 2017 року № 29/3-105 щодо відмови про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги - неправомірною;

зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1, інваліду ІІ групи, одноразову грошову допомогу у зв'язку з втратою працездатності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осібна дату установлення інвалідності, а саме 320 000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з часу отримання інвалідності звертався до Ліквідаційної комісії ГУ МВС у Київській області та до ГУ Нацполіції у Київській області з рапортами про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з проходження служби в органах внутрішніх справ, однак до часу звернення до суду жодна із перелічених структур не здійснила належні виплати, необґрунтовано відмовляючи в цих виплатах.

Не погодившись з такими діями та рішеннями, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 06 червня 2017 року відкрито провадження у справі №826/3905/17 (далі - справа), та призначено судовий розгляд на 22 серпня 2017 року.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повновагу обсязі.

Відповідачем заявлено клопотання про передачу адміністративної справи у зв'язку з непідсудністю даному суду, яке обґрунтовано тим, що позивачем ставиться питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ а тому даний спір, з урахуванням вимог статті 18 КАС України, предметно підсудний місцевим судам. Водночас відповідач посилався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року № К/800/15929/15 у справі № 813/8236/14, від 22 березня 2016 року № К/800/53828/15 та від 04 листопада 2016 року № К/800/24368/16.

Судом оголошено перерву до 14 листопада 2017 року та зазначено, що вирішення даного питання буде вирішено в режимі письмового провадження.

Позивачем до матеріалів справи, через канцелярію суду, долучено копію ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2017 року у справі № 755/4204/17, відповідно до якої адміністративну позовну заяву ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Київській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачу, оскільки дана категорія справ підлягає розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва.

У зв'язку із перебуванням судді на лікарняному, судове засідання відкладено на 14 грудня 2017 року.

Через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з тим, що в провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває справа № 755/4204/17 за позовом ОСОБА_3 до ГУ Нацполіції у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії. З вказаним позовом позивач звернувся до суду 17 березня 2017 року. Ухвалою суду від 17 березня 2017 року позовну заяву повернуто позивачу. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2017 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 листопада 2017 року.

Окрім того, відповідачем через канцелярію суду подано заперечення проти позову, які обґрунтовано тим, що Головним управлінням Національної поліції в Київській області на виконання вимог статтей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» видано наказ № 4 від 11 січня 2016 року в якому прийнято порядок та визначено підстави для виплати одноразової грошової допомоги, яким при встановленні ІІ групи інвалідності розмір одноразової грошової допомоги визначено у розмірі 90 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб. Окрім того, постановою про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) , інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності покладено на органи внутрішніх справ. Саме орган МВС приймає рішення про виплату чи невиплату даної допомоги.

У відповідному судовому засіданні суд протокольної ухвалою змінив порядок розгляду справи, ухваливши про перехід до подальшого завершення розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо клопотання представника відповідача про наявність підстав для передачі даної справи на вирішення до місцевого суду загальної юрисдикції чи закриття провадження у справі то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 4 КАС України під адміністративною справою розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Під терміном «суб'єкт владних повноважень» розуміють орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Предметом вирішення даної справи, як встановлено судом, є визнання неправомірним рішення відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ та зобов'язання винити дії, а саме призначити, нарахувати та виплатити вказану грошову допомогу.

Відповідно до пункту 1 положення про Національну поліцію, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністерств внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Таким чином, Національна поліція входить в систему центральних органів виконавчої влади та реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством повноваження.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність клопотань відповідача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

Відповідно до наказу Національної академії внутрішніх справ України від 24 липня 1999 року № 439 позивача прийнято на службу в органи внутрішніх справ України - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці від 02 серпня 1999 року № 1.

06 листопада 2015 року відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 06 листопада 2015 року № 590 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ, про що свідчить запис у трудовій книжці від 06 листопада 2015 року № 2.

Наказом Головного управління Національної поліції у Київській області від 06 листопада 2015 року № 1 о/с позивача прийнято на службу до Національної поліції України, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці від 07 листопада 2015 року № 3.

Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 24 листопада 2016 року № 659 о/с позивача звільнено зі служби в Національній поліції України за станом здоров'я. про що свідчить відповідний запис в трудовій книжці від 01 листопада 2016 року № 4 та Витяг з наказу (а.с. - 9).

Відповідно до свідоцтва про хворобу від 29 вересня 2016 року № 347/3в, Довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ № 0013581 від 18 січня 2017 року, виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 0655018 від 18 січня 2017 року, причиною втрати працездатності та інвалідності ІІ групи інвалідності є захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. - 10-12).

Враховуючи викладене, позивач з письмовою заявою звернувся до Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області та начальника ГУ Нацполіції у Київській області із відповідними рапортами про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ, про що свідчать копії відповідних заяв (рапортів) від 07 лютого 2017 року до яких долучено документи, відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. - 13-14).

Головою ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області 20 лютого 2017 року за № 29/3-107 надано відповідь з якої вбачається, що виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або втрати працездатності поліцейським проводиться відповідно до статтей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 11 січня 2016 року № 4, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року № 163/28293) зі змінами. З урахуванням викладеного, призначення та виплата зазначеної допомоги поліцейським проводиться за останнім місцем служби (а.с. - 15).

Разом з тим, т.в.о. заступника начальника ГУ Нацполіції у Київській області листом від 20 лютого 2017 року № 29/3-105 позивача повідомлено про те, що виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або втрати працездатності поліцейським проводиться відповідно до статтей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 11 січня 2016 року № 4, яким затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, та який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року № 163/28293) зі змінами.

Наказом МВС України від 12 вересня 2016 року № 916 «Про внесення змін до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського) внесено зміни до пункту 5 розділу І наказу МВС України від 11 січня 2016 року № 4 щодо термінів, що визначають випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ даного Порядку одноразово грошова допомога у разі загибелі (смерті) поліцейського чи втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України «Про Національну поліцію» особам, які мають прав на її отримання, відповідно до цього Закону.

З урахуванням викладеного та враховуючи те. що до Закону України «Про Національну поліцію» на даний час не внесено зміни щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якого стало захворювання. Пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, вирішити питання про призначення цієї допомоги, на жаль, немає правових підстав (а.с. - 16).

Вважаючи такі дії, що виразилися у непризначені та невиплаті одноразової грошової допомоги, протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною шостою статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Разом з тим, положеннями пункту 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VІІ визнано таким, що втратив чинність Закону України «Поро міліцію».

Водночас, відповідно до абзацу 3 пункту 15 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» було врегульовано Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є:

у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 850 врегульовано, що грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема:

установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Пунктом 7 Порядку № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи:

заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов;

довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії:

довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Пунктом 8 Порядку № 850 визначено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 11 Порядку № 850 встановлено, що виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.

Таким чином, аналіз наведених норм законодавства, дає підстави для висновку, що за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку № 850.

Той факт, що позивач після звільнення зі служби ОВС був прийнятий на службу в органи поліції, не позбавляє його права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850.

Разом з тим, порядок призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, розміри одноразової грошової допомоги, призначення одноразової грошової допомоги, а також підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Визначено статтями 97-101 Закону України «Про Національною поліцію».

Так, відповідно до статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:

1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;

2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;

3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;

6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ачастина друга статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом Міністерства внутрішніх справи України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений (далі - Порядок № 4).

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку № 4 визначено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського.

Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 4, для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу:

1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;

2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).

Пунктом 1 Розділу IV Порядку № 4 передбачено, що фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку 2.

Висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський.

Згідно з пунктом 2 Розділу IV Порядку № 4, керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у 15-денний строк приймає рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови.

Таким чином, положеннями Порядку № 850 та Порядку № 4 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі встановлення інвалідності проводиться за останнім місцем служби, а тому заява (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності має бути подана працівником за останнім місцем служби.

За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, яким внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції встановлено II групу інвалідності розмір одноразової грошової допомоги складає 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Аналогічний правовий щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 554/155/17.

З огляду на наведені обставини та законодавчі приписи, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з установлення йому інвалідності, по причині захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Разом з тим, аналіз норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та встановлені фактичні обставини дають підстави для висновку, що право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону України «Про Національну поліцію». У зв'язку з цим необхідно зауважити, що позивачу підлягає нарахуванню та виплаті одноразова грошова допомога у розмірі, передбаченому Законом України «Про Національну поліції», а не Законом України «Про міліцію» та Порядком № 850.

Аналогічний правовий висновок викладено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 17 липня 2018 року у справі № 357/13170/16-а.

Оскільки позивачу з 17 січня 2017 року встановлено другу групу інвалідності в результаті захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, тобто після звільнення останнього з органів Національної поліції у Київській області та у період коли діяв Закону України «Про Національну поліцію», позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому статтею 99 зазначеного Закону, тобто у розмірі 90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

З матеріалів доданих до справи вбачається, що позивача 06 листопада 2015 року було прийнято на службу до Національної поліції у Київській області.

Разом з тим, капітана-поліції ОСОБА_1, старшого інспектора-чергової частини відділення поліції в аеропорту Бориспіль Бориспільського відділу поліції, відповідно до Закону України «Про Національну поліції» звільнено зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за статтею 77, пункту 1, підпункту 2 (через хворобу) 01 листопада 2016 року (а.с. - 9).

Відповідно до свідоцтва про хворобу від 29 вересня 2016 року № 347/3в, Довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ № 0013581 від 18 січня 2017 року, виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 0655018 від 18 січня 2017 року, позивачу з 17 січня 2017 року встановлено ІІ групу інвалідності та зазначено про те, що причиною втрати працездатності та інвалідності ІІ групи інвалідності є захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с. - 10-12).

З наведеного вбачається, що останнім місцем служби позивача було Головне управління Національної поліції у Київській області, а тому на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 4 частини першої статті 97 зазначеного Закону та Порядку № 4.

За таких обставин, суд дійшов висновку про неправомірність відмови Головного управління Національної поліції у Київській області від 20 лютого 2017 року № 29/3-105 про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, що є підставою для задоволення позовних вимог у даній частині.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частини четверта статті 55 Конституції України).

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, можу здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що сукд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Серед повноважень суду відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено також, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 березня 2016 року у справі № 826/17109/13-а.

Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14.

Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Головного управління Національної поліції у Київській області здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності в розмірі, визначеному статтею 99 Закону України «Про Національну поліцію», тобто у розмірі 90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату в порядку, передбаченому Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 11 січня 2016 року № 4.

При цьому, Головним управлінням Національної поліції у Київській області не доведено правомірності своїх дій відповідно до норм чинного законодавства.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд, з метою ефективного захисту прав позивача, з урахуванням принципу верховенства права, дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі, зважаючи на їх правомірність та обґрунтованість.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Із системного аналізу викладеного, а також наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення чи компенсації відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 (02160, АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, 15, код ЄДРПОУ: 40108616) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області від 20 лютого 2017 року № 29/3-105 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Ззобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності в розмірі, визначеному статтею 99 Закону України «Про Національну поліцію», тобто у розмірі 90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату в порядку, передбаченому Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 11 січня 2016 року № 4.

Підстави для компенсації судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда