Рішення № 78792502, 13.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 грудня 2018 року № 826/11514/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А., при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна»до Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участі представників сторін:

від позивача - Левіна А.А.,

від відповідача - Гайдай В.М.,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» (далі - позивач, ТОВ «Атіс-Україна») до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2017 №1592615147, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі акта перевірки від 12.06.2017 №87/26-15-14-07-01/36791760.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає необґрунтованими висновки контролюючого органу, які покладені в основу оскаржуваного рішення, ґрунтуються на начебто безтоварності операцій, проведених позивачем із контрагентами у зв'язку із начебто неможливістю ведення останніми господарської діяльності, відсутністю у основних засобів та ресурсів. Оскільки спірні операції фактично виконані та їх проведення підтверджується документально, позивач вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод. Відтак позивач не вбачає підстав для прийняття оскаржуваного рішення та просить його скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що контролюючим органом під час здійснення перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованими контрагентами, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично ТОВ «Атіс-Україна» проведено господарські операції з контрагентами ТОВ «Райдек» (ТОВ «Єврохоумс»), ТОВ «Інтекс К» (ТОВ «Дінкарт»), ТОВ «Техстай Інк» шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цими контрагентами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Матеріали справи свідчать, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Атіс-Україна» (код ЄДРПОУ 36791760) з питань повноти, своєчасності нарахування та сплати податку на додану вартість за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Райдек» (ТОВ «Єврохоумс») (код 40509935), ТОВ «Інтех К» (ТОВ «Дінкарт») (код 40510296), ТОВ «Техстай Інк» (код 40329806) за період з 17.11.2009 по 21.04.2017, за результатами якої складено акт від 12.06.2017 №87/26-15-14-07-01/36791760.

Перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 641 817,00 грн., в тому числі за періоди: липень 2016 року на суму 133 396 грн., серпень 2016 року - 94 454 грн., вересень 2016 року - 761 172 грн., жовтень 2016 року - 314 382 грн., грудень 2016 року - 861 грн., січень 2017 року - 6 305 грн., лютий 2017 року - 43 111 грн., березень 2017 року - 288 136 грн.

Не погоджуючись з викладеними в акті перевірки висновками, позивач направив на адресу відповідача заперечення на акт перевірки.

За результатами розгляду заперечень на акт, Головним управлінням ДФС у м. Києві листом від 30.06.2017 №19087/10/26-15-14-07-01 повідомлено, що висновок, викладений в акті перевірки залишений без змін.

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві прийняте податкове повідомлення-рішення від 05.07.2017 №1592615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 462 725,50 грн., з них за податковими зобов'язаннями - 1 641 817,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 820 908,50 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 23.08.2017 №18942/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення-рішення від 05.07.2017 №1592615147 залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 05.07.2017 №1592615147 є протиправним та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим звернувся за захистом своїх порушених прав та інтересів з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою повноти визначення податкового кредиту ТОВ «Атіс-Україна» встановлено його завищення на загальну суму 1 641 817 грн., в тому числі по періодах: за липень 2016 року на суму 133 396 грн., за серпень 2016 року - 94 454 грн., за вересень 2016 року - 761 172 грн., за жовтень 2016 року - 314 382 грн., за грудень 2016 року - 861 грн., за січень 2017 року - 6 305 грн., за лютий 2017 року - 43 111 грн., за березень 2017 року - 288 136 грн. при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками ТОВ «Райдек» (ТОВ «Єврохоумс») (код 40509935), ТОВ «Інтех К» (ТОВ «Дінкарт») (код 40510296), ТОВ «Техстай Інк» (код 40329806) за період з 01.01.2016 по 31.03.2017.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №88), встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; рух активів у процесі здійснення господарської операції; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Як встановлено судом, зобов'язання за договором поставки від 01.09.2016 № 01/09 та договором субпідряду від 05.09.2016 №05/09, укладених між ТОВ «Атіс-Україна» та ТОВ «Райдек» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами прийняття виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в), видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями. При цьому з цих документів вбачається факт постачання товару та виконання робіт за напрямами, вказаними у Договорах, а зазначені послуги відповідають господарській діяльності платника.

Крім того, у перевіряємому періоді позивачем укладено договір поставки з ТОВ «Інтех К» від 01.09.2016 № 01/09, зобов'язання за яким виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується видатковими та податковими накладними. Відповідно до платіжних доручень розрахунки між товариствами проводились у безготівковій формі у повному обсязі.

Також, періоді, що перевірявся у позивачем здійснювались господарські операції з ТОВ «Техстайл Інк» на підставі договору поставки від 01.07.2016 №01/07. Зобов'язання за договором поставки сторонами виконувались у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами прийняття робіт, видатковими та податковими накладними. Зазначені послуги за вказаним договором відповідають господарській діяльності платника.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в акті перевірки на матеріали досудового розслідування, а саме: на протоколи допиту свідків - посадових осіб контрагентів (ТОВ «Райдек» (ТОВ «Єврохоумс»), ТОВ «Інтех К», ТОВ «Техстайл Інк»), оскільки вони не можуть розцінюватись як належні та достатні докази безтоварності проведених господарських операцій. Такі протоколи є лише матеріалом кримінального провадження. Матеріали таких проваджень, порушених за фактом наявності ознак фіктивного підприємництва контрагентів позивача не є доказом безтоварності операцій.

Крім того, кримінально-процесуальне законодавство надає право особі, відносно якої проводиться допит, відмовитися від раніше наданих свідчень або їх змінити, а тому, за встановлених обставин, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, такий протокол допиту не може бути беззастережним та належним доказом у спірних правовідносинах.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 78 КАС України).

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили.

У відзиві на позов відповідач посилається на наявність вироку Святошинського районного суду м. Києва від 09.02.2017 по справі №759/1750/17, яким ОСОБА_3 (засновника та директора ТОВ «Єврохоумс») визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, за якою призначено узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у виді штрафу; вироку Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 №759/11929/17, яким визнано винуватою ОСОБА_4 (засновника та директора ТОВ «Інтех К») у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України.; вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 27.06.2017 №1-кп/760/759/17, яким ОСОБА_5 (засновника та директора ТОВ «Техстайл Інк») визнано винуватим за ч. 1 ст. 205 КК України.

Наявні вироки щодо посадових осіб контрагентів (ТОВ «Райдек», ТОВ «Інтекс К», ТОВ «Техстайл Інк») не визначають, що всі без виключення операції суб'єктів господарювання є фіктивними та не здійснено аналізу взаємовідносин з контрагентами позивача, а тому такі вироки не можуть бути прийняті як беззаперечний доказ безтоварності господарських операцій.

Більш того, слід зазначити, що зазначеними вироками затверджені угоду між обвинуваченими та прокурором про визнання винуватості. Відповідно до статті 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення тощо.

Водночас, як вбачається з вироків судів стороною обвинувачення не інкримінувалося створення ТОВ «Райдек» (ТОВ «Єврохоумс»), ТОВ «Інтех К» чи ТОВ «Техстайл Інк» саме в інтересах ТОВ «Атіс-Україна», а обвинуваченими ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вина у відповідних діях також не визнавалася.

Зі змісту вироків вбачається, що судам кваліфікувались дії вищевказаних осіб, які полягали у пособництві у придбанні суб'єктів підприємницької діяльності за матеріальну винагороду з метою прикриття незаконної діяльності, та які призвели до того, що невстановлені слідством особи здійснили документальне оформлення, начебто, проведених фінансово-господарських операцій від імені формально призначеного засновника та директора.

Проте, обставини взаємовідносин між ТОВ «Атіс-Україна» з ТОВ «Райдек», ТОВ «Інтех К» чи ТОВ «Техстайл Інк» зазначеними вироками не досліджувались, не зазначався та не перевірявся фактичний рух активів, реальність здійснення господарських операцій та можливість проведення поставок товару чи виконання робіт між вказаними підприємствами.

За певних обставин докази, отримані в межах кримінального судочинства, в т.ч під час досудового розслідування, мають враховуватися адміністративними судами, однак такі докази в жодному разі не мають наперед встановленої сили для суду та мають оцінюватися з урахуванням вимог належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення у справі. Крім того, має бути забезпечено право особи, що є стороною адміністративного спору та проти якої може свідчити даний доказ, на надання пояснень та заперечень стосовно нього.

Сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили. Вироками у кримінальних справах, які набрали законної сили, встановлюється об'єктивна сторона складу злочинів посадових осіб контрагентів платника податків. Судам, аналізуючи зміст вироку, необхідно встановити чи були дії таких контрагентів спрямовані на реальне настання наслідків або лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій, а також дослідити ким саме і у який період підписано первинні документи, які підтверджують факт понесення витрат, тощо.

Один лише факт здійснення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2018 року у справі №826/24815/15.

Між тим, відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов'язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718.

Так, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

До того ж, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, в матеріалах справи є достатньо доказів, які свідчать про існування всіх необхідних підстав для формування податкового кредиту (наявність у платника податку-покупця належно оформлених податкових накладних, які, як вбачається з акта перевірки, були сформовані в електронному вигляді та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій), за наслідками яких у позивача як платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання правочину, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Таким чином, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, оцінюючи докази надані учасниками кожного окремо та в їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Як встановлено судом, господарські операції позивача з контрагентами здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, з огляду на персональну відповідальність платника податків, суд вважає, що ТОВ «Атіс-Україна» правомірно сформовано податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Райдек», ТОВ «Інтех К» чи ТОВ «Техстайл Інк», а висновки акту перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.07.2017 №1592615147 та наявність підстав для його скасування.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши правові норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» (03191, м. Київ, вул. Лятошинського Композитора, 14А, ідентифікаційний код 36791760) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві від 05.07.2017 №1592615147.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» (03191, м. Київ, вул. Лятошинського Композитора, 14А, ідентифікаційний код 36791760) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 36 940,88 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, , код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур