Рішення № 78792075, 14.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

14 грудня 2018 р. справа № 2040/8128/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання - Поволяєвій К.В.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шапошник С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 24.05.2018 року №500721-1307-2030.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 14 серпня 2018 він отримав податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 24.05.2018 року №500721-13307- 2030, у якому визначена сума податкового зобов'язання у розмірі 2303,74 грн. за 2018 рік. В цьому рішенні не визначені ні об'єкт оподаткування, ні його адреса. Крім цього не був прикладений розрахунок земельного податку згідно "Методики розрахунку грошової оцінки окремої земельної ділянки для нарахування земельного податку фізичним особам", що робить неможливим визначити об'єкт оподаткування та перевірити суму нарахованого податкового зобов'язання. Позивач вважає, що оскільки відповідач не додав розрахунок податкового зобов'язання згідно з вимогами пункту 58.1 статті 58 ПКУ, не визначив об'єкт оподаткування згідно зі статтею 269, підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, ПКУ та статтею 125 ЗКУ та відмовився видати цей розрахунок за заявою Позивача, що унеможливлює перевірку нарахувань; у Відповідача відсутня база оподаткування відповідно до статті 271 ПКУ; у Відповідача не було підстав для винесення Рішення про оподаткування, які виникають згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПКУ та підпунктом 14.1.42. пункту 14.1 статті 14 ПКУ, оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню. Також, у доповненнях до адміністративного позову позивач зазначив, що 18 жовтня 2018 року він отримав відповідь від ГУ ДФС України в Харківської області на заяву про надання додаткової інформації по податковому повідомленню - рішенню від 24.05.2018 року №500721 -13307-2030. У цій відповіді відповідач визначився, що в податковому повідомленні - рішенні об'єктом оподаткування є нежитлові приміщення, що належать позивачу та розташовані за адресою пр. Науки, 23 в м. Харкові. Розрахунок земельного податку за 2018 рік представлений не був. Замість нього Відповідач послався на формулу його розрахунку та привів значення співмножників, що входять в цю формулу. Позивач вважає, що площа земельної ділянки 0.00586 га, яку приводить відповідач, розрахована не вірно та розрахунок земельного податку містить помилки. З огляду на викладене позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Через канцелярію суду 31.10.2018 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідач діяв на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством. Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 з 01.11.2004 року належать нежитлові приміщення 1-го поверху №67-1-:-67-5 в літ "А-5", загальною площею 58,6 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (зареєстровані на підставі договору дарування від 12.10.2004 №2-1178). Контролюючим органом визначена сума земельного податку позивачу за 2018 рік у сумі 2303,74 грн. (291,18*1,249*1,433*1,06*2,85*2,5*58,6=230652,69*1%) та винесено відповідне податкове повідомлення-рішення від 24.05.2018 року №500721-1307-2030 по земельному податку за 2018 рік у сумі 2303,74 грн. для сплати податкового зобов'язання.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що земельної ділянки за адресою проспект Науки, 23 в м. Харкові з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами, за даними державного земельного кадастру не існує. Крім цього, відповідно до підпункту 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 ПКУ власниками земельних ділянок визначаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Також, на думку позивача, відповідач помилково намагається застосувати коефіцієнт Кф зі значенням 2.5. Додатково позивач звертає увагу на те, що, згідно з чинним законодавством, відповідачем не взято до уваги площу прибудинкової території (яка має підтверджуватись відповідною землевпорядною документацією), та загальну площу багатоповерхового житлового будинку № 23 по пр. Науки із загальної суми яких слід було б вивести пропорційну частину площ нежитлових приміщень, що належать позивачу.

Від представника відповідача також надійшли заперечення, в яких зазначено, що розрахунок земельного податку ОСОБА_1І здійснювався на підставі площі земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні останнього та нормативну грошову оцінку якої не проведено. Представник відповідача вказав, що при нарахуванні податку за земельну ділянку, а саме щодо коефіцієнту функціонального використання земель застосовано в розмірі 2,5 відповідно до Наказу №489 від 25.11.2015 року «Про затвердження порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», а саме Додаток 1, секція В розділ 03 підрозділ 03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_1 з 01.11.2004 року належать нежитлові приміщення 1-го поверху №67-1-:-67-5 в літ «А-5», загальною площею 58,6 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 12.10.2004 року №2-1178.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 24.05.2018 року контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення №500721-1307-2030, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 2303,74 грн.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - ПК України.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України.

Відповідно до пп. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а в силу вимог пп. 270.1.1 п. 270.1 ст.270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами п.286.1 ст.286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 у справі № 21-775а17 та постановах Верховного Суду від 22.11.2018 року у справі №811/1201/16, від 19.06.2018 року у справі №826/8009/16, від 21.11.2018 року у справі №826/10289/16.

Відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким контролюючий орган нарахував земельний податок. При цьому, в силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України та положень Закону № 1952-IV, право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на викладене, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у позивача обов'язку щодо сплати земельного податку з фізичних осіб та правомірність винесення контролюючим органом спірного податкового повідомлення - рішення.

Відносно правомірності застосування відповідачем при визначенні розміру земельного податку з фізичних осіб відносно позивача коефіцієнту функціонального використання земель в розмірі 2,5, суд зазначає наступне.

Рішенням Харківської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013» від 03.07.2013 №1209/13 затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України, а також затверджено відповідні коефіцієнти (зональний (Км2), зон впливу локальних факторів (КмЗ), функціонального використання земельної ділянки (КФ).

Згідно методики розрахунку нормативної грошової оцінки земель зазначені коефіцієнти становлять: за 2017 р. - 1,0

З пояснень відповідача вбачається, що земельний податок нарахований ОСОБА_1І склав: 230652,69=291,18*1,249*1,433*1,06*1,0*2,85*2,5*58,6 (291,18- базова вартість 1 кв.м земель в м. Харкові, 1,249 - коефіцієнт (КІ за 2014 рік), 1,433 - коефіцієнт (КІ за 2015 рік), 1.6 - коефіцієнт (КІ за 2016 рік), 1,0- коефіцієнт (КІ за 2017 рік), 2,85 - коефіцієнт зональності, 2,5 - коефіцієнт функціонального використання земель, 58.6 площа земельної ділянки в гектарах. При нарахуванні податку за земельну ділянку, а саме щодо коефіцієнту функціонального використання земель відповідачем застосовано в розмірі 2,5,що відповідає Наказу №489 від 25.11.2015 року «Про затвердження порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів», а саме Додаток 1, секція В розділ 03 підрозділ 03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».

Таким чином, судом встановлено, що ознак помилковості вказаний розрахунок земельного податку з фізичних осіб не містить, розрахунок здійснено контролюючим органом на підстав нормативно-правових актів та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо тверджень позивача, що йому належать нежитлові приміщення, які не є будівлями та те, що згідно з чинним законодавством, відповідачем не взято до уваги площу прибудинкової території (яка має підтверджуватись відповідною землевпорядною документацією), та загальну площу багатоповерхового житлового будинку №23 по пр. Науки із загальної суми яких слід було б вивести пропорційну частину площ нежитлових приміщень, що належать позивачу, суд зазначає наступне.

Пунктом 287.8 статті 287 ПК України передбачено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З огляду на те, що позивачу належить нежитлове приміщення у багатоквартирному жилому будинку та приписи п.287.8 ст.287 ПК України, суд приходить до висновку що твердження позивача, що вказані приміщення не є будівлями, не впливають на обов'язок позивачу сплачувати земельний податок.

Окрім цього, той факт, що відповідачем при винесенні спірного податкового повідомлення - рішення не взято до уваги площу прибудинкової території, свідчить виключно про заниження податкового зобов'язання контролюючим органом. У відповідності до приписів п.287.8 ст.287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами), що було визначено у спірному податковому повідомленні рішенні. При цьому, сума податкового зобов'язання визначена без урахування пропорційної частки прибудинкової території, що збільшує суму податкового зобов'язання виходячи з зазначеної площі.

Відповідно до п.60.6 ст.60 ПК України, якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

Таким чином, зазначений факт не зменшує суму податкового зобов'язання, визначену спірним податковим повідомлення - рішенням та не є підставою для його скасування.

Також твердження позивача, що виходячи із загальної площі прибудинкової території та багатоповерхового житлового будинку №23 по пр. Науки відповідачу слід було вивести пропорційну частину площ нежитлових приміщень, що належать позивачу, не відповідають вимогам чинного законодавства та є виключно припущеннями позивача.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

При цьому суд наголошує, що позивачем не наведено та не надано жодного доказу в обґрунтування відсутності обов'язку щодо сплати грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб.

З огляду на те, що позивач не спростував правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 24.05.2018 року №500721-1307-2030 винесено контролюючим органом на підставі, у порядку та у спосіб, що визначені законом, а тому є правомірним. Доказів, що свідчать про протилежне, до суду не надано.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкового повідомлення - рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22.12.2018 року.

Суддя Біленський О.О.