Рішення № 78791787, 22.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2018 року № 826/9397/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 20648-1305-2652 від 27.03.2018.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_2, площею 146,18 кв.м, однак вона не є ні власником, ні землекористувачем зазначеної земельної ділянки.

При цьому позивач вказує, що вона є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та використовує приміщення розташоване на вказаній земельній ділянці виключно для здійснення господарської діяльності, а відтак нарахування відповідачем земельного податку за земельну ділянку під таким приміщенням є незаконним.

Крім того, на переконання позивача, контролюючим органом проведено необґрунтований розрахунок податкового зобов'язання, адже для визначення площі земельної ділянки не було використано дані державного земельного кадастру, без урахування частки позивача у прибудинковій території, з огляду на що, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

02.08.2018 до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, позивач з березня 2001 року зареєстрована фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві. З квітня 2015 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку 3 групи, здійснюючи господарську діяльність за кодом згідно з КВЕД-2005 « 68.20», а саме: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. (а. с. 14-15, 39)

Так, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення - магазин АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежиле приміщення Головного управління комунальної власності міста Києва серії НП № 010006254 від 29.11.2002 та реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 04.11.2003. (а. с. 16-17)

Зазначене приміщення з 2015 року використовується в господарській діяльності позивача шляхом надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта». (а. с. 18-35)

27.03.2018 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 20648-1305-2652 від 27.03.2018, яким на підставі п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, визначено податкове зобов'язання з земельного податку за 2018 рік у сумі 4481,53 грн. До даного податкового повідомлення-рішення додано розрахунок податкового зобов'язання, з якого убачається, що податкове зобов'язання нараховано позивачу як користувачу земельної ділянки (тип: для будівництва та обслуговування будівель ринк. інфраструктури, нежитл. фонд у багатокв. будинках) по АДРЕСА_2, площею 0,014618 га. (а. с. 36-37)

Оскільки на думку позивача прийняте податкове повідомлення-рішення за відсутності визначених законом на те підстав є необґрунтованим та порушує справедливий баланс між приватними правами та інтересами й фіскальною політикою держави, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з підп. 14.1.72 і 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підп. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Так, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно із п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За приписами ст. ст. 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, визначають положення ст. 377 Цивільного кодексу України.

У постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15 вказано, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що автоматично разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Щодо доводів позивача про те, що вона здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, зокрема є платником єдиного податку, а належне їй на праві власності приміщення використовується у власній господарській діяльності, що є підставою для звільнення його від обов'язку сплати земельного податку у силу положень ст. 297 ПК України, суд зазначає таке.

Відповідно до положень п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Як визначено підп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності він, у силу положень законодавства, звільнений від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі № 826/8675/17 вказав, що у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Так, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є платником єдиного податку 3 групи, видом господарської діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Місцем провадження господарської діяльності позивача є, зокрема, магазин (нежитлове приміщення) АДРЕСА_2.

Наявні у матеріалах справи договори оренди нежитлового приміщення № 107-до від 16.02.2015, № 016.02/18 від 16.02.2018 підтверджують використання позивачем для здійснення власної господарської діяльності зі здавання в оренду нерухомого майна ТОВ «Нова пошта», при цьому, суду не надано доказів, які б свідчили, що земельна ділянка вищезгаданою адресою використовується позивачем для провадження господарської діяльності, а тому, є необґрунтованими доводи позивача щодо використання у власній господарській діяльності земельної ділянки, оскільки об'єктом такої діяльності позивача є об'єкт нежитлової нерухомості, а не земельна ділянка, на якій він розташований.

Зважаючи на те, що позивач є власником частини нежилого приміщення та відповідно й землекористувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне їй на праві власності приміщення, яке використовується у її власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки на якій воно розташоване, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання з земельного податку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі № 826/10930/13-а, від 13.06.2018 у справі № 826/14615/16.

Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо необґрунтованості розрахунку податкового зобов'язання за платежем земельний податок за земельну ділянку згідно податкового повідомлення-рішення № 20648-1305-2652 від 27.03.2018, суд зважає на наступне.

Відповідно до п. 29.1 ст. 29 ПК України обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з п. 274.1 ст. 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

За правилами п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону).

При цьому, у розумінні ч. 7 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», технічна документація з нормативної грошової оцінки земель є лише підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про таку оцінку.

Відповідно до підп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

За приписами ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Відтак, обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, яким для визначення розміру вказаного податку на підставі даних державного земельного кадастру необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку податкового зобов'язання позивача з земельного податку за 2018 рік, відповідач визначив суму такого зобов'язання наступним чином: пропорційна частка земельної ділянки - 132,3 кв.м/10609,40 кв.м х 11723,00 кв.м = 146,18 кв.м.

Сума земельного податку на 2018 рік: 146,18 кв.м х 3065,76 грн. х 1 х 1% = 4481,53 грн., де: 146,18 кв. м - площа частини земельної ділянки, 3065,76 грн. - нормативна грошова оцінка за 1 кв.м земельної ділянки, 1 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки, 1% - ставка податку (рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629)

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Пункт 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, визначає, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно п. 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктами 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у місті Києві, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1392/29522 передбачено, що Головне управління Держгеокадастру у місті Києві є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку.

Таким чином, інформація про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 132,30 кв.м) має надаватися контролюючому органу саме Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві у формі, яка передбачена статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Судом установлено, що відповідач при визначенні податкового зобов'язання позивача зі сплати земельного податку за 2018 рік за земельну ділянку керувався інформацією з наступних джерел:

- листа РДА у Деснянському районі м. Києва (КП «Дирекція») щодо переліку житлових будинків та прибудинкових територій з наданням їх загальної площі;

- витягу з бази ПК «Кадастр» станом на 07.04.2017 наданого Департаментом земельних ресурсів КМДА;

- листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві № 8-26-0.10-6252/2-17 щодо надання інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2;

Однак, суд вважає отриману податковим органом інформацію неналежним джерелом даних про вказану земельну ділянку, адже така інформація не є даними державного земельного кадастру у розумінні ПК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр».

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази надання Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві інформації про земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_2 чи про земельну ділянку, користувачем якої є позивач, або ж докази подання податковим органом запиту про надання інформації щодо вищезгаданої земельної ділянки. Тобто, відповідач не звертався до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві для отримання даних державного земельного кадастру необхідних для нарахування земельного податку позивачу.

Крім того, варто звернути увагу на те, що позивач подала до суду лист Головного управління Держгеокадастру у місті Києві № 26-0.21-7321/2-17 від 23.10.2017, згідно якого відсутні відомості щодо реєстрації чи передачі у власність/користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2. Також зазначено, що кадастровий номер даній земельній ділянці не присвоювався.

У постанові від 06.03.2018 у справі № 826/27202/15 Верховний Суд наголосив на необхідності з'ясування того чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщенням, що належить платнику податків до Державного земельного кадастру, а також дотримання контролюючим органом вимог щодо нарахування земельного податку пропорційно частки кожної особи у спільній частковій власності багатоквартирного будинку.

Пункт 287.8 ст. 287 ПК України закріплює обов'язок сплати до бюджету земельного податку власником нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, об'єктом оподаткування у даному випадку є площа земельної ділянки під належним позивачу приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та підпункту 14.1.205 пункту 14.1 статті 14 ПК України, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам статті 287 ПК України.

Ураховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, а також без відповідного визначення площі земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування, суд вважає, що проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним.

Також суд звертає увагу на те, що наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602 затверджено узагальнюючу податкову консультацію щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені.

Згідно вказаної узагальнюючої податкової консультації, відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласник багатоквартирного будинку це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок, та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (ч. 2 ст. 12 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Відповідно до пункту 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З огляду на вказане, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПК України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог ПК України не повинна сплачувати земельний податок.

Що стосується особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то, виходячи із викладеного вище, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

Ураховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, зважаючи на те, що позивачем доведено неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а відповідачем не доведено протилежного, суд вважає, що невірний розрахунок суми податкового зобов'язання є самостійною і безумовною підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення рішення в повному обсязі.

Необхідно звернути увагу на правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягає застосуванню судами.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Приписи ч. 2 ст. 77 КАС України визначають, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, то понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Керуючись статтями 72 - 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 293, 295 - 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04655) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 20648-1305-2652 від 27.03.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко