Ухвала суду № 78791452, 17.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

17 грудня 2018 рокум. Київ№ 640/19679/18

Суддя Окружного адміністративного суду м.Києва Смолій І.В., ознайомившись з адміністративним позовом та доданими документами ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6), Національної військово-медичного клінічного центру Головний військовий клінічний госпіталь (02000, м.Київ, вул.Госпітальна, 16) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства оборони України, Національної військово-медичного клінічного центру Головний військовий клінічний госпіталь про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, зокрема позивач просить суд:

1. Зобов`язати Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» призначити та провести огляд військово-лікарською комісією ОСОБА_2 ;

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розірвання (не припинення) з ОСОБА_1 , відповідно до б) п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного 29.03.2016 року;

3. Зобов`язати Міністерство оборони України розірвати (припинити) з ОСОБА_1 , відповідно до п.11 ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», б) п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного 29.03.2016 року між Міноборони в особі командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 , в особі військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про що видати наказ про звільнення з військової служби за станом здоров`я.

Відповідно статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно з частиною 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови позивачу у відкритті провадження у справі в частині, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для звернення позивача до суду з даною позовної заявою слугувало не проведення ОСОБА_2 комісією Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» медичного огляду.

Отже, метою звернення позивача до суду з даним позовом є оскарження, на його думку, неправомірних дій суб`єкта владних повноважень - Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» щодо не проведення Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь».

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з положеннями частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до положень частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір (спір у сфері публічно-правових відносин) - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Протилежний за змістом (характером) публічно-правовому спору є приватноправовий спір. В основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До адміністративного суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Зважаючи на заявлені позивачем вимоги (провести медичний огляд), на думку суду, спір не має ознак публічно-правового.

Так, позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного (житлового) права, оскільки між позивачем та відповідачем існує приватно-правовий спір, в якому Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація хоча і діє як суб`єкт владних повноважень, відповідно до делегованих їй законом повноважень, однак виконує функції замовника ремонтних робіт/послуг в інтересах третьої особи (позивача).

Водночас, як роз`яснив Верховний Суд України, суди мають виходити з того, що критерієм відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне. Суди мають з`ясовувати, чи є спір приватно-правовим або публічно-правовим; чи виник спір з відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов`язані ці відносини із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на засадах рівності.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Відповідно до вимог статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, одним із яких може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, метою пред`явлення позову позивача є захист його інтересів та прав щодо належного здійснення медичного огляду, які за твердженням позивача, було порушено в результаті невчинення відповідачем відповідних дій.

Аналіз зазначених вище обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, а стосується захисту приватних інтересів позивача як власника квартири, тож порушені права підлягають захисту в порядку цивільного судочинства відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у способи, визначені статтею 16 Цивільного кодексу України.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Оскільки відносини у даній справі виникли з приводу невиконання ремонтних робіт в квартирі позивача, тобто стосуються цивільного (житлового) права, між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією та позивачем, такий спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що "фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

За таких обставин, суд приходить до висновку, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зазначений спір відноситься до юрисдикції районного суду у порядку цивільного провадження.

На підставі вищенаведеного, пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі в частині вимог про зобов`язання Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» призначити та провести огляд військово-лікарською комісією Матильова В.Г.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно з позовними матеріалами.

Відповідно до частин четвертої - п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій