Рішення № 78791779, 22.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2018 року № 320/5324/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) як типову адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в м. Києві, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) пенсії з 01.04.2017;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.04.2017

В обґрунтування позову зазначається, що позивачка є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві.

Починаючи з квітня 2017 відповідач припинив виплату пенсії, яка є єдиним джерелом існування позивачки.

Позивачка вважає, що припинення виплати пенсії суперечить Конституції України, Законам України та міжнародним зобов'язанням України. Враховуючи наведене, позивачка просить задовольнити позов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 вказану справу передано до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А. від 27.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Виходячи з положень п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України та п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу надано 15 денний строк для надання відзиву та попереджено, що у разі ненадання відзиву та витребуваних документів справу буде розглянуто на підставі наявних матеріалів.

Копія ухвали отримана відповідачем 30.11.2018, однак станом на дату прийняття рішення у справі відзив на позов - не наданий.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Так, виходячи з предмету та підстав позову, складу учасників справи, враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № 11-644асі18), дана справа є типовою в розумінні п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України, яка розглядається з урахуванням особливостей, визначених ст. 291 КАС України.

Так, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; паспорт НОМЕР_4) є громадянкою України, з 05.02.2007 є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5. Зареєстрована за адресом. АДРЕСА_1.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 (дублікат) від 15.01.2013 позивачка має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - учасників війни.

Відповідно до довідки від 28.03.2017 № 13698 Управління соціального захисту Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації позивачка взята на облік як внутрішньо переміщена особа. Фактичне місце проживання/перебування згідно довідки - АДРЕСА_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначена довідка діє безстроково.

Під час розгляду справи в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не надано доказів скасування вказаної довідки, статусу позивачки як внутрішньо переміщеної особи, як і не надано доказів встановлення обставин, передбачених ст. 12 вищезгаданого Закону.

Щодо припинення з 01.04.2017 виплати пенсії, слід зазначити, що цей факт підтверджується листом ГУ ПФУ у м. Києві від 03.09.2018 №70210/02 на ім'я адвоката позивачки. У відповіді на адвокатський запит відповідач повідомив, що виплата пенсії позивачки здійснюється згідно електронної пенсійної справи. Зазначається, що згідно з п/п. 4 і 5 статті 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМ України від 08.06.2016 № 365 соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених у ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та у разі отримання інформації від низки служб та органів.

Зазначено, що згідно списків отримувачів пенсій, тривалий час відсутніх за місцем проживання та з урахуванням закінчення дати дії довідки від 17.06.2016 № 3003013698 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виплату пенсії позивачці з 01.04.2017 призупинено.

Роз'яснено у відповіді, що ГУ ПФУ не є розпорядником даної інформації. Поновлення виплати здійснюється відповідно до постанови КМ України від 08.06.2016 № 365, відповідно до якої відновлення виплат здійснюється за рішенням комісії з відповідних питань. Відновлення виплати пенсії проводиться на підставі особистого звернення до органів ПФУ з довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте згідно з наявною в матеріалах справи копією листа Управління ПФУ від 03.09.2018 № 70210/02 вбачається, що виплата пенсії з 01.04.2017 призупинена у зв'язку тривалою відсутністю за місцем проживання, закінченням дії довідки від 17.06.2016

Водночас, Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність за місцем фактичного проживання. Щодо посилання відповідача на збіг строку дії довідки про реєстрацію внутрішнім переселенцем від 17.06.2016, слід зазначити, що позивачу видана нова довідка від 28.03.2017, строк дії якої в силу Закону не обмежений. Більш того, відповідно до Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою КМ України від 22 вересня 2016 р. N 646, відповідач має доступ до вказаної бази даних і міг пересвідчитися в її наявності і статусі позивача. Наведені ГУ ПФУ обставини щодо чинності довідки в силу наведених вище норм Закону не є підставою для призупинення виплати пенсії.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

При цьому, положення Закону № 1207-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не проживав на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою статті 3 цього Закону.

Не спростовують правильності висновків суду і положення пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що припинення виплати пенсії позивачці було здійснено не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачки і таке втручання не було законним.

Відтак, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не довів законності своїх дій щодо припинення виплати пенсій позивачці.

Крім того, враховуючи те, що пенсії є єдиним джерелом існування позивачки, беручи до уваги те, що відповідач тривалий час не виплачує пенсію, яка є єдиним джерелом доходів, враховуючи важливість та значимість для позивачки обставин, пов'язаних із поновленням її прав та забезпеченням реального виконання судового рішення, на підставі ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 382 КАС України суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову - як зазначено вище.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) щодо припинення з 01 квітня 2017 року нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстрована за адресом. АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_3).

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) поновити з 01 квітня 2017 року виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстрована за адресом. АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_3) та сплатити заборгованість за період з 01 квітня 2017 року.

Встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) подати до суду протягом п'ятнадцяти календарних днів з дати набрання законної сили рішенням суду звіт про виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін