Рішення № 78791619, 11.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2018 року № 826/12162/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПрокуратури Київської області провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач або ОСОБА_1) з адміністративним позовом до прокуратури Київської області (далі також - Відповідач), в якому просить:

1. Визнати дії прокуратури Київської області, пов'язані з невиплатою ОСОБА_1 заробітної плати з 14 серпня 2017 року по 6 квітня 2018 року, протиправними (далі також - позовна вимога № 1).

2. Зобов'язати прокуратуру Київської області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату з 14 серпня 2017 року по 6 квітня 2018 року включно в сумі 139 тис.грн. (далі також - позовна вимога № 2).

3. Зобов'язати прокуратуру Київської області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку із останнім (далі також - позовна вимога № 3).

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч положень статті 64 Закону України «Про прокуратуру», Позивачу протиправно не виплачувалась Відповідачем заробітна плата у період відсторонення його від посади, що призвело до пушення прав та законних інтересів Позивача, які підлягають поновленню у визначений в адміністративному позові спосіб.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки вважає, що у разі відсторонення від посади за рішенням слідчого судді збереження заробітної плати Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено. Водночас, на думку Відповідача, питання, пов'язані з незаконним відстороненням від посади у ході здійснення кримінального провадження врегульовано Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», проте оскільки Позивачем не надано судових рішень, які б встановлювали факт незаконного відсторонення його від роботи у ході здійснення кримінального провадження, то у нього відсутнє право на отримання відшкодування за зазначеним законом.

Керуючись частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши у порядку письмового провадження подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, наказом прокуратури Київської області від 02.09.2016 № 433к Позивача призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області.

Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11.08.2017 Позивача було відсторонено від займаної посади строком на 60 діб, тобто до 09.10.2017 включно.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.10.2017 Позивачу повторно продовжено строк дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади, строком на 60 діб, тобто до 07.12.2017 включно.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.11.2017 Позивачу продовжено строк дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади на два місці, тобто до 20.01.2018 включно.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.01.2018 Позивачу продовжено строк дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади на два місці, тобто до 10.03.2018 включно.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.03.2018 Позивачу вкотре продовжено строк дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади на два місці, тобто до 03.05.2018 включно.

Наказом прокуратури Київської області від 06.04.2018 № 5дк Позивача звільнено зі займаної посади в органах прокуратури за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 110дп-18 від 14.03.2018, № 128дп-18 від 28.03.2018.

Згідно з даними табелів обліку робочого часу за серпень 2017 року-квітень 2018 року, починаючи з 14.08.2017 по 06.04.2018 (включно) у Позивача відсутні робочі дні (зазначено « 0») та обліковано як «І».

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2017 Позивач звертався до Відповідача зі заявою, в якій просив повідомити про причини невиконання вимог статті 64 Закону України «Про прокуратуру» та негайно нарахувати та виплатити йому заробітну плату за весь період, починаючи з 14.08.2017.

У відповідь на вказану заяву, листом від 02.01.2018 № 18-1вих18 Відповідач повідомив Позивача про те, що підставою для нарахування заробітної плати є табель обліку робочого часу, в якому відображаються фактично відпрацьовані працівником дні за місяць (кількість робочих днів). Згідно табелів обліку робочого часу, які надійшли до відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області за період відсторонення Позивача від займаної посади, робочі дні у нього відсутні (в табелі зазначено «Інші причини неявок»), що унеможливило нарахування заробітної плати.

Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати під час відсторонення від посади, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі також - КЗпП України) та Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі також - Закон № 1697-VII).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон № 1697-VII визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

За приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 1697-VII систему прокуратури України становлять, у тому числі, регіональні прокуратури.

Згідно з положеннями пункту 11 частини першої статті 15 Закону № 1697-VII, зокрема, керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної) має статус прокурора.

Відповідно до частини першої статті 64 Закону № 1697-VII повноваження прокурора зупиняються в разі, окрім іншого: відсторонення від посади під час дисциплінарного провадження стосовно нього - до звільнення з посади прокурора, скасування рішення про відсторонення від посади під час дисциплінарного провадження стосовно нього, закриття цього дисциплінарного провадження або накладення за його вчинення дисциплінарного стягнення (пункт 3); відсторонення від посади в порядку, передбаченому статтями 154 - 158 Кримінального процесуального кодексу України, - до скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади чи відповідної ухвали або припинення дії такої ухвали (пункт 5).

