Рішення № 78786900, 12.12.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року Справа № 804/740/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Неклеса О.М. за участі секретаря судового засідання Колесника І.О. за участі: позивача ОСОБА_3 представника позивача представника відповідачаОСОБА_4 Чичикало К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А1126 про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду із адміністративним позовом до Військової частини А1126, в якому просить: визнати неправомірним і скасувати наказ командира військової частини А1126 від 30 жовтня 2017 року № 2283 «Про результати службового розслідування за фактом відмови в участі на навчаннях солдатом ОСОБА_3», яким ОСОБА_3 оголошено догану.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що з 20.04.2007 р. вона прийнята на військову службу за контрактом (у званні солдат, за посадою телефоніст); згідно з наказом командира військової частини А1126 від 16.09.2013 р. № 189 солдат ОСОБА_3 прибула із військової частини А0998 м. Яворів Львівської області, та зарахована до списків особового складу військової частини А1126 та призначена на посаду радіотелефоніста; згідно з наказом командира військової частини А1126 від 26.08.2017 р. призначена на посаду кухаря господарчого відділення взводу забезпечення самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А1126. На вказаній посаді солдат ОСОБА_3 перебуває з 26.08.2017 року до цього часу. Згідно з наказом командира військової частини А1126 № 2283 від 30 жовтня 2017 року «Про результати службового розслідування за фактом відмови в участі на навчаннях солдатом ОСОБА_3.» її притягнуто до дисциплінарної відповідальності, оголошено догану, за порушення військової дисципліни, якого вона насправді не вчиняла. Позивачка відмовилась виїжджати для участі на навчаннях в польових умовах поза межами постійної дислокації військової частини, пославшись на наявність у неї двох дітей, віком до 14 років, один з яких не досяг трирічного року, а інша є інвалідом з дитинства. Згідно з чинним законодавством України, в тому числі і спеціальним законодавством, що регулює правові відносини щодо порядку проходження військової служби, передбачено, що направлення у відрядження військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, не допускається, а військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, не допускається без згоди таких жінок. Аналогічні обмеження щодо неможливості направлення у відрядження жінок, які мають дітей віком до трьох років, або неможливості направлення у відрядження без їх згоди жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, встановлені і нормами загального законодавства, зокрема, Кодексом законів про працю України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2018р. справу передано на розгляд судді Павловському Д.П.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2018р. відкрито провадження по вказаній справі. Підготовче засідання призначено на 21 лютого 2018 року.

Судове засідання призначене на 21.02.2018р. було перенесено на 28 лютого 2018 року у зв'язку з перебуванням судді Павловського Д.П. у відпустці.

27 лютого 2018 року відповідачем надано до суду заяву про зупинення провадження по вказаній справі.

В судовому засіданні 28.02.2018 року вирішення вищезазначеної заяви було відкладено до 11 квітня 2018 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року визнано обов'язковою участь відповідача у судовому засіданні.

11.04.2018 року від військової частини А1126 на адресу суду надійшов відзив по справі, в якому відповідач заперечував проти задоволення адміністративного позову, просив відмовити в його задоволенні з огляду на наступне. На військовослужбовців не поширюються положення Кодексу законів про працю України, оскільки порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, що перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. На підставі Указу Президенту України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в державі був запроваджений особливий період, зокрема, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду. Особливості проходження військової служби в особливий період визначені в розділі ХІV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2005 (далі за текстом - Положення про проходження військової служби) та в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 (далі за текстом - Інструкція). Відповідач вважає, що в умовах дії в державі особливого періоду, враховуючи специфіку проходження військової служби в умовах дії особливого періоду, в тому числі довготривалі відрядження для участі в проведенні антитерористичної операції, позивачка як військовослужбовець-жінка, яка має дітей віком до 18 років, мала право звільнитись з військової служби. Не скориставшись своїм правом на звільнення, не висловивши протягом 2014-2017 років свого бажання звільнитись з військової служби у зв'язку з наявністю двох дітей до 18 років, солдат ОСОБА_3, на думку відповідача, тим самим надала відповідну згоду на довготривалі відрядження поза межі військової частини, в тому числі також до зони проведення антитерористичної операції та приймання участі в польових виходах у складі свого підрозділу. З огляду на зазначене у відзиві відповідач вважає, що відмова та в подальшому як наслідок не вибуття без відповідного дозволу солдата ОСОБА_3 на навчання у складі підрозділу було правомірно розцінено військовою частиною А1126 як дисциплінарне правопорушення і на неї правомірно накладено дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догану, у зв'язку з чим оспорюваний наказ командира військової частини А1126 не може бути визнаний протиправним та скасуванню не підлягає.

11 квітня 2018 року розгляд справи було відкладено до 23 травня 2018 року.

23 травня 2018 року на адресу суду надано клопотання про залучення додаткових доказів та допит свідка.

Судове засідання призначене на 23.05.2018р. було перенесено на 20 червня 2018 року у зв'язку з перебуванням судді Павловського Д.П. у відпустці.

Судове засідання призначене на 20.06.2018р. було перенесено на 25 липня 2018 року у зв'язку із змінами в організації роботи судді Павловського Д.П.

Судове засідання призначене на 25.07.2018р. було перенесено на 29 серпня 2018 року в зв'язку з перебуванням судді Павловського Д.П. у відпустці.

Судове засідання призначене на 29.08.2018р. було перенесено на 26 вересня 2018 року у зв'язку із змінами в організації роботи судді Павловського Д.П.

Судове засідання призначене на 26.09.2018р. було перенесено у зв'язку з перебуванням судді Павловського Д.П. у відпустці.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку із відстороненням судді Павловського Д.П., та на виконання розпорядження № 2803д від 19.10.2018 року адміністративну справу передано на розгляд судді О.М. Неклесі.

Вказана справа отримана суддею О.М. Неклеса 22.10.2018р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2018 року справу №804/740/18 прийнято до провадження. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання призначено на 22 листопада 2018 року об 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 22.11.2018 року оголошено перерву до 29 листопада 2018 року на 10 год. 20 хв.

В судове засідання, призначене на 29.11.2018 р., сторони не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належними чином.

Представником позивача подано письмову заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представник відповідача про причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи без участі відповідача не на адресу суду не направив. Через канцелярію суду представником відповідача письмову заяву про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 29.11.2018 р. в задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.

Розгляд справи відкладено на 12.12.2018 р.

12.12.2018 року підготовче провадження закрито та за згодою представників обох сторін розпочато розгляд справи по суті в той самий день після закінчення підготовчого засідання.

Позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Згідно з наказом командира військової частини А1126 (по стройовій частині) від 16.09.2013 року № 189 солдат ОСОБА_3 зарахована до списків особового складу військової частини А1126 та призначена на посаду радіотелефоніста - лінійного наглядача польового вузла зв'язку 1 парашутно-десантного батальйону військової частини А1126.

Наказом командира військової частини А1126 (по стройовій частині) від 26 серпня 2017 року № 177 солдат ОСОБА_3 призначена на посаду кухаря господарчого відділення взводу забезпечення самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А1126. На вказаній посаді ОСОБА_3 перебуває з 26.08.2017 року.

ОСОБА_3 має двох дітей, в тому числі: віком до трьох років - сина ІНФОРМАЦІЯ_1 та віком до чотирнадцяти років - доньку ІНФОРМАЦІЯ_2, яка також є дитиною з інвалідністю, що підтверджуються відповідними свідоцтвами про народження дітей та посвідченням серії НОМЕР_2 дитини - інваліда ОСОБА_6, які містяться в матеріалах справи.

28.08.2017 р. командир підрозділу, де солдат ОСОБА_3 проходить військову службу, усно, повідомив про запланований від'їзд підрозділу для навчання в польових умовах з 06.09.2017 р. ОСОБА_3 відмовилась виїжджати на навчання, пославшись на те, що вона є військовослужбовцем-жінкою, яка має двох дітей віком до 14 років, один з яким не досяг трирічного віку, а інша є дитиною з інвалідністю.

