Рішення № 78789800, 18.12.2018, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження №2/359/370/2018

Справа №359/6112/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

18 грудня 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Журавського В.В.

при секретарі Алфімовій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориспіль цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 18 вересня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №49.28/237/С-Н-06, згідно умов якого ВАТ «Кредитпромбанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 63000 доларів США. В свою чергу, ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредит до 18 вересня 2025 року, а також сплатити відсотки за користування кредитом з розрахунку фіксованої процентної ставки у розмірі 1,83% річних та перемінної процентної ставки, яка станом на дату укладення кредитного договору становила 10,66% річних. Для забезпечення належного виконання грошових зобов’язань за кредитним договором 18 вересня 2006 року ВАТ «Кредитпромбанк» уклав з ОСОБА_1 іпотечний договір №33/237/Н/3-06, за яким відповідач передала в іпотеку ВАТ «Кредитпромбанк» нерухоме майно, а саме: квартиру №34, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Іванків, вул. Центральна, буд.15, загальною площею 68,30 кв.м., житловою площею 41,3 кв.м. ВАТ «Кредитпромбанк» виконав свої зобов’язання за кредитним договором та перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 63000 доларів США. 26 червня 2013 року ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», уклав договір купівлі-продажу прав вимоги з ПАТ «Дельта Банк», відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за даним кредитним договором у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора. Відповідач неналежним чином виконувала грошові зобов’язання, тому у ПАТ «Дельта Банк» виникло право достроково вимагати повернення боргу за кредитним договором у розмірі 1915073 гривень 07 копійок. Відповідач ухиляється від добровільного повернення грошових коштів. Тому ПАТ «Дельта Банк» просить суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру №34, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Іванків, вул. Центральна, буд.15, шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала та просила суд задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась.

Натомість, представник відповідача ОСОБА_3 надала до суду відзив на позовну заяву, яким просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову вказала на те, що між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім цього, згідно умов іпотечного договору №33/237/3-06 від 18 вересня 2006 року також не передбачено можливості набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. З огляду на це, ні умовами іпотечного договору, укладеного між сторонами по справі, ні законом не передбачено такий спосіб захисту прав іпотекодержателя як визнання права власності на іпотечне майно.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 вересня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №49.28/237/С-Н-06. За умовами якого ВАТ «Кредитпромбанк» зобов’язався надати кредит у розмірі 63000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредит до 18 вересня 2025 року, а також сплатити відсотки за користування кредитом з розрахунку фіксованої процентної ставки у розмірі 1,83% річних та перемінної процентної ставки, яка станом на дату укладення кредитного договору становила 10,66% річних. Крім цього, згідно з п.6.1. кредитного договору у разі неналежного виконання прийнятих на себе зобов’язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки, ОСОБА_1 зобов’язалась сплачувати пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної в п.3 частини 1 кредитного договору, за кожний календарний день прострочки від суми простроченого платежу, а також за невиконання чи неналежне виконання умов кредитного договору, в тому числі за ненадання банку у встановлені договором строки будь-яких документів, обов’язковість надання яких передбачена договором, ОСОБА_1 зобов’язалась сплачувати штраф у розмірі 3% річних від суми кредиту (т.1 а.с.4-8).

В той же день для забезпечення належного виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, а саме 18 вересня 2006 року ВАТ «Кредитпромбанк» уклав з ОСОБА_1 іпотечний договір №33/237/Н/3-06. За яким відповідач передала в іпотеку ВАТ «Кредитпромбанк» нерухоме майно, а саме: квартиру №34, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Іванків, вул. Центральна, буд.15, загальною площею 68,30 кв.м., житловою площею 41,3 кв.м. та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 18 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, за реєстровим №5730 (а.с.15-18).

18 вересня 2006 року ВАТ «Кредитпромбанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 63000 доларів США, що еквівалентно 318150 гривень, що підтверджується заявою на видачу готівки №TR.26494.1.3 від 18 вересня 2006 року (а.с.45).

У відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась та сплати процентів.

Згідно з ч.1 ст.526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала грошові зобов'язання за кредитним договором, тому у неї виник борг по поверненню кредиту, сплаті відсотків та пені у загальному розмірі 1915073 гривень 07 копійок, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 1251724 гривень 98 копійок, прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 553352 гривень 77 копійок, пеня – 109233 гривень 20 копійок, 3% від простроченої заборгованості за кредитом – 104 гривні 99 копійок, 3% від простроченої заборгованості за процентами – 657 гривень 13 копійок, що підтверджується довідкою станом на 10 червня 2015 року (а.с.18 зворот).

У відповідності до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Встановлено, що 26 червня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги (а.с.22-25). Відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за даним кредитним договором №49.28/237/С-Н-06 від 18 вересня 2006 року, укладеного з ОСОБА_1, у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора, що підтверджується витягом з додатку №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (а.с.25 зворот).

Відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконувала грошові зобов’язання за кредитним договором. Тому у ПАТ «Дельта Банк» виникло право достроково вимагати повернення боргу за кредитним договором, про що ОСОБА_1 був направлений лист-вимога від 05 червня 2015 року про необхідність сплати простроченої заборгованості. У разі незадоволення даного листа ПАТ «Дельта Банк» змушений буде захищати свої майнові права шляхом звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на майно (а.с.20 зворот).

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до положення ч.1 ст.392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п.4.1 іпотечного договору №33/237/Н/3-06 від 18 вересня 2006 року за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору.

При цьому, п.4.3 та п.4.4 цього договору передбачено, що іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких спосіб: від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; дає іпотекодавцю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотекодержателем погоджених з ним, від свого (іпотекодавця) імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя. У випадку, коли виконання п.4.3 цього договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в тому числі звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

Таким чином, сторони, підписавши іпотечний договір, узгодили між собою всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору, та не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Зокрема, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

У відповідності з положенням ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Таким чином, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, ст.37 Закону України «Про іпотеку» не передбачає можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Так, відповідно до ч.1 ст.37 цього Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Разом з цим, згідно з ч.1 ст.38 Закону України «Про іпотеку» право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зокрема, п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25 грудня 2015 року, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Таким чином, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст.39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Тоді як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.36 та ст.37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Позивач не позбавлений відповідно до ст.38 та ст.39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Вищевикладене у повній мірі узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15-ц.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, визначений ПАТ «Дельта Банк».

Оскільки, сторони по справі узгодили виключно позасудовий порядок врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, а саме квартиру №34, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Іванків, вул. Центральна, буд.15, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк» у разі неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред’явленні позову ПАТ «Дельта Банк» не сплатив судовий збір, оскільки, в редакції п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від його сплати. Зважаючи на те, що у задоволенні пред’явленого позову відмовлено у повному обсязі, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 та ч.3 ст.33, ч.3 ст.36, ч.1 ст.37, ст.39 Закону України «Про іпотеку», ч.2 ст16, п.1 ч.1 ст.512, ч.1 ст.514, ч.1 ст.526, ч.1 ст.590, ч.2 ст.1050 ЦК України, ч.1 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268, ч.1 ст.280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на майно – квартиру АДРЕСА_1 – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22 грудня 2018 року.

Суддя: В.В. Журавський