Постанова № 78780083, 20.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів: Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2018 року (повний текст рішення складено 24 вересня 2018 року) у складі судді Шимчика Р.В. у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у Черкаській області, про відшкодування матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на порушення останнім умов договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору №19 від 31.08.2010 року, укладеного між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, Національним авіаційним університетом та ОСОБА_3, відповідач з вересня 2010 року по червень 2015 року навчався в Національному авіаційному університеті за напрямом «Безпека інформаційних і комунікаційних систем».

За умовами договору відповідач зобов'язався після завершення навчання прибути до установи для працевлаштування, а в разі відмови працювати за призначенням - відшкодувати до державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку та компенсувати замовнику всі витрати.

Після закінчення навчання в академії ОСОБА_3 був направлений лист від 01.09.2017 № 8091/07 з вимогою прибути до головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області для працевлаштування в системі органів Фонду області, але до управління за призначенням відповідач не прибув.

Протиправними діями відповідача завдано матеріальну шкоду в розмірі 124 360 грн. 95 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_3 для зарахування їх на рахунки загального фонду Державного бюджету України.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області матеріальну шкоду в сумі 124 360 (сто двадцять чотири тисячі триста шістдесят) гривень 00 копійок для зарахування їх на рахунок загального фонду Державного бюджету України.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1762 грн.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо відпрацювання обов'язкового періоду, не здійснив жодної спроби працевлаштуватись в системі органів головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області шляхом участі в конкурсі на зайняття вакантної посади, ОСОБА_3 завдав збитки державі в розмірі 124 360 грн., які підлягають стягненню з відповідача до державного бюджету.

Вважаючи рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення всіх обставин справи, представник відповідача адвокат ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.

Доводи скарги зводяться до того, що ОСОБА_3 навчався протягом 2010-2015 років. Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року №1556-VII, Законом України «Про освіту» від 05.09.2017 року не встановлено обов'язку студента, що навчався за державним замовленням, відпрацювати за направленням. Постанова КМУ від 22 серпня 1996 року № 992 Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка до яких здійснювалась за державним замовленням, втратила чинність на підставі Постанови КМУ № 376 (376-2017-п) від 31.05.2017 року. Тобто законодавство не містить правових норм щодо обов'язковості відпрацювання студентом за направленням після навчання за державним замовленням як і під час навчання апелянта, так і на момент подання апеляційної скарги.

В договорі сторони узгодили, що для виконання свого обов'язку студент повинен прибути до ГУ ПФУ в Черкаській області після закінчення навчання, що може бути розтлумачено як «у будь-який час після закінчення навчання», тобто без встановлення кінцевого терміну прибуття.

Відповідач не отримував жодного направлення від позивача про обов'язок відпрацювання.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_3 здійснював спроби працевлаштуватись до Управління Пенсійного фонду України в Жашківському районі. Проте, матеріали справи не містять інформації, що позивачем проводились конкурси на вакантні посади. Крім того, відповідно до договору у позивача є обов'язок працевлаштувати апелянта, але пропозиція пройти конкурс на загальних підставах не може вважатись виконанням обов'язку з працевлаштування. Лист про можливість працевлаштування за конкурсом був направлений на адресу відповідача лише 20.12.2017 року, тобто після звернення з вказаним позовом.

Відповідно до п. 19 розділу «Порядок працевлаштування випускників, які навчались за державним замовленням» Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992, що була чинна на момент закінчення відповідачем навчання, оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником. Молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Відповідно до п. 3.2. договору, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовнику всі витрати.

Суд не врахував, що позивач не надавав апелянту направлення на роботу з інформацією про необхідність прибуття апелянта до установи для працевлаштування з визначенням строку прибуття.

Таким чином, відповідач не порушував умови договору в частині неприбуття за направленням, оскільки таке направлення не було надано ОСОБА_3

Крім того, позивачем не надано розрахунки суми відшкодування майнової шкоди, що не дозволяє дізнатись, з яких саме витрат складається заявлена шкода.

Заперечуючи проти будь-яких майнових вимог позивача, за розрахунками апелянта витрати на навчання мали б становити близько 65 000 грн.

Посилаючись на викладені доводи, апелянт просить рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову та малозначність справи в силу закону, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

За змістом ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, 31 серпня 2010 року між Національним авіаційним університетом (виконавець), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області (замовник) та ОСОБА_3 (студентом) було укладено договір №19 про підготовку фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямом 6.170101 «Безпека інформаційних і комунікаційних систем», який набуває чинності з моменту підписання всіма сторонами і діє до повного виконання ними взятих зобов'язань (а.с. 3).

Замовник зобов'язується організувати якісне проведення виробничих практик студента згідно з навчальним планом та працевлаштувати студента відповідно до спеціальності та кваліфікації в системі Пенсійного фонду України в Черкаській області (п.п.2.2.1., п.п.2.2.2 договору).

Відповідно до п.п.2.3.5 студент зобов'язується після завершення навчання в університеті прибути до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області для працевлаштування.

Відповідно до п.п. 3.1 договору про підготовку фахівця за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

У разі неприбуття молодшого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (3.2. Договору).

Таким чином, договором закріплено обов'язок випускника самостійно прибути до Головного управління ПФУ в Черкаській області для працевлаштування. У разі неприбуття молодшого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи, випускник зобов'язаний відшкодувати вартість навчання.

Листом ГУ ПФУ в Черкаській області від 01.09.2017 року №8091/07 відповідачу повідомлено про його зобов'язання з виконання умов договору №19 від 31.08.2010 року. Також попереджено, що у разі невиконання умов договору ГУПФУ в Черкаській області змушене буде звернутися до суду (а.с. 5). Отримання відповідачем вказаного листа підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового конверту.

Згідно листа - відповіді Національного авіаційного університету від 20.09.2017 року № 04/2011 ОСОБА_3 навчався в університеті з 01.09.2010 року по 30.06.2015 року. Відповідно до паспортів бюджетної програми 2201500 вартість навчання ОСОБА_3 за державним замовленням становила 124360 грн. 95 коп. (а.с. 4).

Статтею 52 Закону України «Про освіту» (в редакції, яка діяла в момент вступу відповідача до академії) передбачалось, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Пунктом 14 Постанови КМ України № 992 від 22.08.1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (яка діяла на момент укладення договору, навчання та випуску студента) визначалось, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

У статті 53 Конституції України зазначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Конвенція Міжнародної організації праці N 29 "Про примусову чи обов'язкову працю", що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов'язує держави не допускати примусової праці. Згідно зі статтею 1 Міжнародної Конвенції "Про скасування примусової праці" N 105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 N 2021-III, держава зобов'язується скасувати обов'язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічною розвитку.

06 жовтня 2016 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо працевлаштування випускників", який набрав чинності з 01 січня 2017 року. Зазначеним Законом скасовано обов'язковість працевлаштування для випускників, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням.

Водночас закон зворотної дії не має, тому положення, які встановлені ними, не можуть застосовуватися при працевлаштуванні випускників попередніх років. Тому, за умови підписання випускником угоди з керівництвом вищого навчальною закладу і роботодавцем (організацією, підприємством, установою державної та приватної форми власності) до прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо працевлаштування випускників", випускник зобов'язаний відпрацювати за направленням, в іншому випадку він несе відповідальність відповідно до умов угоди.

Це стосується і випускників, які навчалися за цільовими направленнями і вступали до вищих навчальних закладів за спеціальними умовами, тобто - за окремим конкурсом, тому вони мають зобов'язання щодо відпрацювання у відповідності до угоди.

Так як ОСОБА_3 навчався в університеті з 01.09.2010 року по 30.06.2015 року, тобто до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо працевлаштування випускників", тому щодо відповідача діють вимоги про відпрацювання за направленням.

Таким чином, доводи апеляційної скарги стосовно відсутності в законодавстві правових норм щодо обов'язковості відпрацювання студентом за направленням є безпідставними.

Водночас, відповідач не надав доказів на підтвердження виконання свого обов'язку прибути до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області після закінчення навчання з метою працевлаштування, що є порушенням умов договору від 31.08.2010 року, а саме пункту 3.2.

Надані відповідачем відповіді Пенсійного фонду України, Уманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області та Управління Пенсійного фонду України в Жашківському районі Черкаської області на його листи (а.с. 43-45) не є належним доказами того, що ОСОБА_3 намагався виконати умови договору та прибув для роботи до управляння Пенсійного фонду України в Черкаської області. Вказані відповіді лише свідчать про те, що відповідач намагався працевлаштуватись в одному з управлінь Фонду в м. Києві.

Також не відповідає дійсності вказівка в апеляційній скарзі на те, що позивач звернувся до ОСОБА_3 з листом про необхідність з'явитись до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаської області для працевлаштування лише після звернення до суду. Такий лист відповідач отримав 07.09.2017 року а до суду управління Фонду звернулось 14.12.2017 року.

Стосовно доводів апеляційної скарги про необґрунтованість розрахунку відшкодування шкоди, то колегія суддів погоджується в цій частині з рішенням суду першої інстанції. Так, в основу підрахунку розміру шкоди судом покладено відомості із звітів про виконання паспортів бюджетної програми 2201500, відповідно до яких вартість навчання ОСОБА_3 за державним замовленням становила 124 360 грн. 95 коп. (а.с. 4).

Власних розрахунків відповідач не наводить, а лише вказує на приблизну вартість навчання близько 65 000 грн., із вказівкою на вартість навчання в 2010 році в розмірі 12 200 грн. на рік, та на розмір стипендії студента в період навчання.

З огляду на відсутність наведення належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження таких розрахунків, у зв'язку з їх недоведеністю колегія суддів погоджується з розрахунками позивача.

Таким чином, районний суд дійшов правильного висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань по договору про надання освітніх послуг, що є підставою для відповідальності у визначеному договором порядку та стягненні збитків.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом. Підстав для скасування або зміни цілком законного та обґрунтованого рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді