Рішення № 78790864, 11.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року 15:00Справа № 280/4410/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.В.,

представника позивачаОСОБА_1,

представника відповідачівОСОБА_2,

розглянув в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 69014), в особі представника ОСОБА_1 (вул. Троїцька, 27, м. Запоріжжя, 69063), до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

19.10.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення №0135154907/827 від 03.10.2018 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 20596,59 грн., що нараховано позивачу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 10.01.2011 позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця і до 03.05.2018 перебував на податковому обліку в ДПІ Пролетарського району м. Донецька, Донецької області. У звязку з військовими діями на території Донецької та Луганської областей позивач був вимушений змінити місце фактичного проживання та реєстрації підприємницької діяльності. Після зміни податкової адреси позивачу надійшла вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2018 №Ф-14258-49 на суму 21333,33 грн., який був сплачений позивачем 25.06.2018. 10.10.2018 від відповідача позивачу надійшло оскаржуване рішення, яким за несвоєчасну сплату зобовязань з єдиного внеску, до позивача були застосовані штрафні санкції. Позивач вважає, що в силу приписів пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» до позивача не можуть бути застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату зобовязань з ЄВС. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 23.10.2018 провадження у справі відкрите, підготовче засідання призначене на 14.11.2018.

09.11.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач зазначив, що за позивачем обраховувалась заборгованість за єдиним внеском. В звязку з несвоєчасною сплатою цієї заборгованості оскаржуваним рішенням до позивача застосовані штрафні санкції. Зазначає, що норма права, якою було введено в дію положення пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» втратила чинність, а тому за несвоєчасну сплату єдиного внеску платниками, які перебували на обліку в органах доходів і зборів, розташованих в населених пунктах, на території яких проводиться АТО, несуть відповідальність на загальних підставах. Вважає оскаржуване рішення правомірним та просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 14.11.2018 було закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 11.12.2018.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені у заявах по суті справи, надали суду пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та відзиві.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

У судовому засіданні 11 грудня 2018 року на підставі ст.250 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Судом встановлено, що позивач має зареєстроване місце проживання у м. Донецьк, що підтверджується копією паспорта позивача (а.с. 17-18). 10.01.2011 позивача зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця за місцем його проживання в м. Донецьк, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.02.2013 (а.с. 20). З дати реєстрації в якості фізичної особи-підприємця позивач перебував на обліку в ДПІ Пролетарського району м.Донецька.

У звязку з проведенням на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції, позивач 03.05.2018 змінив місце проживання на м.Запоріжжя, та став на облік у відділенні у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької обєднаної державної податкової інспекції відповідача.

11.06.2018 відповідач склав вимогу про сплату боргу №Ф-14258-49, відповідно до якої позивача було зобовязано протягом 10 календарних днів з дня одержання цієї вимоги сплатити недоїмку у сумі 21333,33 грн. з єдиного внеску, яка 20.06.2018 була отримана позивачем.

25.06.2018 позивачем була сплачена заборгованість визначена у вимозі про сплату боргу №Ф-14258-49 у повному обсязі. Також позивачем сплачуються поточні платежі з цього внеску.

03.10.2018 відповідачем прийняте рішення №0135154907/827, відповідно до якого за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування до позивача застосований штраф 10% у сумі 373,59 грн. за період з 21.01.2014 по 25.06.2018, штраф 20% у сумі 4580,37 грн. за період з 21.01.2015 по 19.09.2018 та нараховано пеню у розмірі 15642,63 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.

Всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

За вимогами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04 липня 2013 року № 406-VІІ до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) та ПК України внесені зміни, відповідно до яких право на адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 1ст. 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Стаття 4 Закону № 2464-VI визначає перелік суб'єктів, які відносяться до платників єдиного внеску.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом 1 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Стаття 25 Закону № 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, ч. 1 якої передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції.

Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII (далі - Закон №1669-VII), який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Підпунктом 8 п. 4 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесені зміни до Закону №2464-VІ, а саме підп. «б» розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 93 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК України для списання безнадійного податкового боргу».

Згідно з п. 2 Закону України від 02 березня 2015 року № 219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці», п. 93 в редакції Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII вважати п. 94.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1669-VII розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Тобто, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу, стягнення і відповідальності за порушення Закону №2464-VI.

З урахуванням абз. 3 п. 93 (у подальшому п. 94) розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Судом встановлено, що спірне рішення прийнято відповідачем стосовно позивача, як платника єдиного внеску, що до 03.05.2018 перебував на обліку в органі доходів і зборів, який розташований в м. Донецьку (переліком віднесений до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція), про накладення на позивача штрафу та нарахування пені відповідно до ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI за періоди з 21 січня 2014 року по 25 червня 2018 року та з 21.01.2015 по 19.09.2018, тобто в період проведення антитерористичної операції.

З аналізу наведених правових норм й встановлених обставин справи та з урахуванням безпосередньо абз. 3 п. 93 (у подальшому п. 94) розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, суд дійшов висновку, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску.

Щодо посилання представника відповідача на те, що Законом № 911-VIII із Закону № 1669-VIІ виключено підп. 8 п. 4 ст. 11, яким і було доповнено розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ п. 93 (у подальшому п. 94), суд не приймає, оскільки безпосередньо до Закону № 2464-VІ відповідні зміни не вносились. Отже, п. 93 (у подальшому п. 94) розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ залишився чинним.

Викладена вище позиція узгоджується з правовою позицією ОСОБА_4 Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.11.2018 по справі №812/292/18 (Пз/9901/22/18).

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як субєкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 69014), в особі представника ОСОБА_1 (вул. Троїцька, 27, м. Запоріжжя, 69063), до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області №0135154907/827 від 03.10.2018 про застосування до ОСОБА_3 штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 20596,59 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396146) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 69014, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) судові витрати у розмірі суми сплаченого судового збору у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складене та підписане 21.12.2018.

СуддяР.В. Кисіль