Наказом командира військової частини А1126 № 1881 від 29.09.2017 р. за фактом відмови ОСОБА_3 від участі у навчаннях призначено службове розслідування. За результатами службового розслідування складено Акт службового розслідування, який затверджений відповідачем 05.10.2017 року. В ході службового розслідування було перевірено і підтверджено факт наявності у солдата ОСОБА_3 двох дітей віком до чотирнадцяти років, копії свідоцтв про народження дітей залучені до матеріалів службового розслідування. Разом з тим, особа, що проводила службове розслідування (офіцер-психолог 1 парашутно-десантного батальйону молодший лейтенант ОСОБА_7М.) прийшов до висновку про те, що солдат ОСОБА_3 вчинила порушення військової дисципліни, яке виявилося у її відмові вибувати у складі підрозділу на навчання в польових умовах для виконання обов'язків за посадою без відповідного дозволу у встановленому порядку. Рекомендовано притягнути ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності - оголосити догану.

Наказом командира військової частини А2611 полковника ОСОБА_8 № 2283 від 30.10.2017 р. «Про результати службового розслідування за фактом відмови в участі на навчаннях солдатом ОСОБА_3.» за результатами службового розслідування ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні порушення військової дисципліни, за яке їй оголошено догану.

З матеріалів справи вбачається, що позивач шляхом поштового зв'язку зверталась до командування відповідача з рапортом щодо надання копій матеріалів службових розслідувань №2237 від 21.10.2017р. та №2283 від 30.10.2017р. Вказаний рапорт отримано представником відповідача ОСОБА_9 16.11.2017 року, що підтверджується долученим до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідь на цей рапорт відповідач надав листом від 30.11.2017 року за вих. № 4690, копія листа наявна в матеріалах справи.

Зі змісту службової картки вбачається, що Войтенко ознайомилася зі стягненням у формі наказу №2283 від 30.10.2017 року 15.01.2018 року, про що свідчить особистий підпис позивача.

Згідно направлення №198 по догляду за дитиною (дитяче неврологічне відділення, дитяче травматолого-ортопедичне відділення) КЗ Дніпропетровська обласна фізіотерапевтична лікарня «Солоний лиман» було видано направлення ОСОБА_6 на проходження курсу лікування з 08.11. по 02.12.2017р.

Згідно направлення №1303 неврологічне відділення (для дітей від 3 до 17 років) хворих на дитячий церебральний параліч КЗ Дніпропетровська обласна фізіотерапевтична лікарня «Солоний лиман» було видано направлення ОСОБА_6 на проходження курсу лікування з 08.11. по 02.12.2017р.

Зі змісту вищевказаних направлень вбачається, що супроводжуючим на лікування є ОСОБА_3.

Не погодившись з рішенням відповідача, ОСОБА_3 звернулась до адміністративного суду, вважаючи, що відмовляючись виїжджати на навчання вона діяла правомірно, порушення військової дисципліни не вчиняла, а догану їй оголошено незаконно.

Відповідно до п. 5.9 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 р. № 170 направлення у відрядження військовослужбовців-жінок, вагітних і тих, які мають дітей у віці до трьох років, не допускається.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Частина друга вказаної статті передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 2 п. 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України» під час розгляду адміністративних справ при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами.

Таким чином, спірні правовідносини, які стосуються порядку проходження військової служби врегульовуються як нормами загального законодавства, зокрема, Конституцією України, так і спеціальними законами, нормативно-правовими актами.

Такими спеціальними законами і нормативно-правовими актами є, зокрема: Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 р. № 548-ХІV; Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 р. № 551- XIV; Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII; Указ Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008; наказ Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 квітня 2009 р. № 170 (далі за текстом - Інструкція № 170) та інші.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України. Стаття 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлює, що військовослужбовці Збройних Сил України користуються правами й свободами громадян України з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, військовими статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із статтями 18, 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України; держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно з п. 5 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства.

Однією із таких пільг для жінок, в тому числі і військовослужбовців-жінок, є обмеження державою можливості направлення у відрядження без їх згоди жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років і встановленням прямої заборони на направлення у відрядження жінок, які мають дітей віком до трьох років, незалежно від згоди жінки.

Заборона на направлення у відрядження жінок, які мають дітей віком до трьох років, визначена як загальним нормами, так і спеціальним законодавством про порядок проходження військової служб, а саме: відповідно до п. 145 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, направлення у відрядження військовослужбовців-жінок вагітних та тих, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, без їх згоди не допускається; згідно до п. 5.9 Інструкції № 170 направлення у відрядження військовослужбовців-жінок, вагітних і тих, які мають дітей у віці до трьох років, не допускається.

Ні розділом ХІV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2005, яким встановлено особливості проходження військової служби в умовах особливого періоду, ні Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», яким в державі запроваджено особливий період, а Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, як і будь-якими іншими нормами чинного законодавства, не передбачено виключень з вищенаведених гарантій та пільг для військовослужбовців-жінок, в тому числі й щодо неможливості направлення у відрядження військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Суд звертає увагу, що сам по собі факт продовження військовослужбовцем-жінкою військової служби в умовах особливого періоду і не висловлення нею наміру звільнитись з військової служби у зв'язку з наявністю двох дітей до 18 років, в жодному випадку не може розцінюватись як надання нею нічим не обмеженої згоди на будь-які відрядження поза межі військової частини, де безпосередньо проходить військова служба. Крім того, як зазначено вище, відповідно до п. 5.9 Інструкції № 170 направлення у відрядження військовослужбовців-жінок, вагітних і тих, які мають дітей у віці до трьох років, не допускається, незалежно від наявності чи відсутності згоди жінки.

Крім того, судом також встановлено, що в період перебування даної адміністративної справи в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, військова частина А1126 склала і направила до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за частиною 2 ст. 172-10 КУпАП, а саме за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), вчинене в умовах особливого періоду - за відмову на відбуття з місця дислокації військової частини до району зосередження підрозділів самохідно-артилерійського дивізіону, який розташований в Донецькій області.

Отже, командування відповідача кілька разів (принаймні двічі) віддавало солдату ОСОБА_3 розпорядження на вибуття її поза межі міста дислокації військової частини, вона відмовлялась, посилаючись на наявність у неї дитини віком до трьох років і дитини з інвалідністю віком до чотирнадцяти років. В першому випадку відповідач вважав, що ОСОБА_3 вчинила дисциплінарне правопорушення (порушення військової дисципліни), за яке їй було оголошено догану спірним наказом відповідача від 30.10.2017 року. В другому випадку, в травні 2018 року відповідач склав відносно ОСОБА_3 матеріали про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, які передав на розгляд суду.

Суд дослідив постанову Новомосковського мійськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.05.2018 року у справі № 183/2868/18, якою провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області дійшов до висновку про те, що ОСОБА_3, відмовляючись від виїзду за межі дислокації військової частини, тобто відмовляючись від відрядження, діяла правомірно, оскільки відповідно до п. 145 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 направлення у відрядження військовослужбовців-жінок вагітних та тих, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, без їх згоди не допускається.

Згідно відомостей з сайту Єдиний державний реєстр судових рішень, постанова по вказаній справі набрала законної сили 11.06.2018р. і як було встановлено в судовому засіданні не оскаржувалась військовою частиною А1126.

Частиною 4 статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 6 вищевказаної статті передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд, дослідивши матеріали і обставини справи, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного наказу.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ є необґрунтованим, винесеним не у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про його протиправність та скасування.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_3, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А1126 на користь позивача суму сплаченого нею судового збору у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243 - 246, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1,) до військової частини А1126 (51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, код ЄДРПОУ 22994874) про визнання протиправним та скасування наказу, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини А1126 від 30 жовтня 2017 року № 2283 «Про результати службового розслідування за фактом відмови в участі на навчаннях солдатом ОСОБА_3», яким ОСОБА_3 оголошено догану.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини (код ЄДРПОУ 22994874) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 17 грудня 2018р.

Суддя О.М. Неклеса