Рішення № 78789890, 12.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 р. Справа№0540/9215/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 17.04.2018 року, зобов'язати вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 17.04.2018 року, зобов'язати вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 17.04.2018 року Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради повідомлено позивача про відмову у призначенні адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на підставі п.7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг" від 01 жовтня 2014 року № 505 (далі - Порядок № 505), а також у зв'язку з наданням неповної інформації щодо одержання адресної допомоги. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки перестали існувати обставини, на підставі яких було припинено виплату, а саме з 01 березня 2018 року і по даний час він працевлаштований, а тому має право на призначення адресної допомоги. Тому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання від 17.04.2018 року та зобов'язати відповідача здійснити виплату грошової допомоги з моменту звернення позивачем до відповідача, а також зобов'язати відповідача не проводити чергову перевірку фактичного місця проживання позивача.

В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до Порядку № 505, позивачу була призначена щомісячна адресна допомога у 2016 року. Відповідно до п. 7 Порядку № 505 виплату грошової допомоги позивачу припинено у зв'язку з не працевлаштуванням. При повторному зверненні позивача 06.03.2018 року, а саме після працевлаштування ОСОБА_1 з 01.03.2018 року, управлінням було прийнято рішення про відмову в призначенні грошової допомоги. Відмова у призначенні виплат позивачу обґрунтована тим, що виплату допомоги припинено на підставі п.7 Порядку № 505 у зв'язку із не працевлаштуванням, тому, при зверненні позивача у строк понад один місяць після припинення виплати, позивач втратив право на призначення адресної допомоги, навіть за умов подальшого працевлаштування. Відповідач вважає, що вказане рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач не спростував його твердження та аргументи по суті позовних вимог. На переконання позивача, Порядком № 505 не встановлено жодного обмеження внутрішньо переміщеної особи звернутися після працевлаштування з заявою про призначення щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, - відмовлено. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 17.04.2018 року, зобов'язати вчинити певні дії та відкрито провадження по справі № 0540/9215/18-а. Призначено підготовче засідання по адміністративній справі № 0540/9215/18-а за правилами загального позовного провадження на 10 годину 30 хвилин 24 жовтня 2018 року.

Підготовче засідання за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.04.2018 року - відкладено з 24 жовтня 2018 р. на 14 листопада 2018 р. о 10:30 год. у зв'язку з неявкою сторін по справі, а також для надсилання копії позову відповідачу.

Ухвалою суду від 14 листопада 2018 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 17.04.2018 року, зобов'язати вчинити певні дії. Призначено судовий розгляд по суті на 09 годину 00 хвилин 12 грудня 2018 року.

Позивач та представник відповідача, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явились.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) є внутрішньо переміщеною особою, що відображено у довідці від 24.03.2016 року № 1411034584 (а.с.13-16).

Як вбачається з листа Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 16.07.2018 року №56.13.2-19246-56.13.1 та не заперечується сторонами позивач отримував щомісячну адресну допомогу особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у період з 01.06.2016 року по 31.07.2016 року у розмірі 442 грн, з 01.08.2016 року по 30.09.2016 року у розмірі 221 грн. Проте, виплату вказаної допомоги позивачу було припинено у зв'язку з подальшим не працевлаштуванням (а.с.19).

З 01.03.2018 року позивач працює у митних органах ДФС України, а з 08.05.2018 року на посаді головного державного інспектора відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Донецької митниці ДФС з 08.05.2018 року. Про вказане свідчить довідка Донецької митниці ДФС від 31.08.2018 року № 208, а також трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 01.09.2013 року (а.с.17, 22).

Повідомленням відповідача від 17.04.2018 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на підставі п. 7 Порядку № 505 (а.с.18).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що статус внутрішньо переміщеної особи підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд звертає увагу, що доказів того, що довідка ОСОБА_1 скасована, до суду не надано.

Положеннями ст. 7 Закону № 1706-VII визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Перереєстрація безробітних, яких у подальшому було зареєстровано як внутрішньо переміщені особи, здійснюється державною службою зайнятості за місцем перебування фактичного проживання особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ст. 10 Закону № 1706-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, (далі - грошова допомога) визначений Порядком № 505 (пункт 1).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 505 грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Абзацами 1, 5 пункту 3 Порядку № 505 визначено, що грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах, зокрема, для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім'ї).

Особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 505, якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку, які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.

Особи працездатного віку, яким призначено грошову допомогу, зобов'язані інформувати у триденний строк уповноважений орган про факт працевлаштування або перебування на обліку як безробітних.

Аналіз вищезазначених норм свідчить, що грошова допомога у разі її припинення відповідно до пункту 7 цього Порядку не призначається лише на наступний строк, тобто чергові шість місяців.

Положення Порядку № 505 не містять норми, яка б у подібних правовідносинах назавжди позбавляла права особу працездатного віку, яка працевлаштувалась та як і раніше має статус внутрішньо переміщеної особи на отримання грошової допомоги.

Слід звернути увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 року не встановлено жодного обмеження особи звернутись з новою заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Враховуючи, що позивач з 01.03.2018 року працевлаштувався, а 13.03.2018 року звернувся до відповідача з заявою про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, тому, виходячи з вищевикладеного аналізу норм Порядку № 505, суд приходить до висновку про безпідставність відмови відповідача в призначенні позивачу адресної допомоги як внутрішньо переміщеній особі (яка викладена у повідомленні від 17.04.2018 року), оскільки останній є працевлаштованою внутрішньо переміщеною особою, що обумовлює наявність підстав для скасування вказаного повідомлення.

Однак, щодо вимоги позивача здійснити виплату грошової допомоги, суд вважає що вона не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.

Так, дискреційне повноваження суб'єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження.

При реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Комітетом Міністрів Ради Європи розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме - мета дискреційного повноваження; об'єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо. Ці принципи з огляду на членство України у Раді Європи зобов'язані повною мірою дотримуватися також і вітчизняні суб'єкти публічної адміністрації.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що вказані позовні вимоги є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб'єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, задовольнити частково позовні вимоги позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, викладене у повідомленні від 17.04.2018 року. Протеё щодо зобов'язання відповідача виплатити грошову допомогу, суд вважає за необхідне відмовити, з огляду на те, що вказані повноваження відносяться до дискреційних. Разом з тим, суд вважає на необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача утриматись від подальшої перевірки стосовно позивача, суд зазначає, що в розумінні норм КАС України кожна особа може звернутись до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів. У спорі, що розглядається, відсутній факт порушення прав позивача з боку відповідача у майбутньому, тобто, позивач передчасно звернувся з позовною заявою, яка містить вищезазначену вимогу, тому в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача, викладеної у відповіді на відзив від 22.11.2018 року, стосовно розгляду судом питання про притягнення відповідача до відповідальності згідно з чинним законодавством України та зобов'язання його відшкодувати моральну шкоду позивачу шляхом офіційного вибачення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Оскільки ухвалою суду від 14.11.2018 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, вищевказана вимога позивача розгляду не підлягає.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704, 80 грн., що підтверджується квитанцією № 58 від 14.09.2018 року (а.с.3).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 352, 40 грн., у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2,5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065, 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Миру, будинок 70) про визнання протиправним та скасування рішення від 17.04.2018 року, зобов'язати вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про відмову у призначенні щомісячної адресної допомоги особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України ОСОБА_1, викладене у повідомленні від 17.04.2018 року.

Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг від 06.03.2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В решті заявлених позовних вимог,- відмовити.

Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 352, 40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).

Повний текст рішення складено 22 грудня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.