При цьому, згідно з частиною другою статті 64 Закону № 1697-VII на час відсторонення від посади, відсторонення від виконання службових повноважень за прокурором зберігається заробітна плата, а у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої цієї статті, йому можуть доручати завдання, виконання яких не впливає на об'єктивність перевірки.

Разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечуєтеся Відповідачем, у період з 14.08.2017 по 06.04.2018 Позивачу заробітна плата не виплачувалась, що свідчить про невиконання Відповідачем положень частини другої статті 64 Закону № 1697-VII щодо збереження заробітної плати на час відсторонення від посади.

При цьому, посилання Відповідача на дані табелів обліку робочого часу за серпень 2017 року-квітень 2018 року, згідно з якими, починаючи з 14.08.2017 по 06.04.2018 (включно), у Позивача відсутні робочі дні (зазначено « 0») та обліковано як «І» (інші причини неявок), не можуть бути єдиною підставою для не нарахування йому гарантованої частиною другою статті 64 Закону № 1697-VII заробітної плати, оскільки діючим трудовим законодавством визначена відповідна процедура фіксації відсутності працівника на роботі (робочому місці) без поважних причин. Проте будь-яких документів на підтвердження фактичної відсутності позивача на роботі у зазначений період, Відповідачем суду не надано (актів відсутності на робочому місці, свідчень колег та/або інших працівників прокуратури, даних електронних систем фіксації присутності на роботі тощо ). Наведене в сукупності може свідчить про те, що таким чином у зазначених табелях обліку робочого часу лише фіксувався факт відсторонення Позивача від займаної посади.

Разом з тим, згідно зі свідченнями ОСОБА_2, викликаного судом в якості свідка, з серпня 2017 року (призначення свідка на відповідну посаду у прокуратурі Київської області) і до звільнення Позивача зі займаної посади у квітні 2018 року, він неодноразово бачив Позивача у приміщенні прокуратури Київської області (як у приміщенні, так і в дворі).

Таким чином, враховуючи, що Відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності своїх дій щодо невиплати Позивачу заробітної плати у період відсторонення його від посади (з 14.08.2017 по 06.04.2018), позовна вимога № 1 підлягає задоволенню. Відповідно, оскільки Відповідачем належними та допустимими доказами не заперечено та не спростовано розраховану Позивачем суму заробітної плати в розмірі 139 000,00 грн., яка підлягає виплаті на його користь за період з 14.08.2017 по 06.04.2018, то позовна вимога № 2 також підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З розрахункового листа за 2018 рік вбачається, що при звільненні Позивачу виплачено Відповідачем лише компенсацію за невикористану відпустку.

Таким чином, враховуючи, що на користь Позивача вирішено спір про розмір належної йому суми заробітної плати, Відповідач повинен також виплатити Позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день прийняття у даній справі рішення.

За припасами частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі також - Порядок № 100).

Так, відповідно до пункту 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з довідкою Відповідача про середню заробітну плату від 20.11.2018 № 18ф-254, середньоденний заробіток Позивача склав 2829,98 грн., середньомісячний заробіток - 60844,57 грн. Будь-яких інших документів про обрахунки наведених величин учасниками справи суду не подано.

Тож, виходячи з наведених величин, судом здійснено розрахунок середнього заробітку, який підлягає виплаті Позивачу за весь час затримки розрахунку по день прийняття у даній справі рішення, тобто за період з 07.04.2018 по 11.12.2018, який становить 492 416,52 грн. (чотириста дев'яносто дві тисячі чотириста шістнадцять гривень 52 копійки).

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства країни, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, Відповідач належним чином обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України не виконав.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати дії прокуратури Київської області, пов'язані з невиплатою ОСОБА_1 заробітної плати з 14 серпня 2017 року по 6 квітня 2018 року, протиправними.

3. Зобов'язати прокуратуру Київської області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату з 14 серпня 2017 року по 6 квітня 2018 року включно в сумі 139 000,00 грн. (сто тридцять дев'ять тисяч гривень 00 копійок).

4. Зобов'язати прокуратуру Київської області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день прийняття у даній справі рішення в сумі 492 416,52 грн. (чотириста дев'яносто дві тисячі чотириста шістнадцять гривень 52 копійки).

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).

Прокуратура Київської області (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 02909996, адреса: 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович