Рішення № 78791777, 21.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4587/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Таїровської селищної територіальної громади про визнання відмови протиправної та скасування її, та зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,12 Га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в якому просить визнати відмову відповідача викладену у листі від 17.08.2018 року №Ч-9719/0-5935/0/37-18 протиправною; зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,12 Га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (згідно графічного додатку); зобов'язати відповідача подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі мінімальної заробітної плати (на момент подання цієї позовної заяви -або інше, на розсуд суду), мотивуючи це тим, що він як учасник АТО знайшов вільну земельну ділянку площею 0,12Га на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області та подав 09.07.2018р. заяву до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в якій просив надати дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки. До заяви ним було надано усі необхідні документи, що підтверджують його право на отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення. За наслідками розгляду його заяви він отримав від відповідача лист про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою від 17.08.2018 р. №Ч-9719/0/5935/0/37-18 з посиланням на розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року за №60-р. Позивач вважає, що вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу визначений у ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України і погодження об'єднанної територіальної громади Земельним кодексом не вимагається, крім того п.6 ст.118 Земельного Кодексу забороняється вимагати додаткові документи та матеріали.

Відповідач надав суду письмовий відзив у якому позов не визнав та просив відмовити, мотивуючи це тим, що за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 надана відповідь листом від 17.08.2018 року вих..№Ч-9719/0/5935/0/37-18 в якій відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з посиланням на розпорядження Кабінету міністрів України №60-р від 31.01.2018 року «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» якою передбачено, що Держгеокадастр повинен забезпечити здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціону) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно зі ст..26 Закону України «Про місцеве самоврядування»). На виконання вищевказаного розпорядження відповідачем здійснено заходи відносно інформування відповідної територіальної громади щодо звернення Позивача, та враховуючи відсутність рішення органу місцевого самоврядування Головне управління відмовило у наданні дозволу.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача Таїровська селищна територіальна громада письмових поясненнь на позов не надала.

Ухвалою суду від 12.09.2018 року позовна заява залишена без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 27.09.2018 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.10.2018року.

Враховуючи, те що представник третьої особи в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про дату час та місце судового засідання, а від позивача та представника відповідача надійшли заява про розгляд справи у письмовому провадженні суд вважає за можливим відповідно до ч.9 ст.295 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку щодо наявності підстав для його часткового задоволення.

ОСОБА_1 згідно довідки від 29.01.2015 року №331 брав участь в антитерористичній операції та має посвідчення, що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

09.07.2018 року ОСОБА_1 відправив засобами зв'язку з рекомендованим повідомленням заяву до Головного управління Держеокадастру у Одеській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність в межах норми безкоштовної приватизації громадянином України -учасником АТО орієнтовною площею 0,08Га для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на відстані 30 метрів південь від ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 (а.с.17), до якої додав копію паспорта громадянина України, та ідентифікаційного коду, копію довідки про безпосередню участь в АТО, копію посвідчення учасника АТО, письмову згоду на збір та обробку персональних даних, графічний додаток з зазначенням бажаного місця розташування, графічний додаток з Публічної кадастрової карти.

17.08.2018 року Головне управління Держеокадастру у Одеській області розглянуло заяву позивача та надало письмову відповідь вих.№ Ч-9719/0-5935/0/37-18 якою з посиланням на розпорядження Кабінету міністрів України від 31.01.2018 року №60-р та відсутності рішення органу місцевого самоврядування відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.23).

Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення садівництва.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно ч.6 та ч.7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже ст..118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови наданні дозволу та розширеному тлумаченню він не підлягає.

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане, яке розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення.

Як на підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту відповідач послався на Розпорядження Кабінету міністрів України від 31.01.2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» у якому зобов'язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 1 лютого 2018 р. забезпечити: здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідач також у відзиву зазначив, що він звернувся до третьої особи -Таїровської територіальної селищної громади на території якої розташована земельна ділянка з приводу отримання погодження на надання згоди на розробку проекту, але відповіді не отримав.

Однак, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу України.

Крім того, вказане прямо суперечить ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України, яка забороняє вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Також, в листі від 17.08.2018, всупереч вказаним вище приписам Земельного кодексу

України, відповідачем не зазначено, що місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, що не заперечується сторонами у справі, та у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не порушуватиме вимог раціональної організації території.

Таким чином, не надаючи дозвіл на розроблення проекту землеустрою, з підстав відсутності погодження Таїровської ОТГ, відповідач фактично відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, не передбачених нормами Земельного кодексу України.

При цьому, суд ставить під сумнів належне звернення відповідача до третьої особи, так як вбачається з листа від 19.07.2018 року вих. №18-15-0.3-7391/2-18 наданого відповідачем до суду як доказ звернення до Таїровської територіальної громади за погодженням, в ньому відсутній такий адресат як: Таїровська об'єднана територіальна громада та відсутні жодні дані про позивача; суду також не наданий належний та допустимий доказ відправлення вказаного листа третій особі, чи отримання його третьою особою, так само з додатку до листа не вбачається, що до нього додавалось, а тому суд вважає, що даний документ не доказує звернення відповідача до третьої особи за отриманням погодження.

Таким чином у листі відповідача від 17.08.2018 року відсутня жодна з підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлена ст..118 ЗК України.

Враховуючи приписи п. в ч.1 ст. 121 ЗК України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному, водночас, при розгляді заяви позивача не було встановлено підстав, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, а крім того, позивачем було подано разом з заявою необхідний пакет документів, суд доходить висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому суд доходить висновку про порушення відповідачем під час розгляду заяви позивача норм Земельного кодексу України.

Принцип юридичної визначеності, який є елементом принципу верховенства права, має на меті, крім іншого, дотримання принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання). Таким чином, позивач мав обґрунтовані очікування на прийняття відповідачем рішення за його клопотанням у відповідності до вимог законодавства.

Водночас позивач просить суд зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,12 Га, проте в заяві поданій до відповідача він зазначав меншу площу земельної ділянки - 0,08Га.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З наведеного вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, з прийняттям вмотивованого рішення з урахуванням позиції суду викладеної у цьому рішенні.

При прийнятті рішення суд враховує висновки Верховного суду викладені у постанові від 23.11.2018р. по справі №П/811/601/18.

Щодо стягнення моральної шкоди, то суд доходить висновку, що позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою яка її завдала, за наявності її вини, тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Згідно ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пленум Верховного суду України у Постанові №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте позивач у позові не зазначив в чому полягає моральна шкода, та не обґрунтував її розмір, та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем моральної шкоди в наслідок неправомірних дій відповідача, а тому суд доходить висновку, що у задоволенні даних вимог слід відмовити.

Під час вирішення питання правомірності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішень суд застосовує критерії визначені у ч.2 ст..2 КАС України.

Під час розгляду справи суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тому суд вважає за доцільне з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача.

Відповідно до ч.2 ст.77 УАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення,дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст..90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.9, 139, 241-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_1) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задовольнити частково.

Визнати відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області викладену у листі від 17.08.2018 року №Ч-9719/0-5935/0/37-18 протиправною та скасувати її.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.07.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 0,08 га для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області за межами населеного пункту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській (код ЄДРПОУ 39765871 м.Одеса вул..Канатна 83) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету (отримувач коштів УК у м. Одесі/Київський район, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923, Банк отримувача -Казначейство України, код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 34310206084032, код класифікації доходів бюджету 22030101 судовий збір у розмірі 704,80грн.(сімсот чотири гривні 80коп.).

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду у місячний строк з дня набрання рішення по справі законної сили звіт про виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст..255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п.15-5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Іванов Е.А.

.