Ухвала суду № 78785565, 22.12.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Вінниця

22 грудня 2018 р. Справа № 120/4112/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича, розглянувши в підготовчому зпровадженні в письмовому провадженні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еталон"

до: Тиврівської районної державної адміністрації; треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фермерське господарство "Зоря Василівки" та ОСОБА_1

про: визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Еталон" (далі - ТОВ "Агро-Еталон", позивач) з адміністративним позовом до Тиврівської районної державної адміністрації (далі - Тиврівська РДА, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвалою від 03.10.2017 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фермерське господарство "Зоря Василівки" (далі ФГ "Зоря Василівки") та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.); призначено підготовче засідання на 06.12.2018.

Ухвалою від 06.12.2018 підготовче засідання у справі відкладено на 12.12.2018.

В підготовче засідання, призначене на 18.12.2018, сучасники справи не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Від представника позивача та представника ФГ "Зоря Василівки" надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Від ОСОБА_1 на адресу суду повернувся невручений конверт зі вмістом поштового відправлення. Водночас відповідно до положень ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) така повістка вручена належним чином. Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 про дату, час та місце проведення підготовчого засідання була повідомлена належним чином.

Згідно з частиною першою статті 181 КАС України підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене суд вважає за можливе провести підготовче провадження в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, виходячи з такого.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В той же час, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до змісту адміністративного позову позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тиврівської РДА від 16.07.2016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації іншого речового права (справа оренди землі) на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 на підставі договору оренди землі № 77 віл 17.05.2018, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Зоря Василівки".

При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що при проведенні державної реєстрації речового права за вказаним договором оренди землі державний реєстратор належним чином не перевірив наявності права оренди на цю земельну ділянку за позивачем, внаслідок чого неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну й ту ж земельну ділянку передано в оренду різним орендарям, адже право оренди в них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Таким чином, позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ФГ "Зоря Василівки" і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відтак цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ФГ "Зоря Василівки" щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також вслід наголосити, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер, а відтак, провадження у даній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 183 КАС України за результатами підготовчого провадження суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вищезазначені обставини, а також беручи до уваги положення п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, на думку суду, наявні підстави для закриття провадження у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Вирішуючи питання щодо повернення позивачу сплаченого ним судового збору, суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Як вбачається із матеріалів справи, прокпозивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в загальній сумі 1762 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7388 від 13.11.2018.

Враховуючи викладене, а також те, що провадження у даній справі закрито не у зв'язку із відмовою від позову, сплачена сума судового збору підлягає поверненню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 239 КАС України необхідно роз'яснити позивачу, що з огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 19, 132, 238, 239, 248, 256 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еталон" до Тиврівської районної державної адміністрації; треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фермерське господарство "Зоря Василівки" та ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Еталон" (23332, Вінницька область, Тиврівський район, с. Тростянець, вул. Жовтнева, 60, код ЄДРПОУ 34020957) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1762 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) з Державного бюджету України.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович