Рішення № 78787738, 17.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2018 р. Справа№200/10489/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області про розірвання трудового договору, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області про розірвання трудового договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона з 25.09.2013 року, відповідно до наказу Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області № 13-о, призначена на посаду головного казначея відділу бюджетних надходжень, видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів та з вказаного часу перебуває у фактичних трудових відносинах з відповідачем. З жовтня 2015 року до 10.09.2018 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після закінчення відпустки позивач вирішила звільнитися з роботи за власним бажанням. У зв’язку з чим 25.08.2018 року звернулася з письмовою заявою до відповідача про звільнення за власним бажанням з 11.09.2018 року, через неможливість продовжити роботу через переїзд на нове місце проживання. Листом від 07.09.2018 року № 03-42/2859 Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області повідомила позивача, що вказана заява розглянута, але не може бути задоволена через те, що Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька з грудня 2016 року по теперішній час фактично не виконує свої функції.

Позивач, посилаючись на приписи Конституції України, Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України вважає, що невиконання відповідачем своїх функцій не може стати на заваді використання позивачем свого права на розірвання трудового договору за власною ініціативою.

У зв’язку з чим позивача звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав, в якому просить розірвати з 11.09.2018 року безстроковий трудовий договір за власним бажанням між ОСОБА_1 та Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області відповідно до наказу від 25.09.2013 року № 13-о.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача. Також було залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне управління Державної казначейської служби України в Донецької області.

Вищевказана ухвала надіслана за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідача та третьої особи (87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 68).

Ухвалу від 17 жовтня 2018 року про відкриття провадження із додатками, що надсилалася на адресу відповідача повернуто до суду із відміткою «уточнення адреси» (а.с. 21).

Головне управління Державної казначейської служби України в Донецької області отримало вищевказану ухвалу із додатками - 23 жовтня 2018 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 20).

У відповідності до частини 8 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином (частина 11 вказаної статті).

Враховуючи, що ухвала про відкриття провадження із додатками, що надіслана за адресою відповідача, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 68) та повернута, у зв’язку з неврученням останньому з незалежних від суду причин, суд дійшов висновку про можливість розгляду та вирішення справи по суті позовних вимог.

У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши позовну заяву, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги та заперечення, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 83060, про що свідчить копія паспорту громадянина України (а.с. 7-8).

У відповідності до запису № 3 у трудовій книжці серії АВ № 187353 позивача, остання з 25.09.2013 року призначена на посаду головного казначея відділу бюджетних надходжень, видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області (підстава - наказ від 25.09.2013 року № 13-о). Тієї ж дати внесено записи про прийняття позивачем присяги та присвоєння їй 13 рангу державного службовця (а.с. 10).

Відповідач – Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області є юридичною особою, яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом: 38034041, місцезнаходження юридичної особи: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 68. Керівником вищевказаної юридичної особи є ОСОБА_2, про що свідчать відомості з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

25.08.2018 року позивач звернулася з письмовою заявою до відповідача про звільнення за власним бажанням з 11.09.2018 року, через неможливість продовжити роботу, у зв’язку з переїзд на нове місце проживання (а.с. 12). Вказана заява отримана адресатом 31.08.2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.13).

Разом з тим, листом від 07.09.2018 року № 03-42/2859 Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області повідомила позивача, що заява про звільнення за власним бажанням розглянута, але не може бути задоволена через те, що Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька з грудня 2016 року по теперішній час фактично не виконує свої функції (а.с. 14).

Більш того, Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, посилаючись на приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 921-VIII від 24.12.2015 року зазначило, що внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви). У разі припинення приймання поштових відправлень на/з території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, така заява подається до відповідного районного, міськрайонного, міського, районного у місті центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

Позивач вважає, що невиконання відповідачем своїх функцій не може стати на заваді використання позивачем свого права на розірвання трудового договору за власною ініціативою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Отже, за приписами Основного Закону України кожен має право на працю, що вільно обирається або на яку вільно погоджуються. Використання примусової праці забороняється.

У відповідності до пункту 17 Положення «Про управління (відділення) Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 серпня 2015 року N 716) управління (відділення) Казначейства є юридичними особами публічного права, мають печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в установах Казначейства та банках.

Згідно з пунктом 12 вказаного Положення начальник управління (відділення) Казначейства, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників управління (відділення) Казначейства, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності (крім своїх заступників).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року (далі – Закон № 889-VIII).

У відповідності до частини 1 статті 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Згідно із частиною 2 вказаної статті державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина 3 вказаної статті).

Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Приймаючи до уваги, що позивач звернувся до відповідача із заявлю про звільнення за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі за 14 календарних днів до дня звільнення, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність з боку Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області щодо звільнення ОСОБА_1 за власним бажання, оскільки невиконання відповідачем функціональних обов’язків фактично призводить до використання примусової праці.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що у відповідності до інформації Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації від 26.10.2018 року ОСОБА_1 не має статусу внутрішньо переміщеної особи, а отже припинення трудових відносин не може бути вирішено згідно абзацу другого частини 4 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, за яким зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

Окрім того, вищевказана норма застосовується в разі бажання особи набути статус безробітного та отримувати допомогу по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви позивач просить суд розірвати безстроковий трудовий договір за власним бажанням між ОСОБА_1 та Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області відповідно до наказу від 25.09.2013 року № 13-о.

Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

Приймаючи до уваги вищенаведені норми спеціального законодавства, що регулюють спірні правовідносини, призначання на посаду та звільнення з посади державного службовця є виключними повноваженнями суб'єкта призначення – начальника Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області.

Таким чином, позовні вимоги в частині розірвання трудового договору є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони у межах законної дискреції.

У відповідності до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати відповідне рішення.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи приписи частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача про звільнення за власним бажанням та зобов’язати відповідача звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з посади казначея відділу бюджетних надходжень, видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області про розірвання трудового договору – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області щодо розгляду та вирішення заяви про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з посади казначея відділу бюджетних надходжень, видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області в частині розірвання трудового договору – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної казначейської служби України в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області (місцезнаходження: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 68, код ЄДРПОУ 38034041) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 83060, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 469 (чотириста шістдесят дев’ять) гривень 87 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.