Рішення № 78770896, 13.12.2018, Чаплинський районний суд Херсонської області

набрало чинності "___"____20____р.

Справа № 665/1271/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р.

Чаплинський районний суд Херсонської області в складі :

головуючого судді Пилипенко І.О.,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко Л.Г.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чаплинка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Долинське» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього місячного заробітку, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього місячного заробітку, моральної шкоди, посилаючись на те, що 01 квітня 2014 року його було прийнято на посаду оператора полів зрошення по договору у ТОВ «Торговий дом «Долинское». 12 грудня 2016 року був переведений трактористом. З 30 грудня 2016 року перебував на посаді тракториста машиніста сільськогосподарського виробництва. 26 сервня 2018 року звільнений із займаної посади на підставі п.3 ст.36 КЗпП України згідно наказу №136к від 20 липня 2018 року. Підставою для звільнення послугувало укладання контракту про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу. В червні 2018 року він отримав повістку від військового комісаріату Чаплинського районного військового комісаріату про необхідність, зявитись 26-27 червня 2018 року на призов до строкової військової служби. Коли він зявився до військомату, то йому повідомили, що він підлягає призову на військову службу та запропонували як строковику укласти контракт на проходження військової служби. При цьому, відповідач був обізнаний, що він отримав повістку та був призваний на військову службу, однак 20 липня 2018 року дізнавшись, що він уклав контракт звільнив його з роботи з 27 червня 2018 року. Вважає дії відповідача незаконним, оскільки в Україні до цього часу діє особливий період, тому підстав для звільнення його не було. Окрім того, відповідач завдав позивачу моральної шкоди, яка виявляється і неповазі, яку проявило підприємство до нього як захисника ОСОБА_4 та грубо проігнорувавши норми чинного законодавства.

Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ №136-к від 20 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_3. Поновити ОСОБА_3 на посаді тракториста машиніста сільськогосподарського виробництва у ТОВ «Торговий дом «Долинское», код ЄДРПОУ 32267625. Стягнути з ТОВ «Торговий дом «Долинское», код ЄДРПОУ 32267625 на користь ОСОБА_3 ОСОБА_5 середньомісячний заробіток за увесь час вимушеного прогулу. Стягнути з ТОВ «Торговий дом «Долинское», код ЄДРПОУ 32267625 на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у розмірі 5000 гривень. Стягнути з ТОВ «Торговий дом «Долинское», код ЄДРПОУ 32267625 на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.

23 жовтня 2018 року до суду надійшов відзив від відповідача на позовну заяву, відповідно до якого на підприємстві ТОВ «Торговий дом «Долинское» ОСОБА_3 працював трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва з 30 грудня 2016 року. На підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із вступом на військову службу трудові відносини з позивачем припинені. ОСОБА_3 народився 26 червня 1989 року і на момент, за його словами «призову» йому уже виповнилось 28 років. Отже, позивач, а ні за віком, ані в межах періоду, визначеного для призову на строкову військову службу у 2018 році, не підпадає і не міг підпадати під дію зазначеного вище Указу Президента, а отже не міг бути призваний саме на строкову військову службу. Згідно інформації, наданої військовим комісаром Чаплинського районного військового комісаріату майором ОСОБА_7, позивач 14 червня 2018 року сам звернувся до Чаплинського районного війського комісаріату з питанням оформлення контракту на військову службу, а з 18 по 19 червня 2018 року пройшов відповідний медичний огляд та був визнаний придатним до військової служби за контрактом. 27 червня 2018 року відповідно до наказу командира військової частини А2600 (по стройовій частині) позивач зарахований до списків особового складу військовослужбовців, які прибули на військову службу за контрактом та йому встановлено посадовий оклад і премії. Про те, що позивач виявив бажання проходити службу у лавах Збройних Сил України відповідачу стало відомо 20 липня 2017 року, коли позивач надав копію Контракту, укладеного між позивачем та Міністерством оборони України від 27 червня 2018 року на три роки. Контракт є строковим та укладається відповідно до строків установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки. Таким чином, вважає позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за увесь час вимушеного прогулу є не правомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала із підстав зазначених в позовній заяві та просила суд їх задовольнити, а також просила виключити із переліку позовних вимог стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Представник відповідача за дорученням ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав зазначених у відзиві, а також додала, що за інформацією військового комісаріату позивач ОСОБА_3 14 серпня 2018 року добровільно звернувся до комісаріату та уклав контракт за власним бажанням, а тому підстав для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку немає.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та докази по справі в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки АФ №550148 ОСОБА_3 був прийнятий на посаду оператора полів зрошення по договору ТОВ ТД «Долинське» 01.04.2014 року, наказ №28кп22; 12 червня 2016 року ОСОБА_3 був переведений трактористом наказ №2 К «1» від 12.01.2016 року; 30.12.2016 року наказом №92 від 30.12.2016 року назва посади тракториста машиніста сільськогосподарського виробництва змінено на підставі класифікатора професій. 27.06.2018 року ОСОБА_3 був звільнений за ч.3 ст.36 КЗпП України, відповідно до наказу №136к від 20.07.2018 року.

Відповідно до копії наказу ТОВ «Торговий дом «Долинское» №136к від 27 червня 2018 року ОСОБА_6 тракторист машиніст сільськогосподарського виробництва звільнений у звязку з припиненням трудового договору на підставі вступу на військову службу, згідно п.3 ст.36 КЗпП України.

Згідно копії письмового повідомлення ТОВ «Торговий дом «Долинское» від 20 липня 2018 року, яке адресоване ОСОБА_8 у звязку із припиненням трудового договору на підставі вступу на військову службу, згідно п.3 ст.36 КЗпП України, повідомлено про необхідність прибути до відділу кадрів ТОВ «Торговий дом «Долинское» для отримання трудової книжки та здійснення остаточного розрахунку.

Із копії повістка, яка отримана ОСОБА_3 слідує, що згідно із Законом України «Про військовий обовязок і військову службу» він підлягає призову на строкову військову службу, а тому 26-27 червня 2018 року слід прибути до призовної дільниці за адресою: смт. Чаплинка, вул.. Спартака, 12, Чаплинський РВК.

Відповідно до відповіді військового комісара Чаплинського РВК від 01.08.2018 року ОСОБА_6 звернувся до Чаплинського районного військового комісаріату з питанням укладання контракту на військову службу з 14 червня 2018 року за контрактом.

27 червня 2018 року ОСОБА_3 уклав контракт з Міністерством оборони України в особі: командира військової частини А2600 підполковника ОСОБА_9 про проходження громадянином України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу.

Згідно зазначеного контракту ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, тобто терміном 3 роки, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту.

Наказом №147 від 27.06.2018 року командира військової частини А2600 (по стройовій частині) ОСОБА_3 був прийнятий на військову службу за контрактом з 27 червня 2018 року на посаду солдата.

Відповідно до копії довідки військової частини А2600 солдат ОСОБА_6 перебуває на військовій службі у військовій частині А2600 з 27.06.2018 року.

Відповідно до частини шостої статті 43Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 21КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23КЗпП України трудовий договір може бути: на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 частини першої статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

За змістом ч.3 ст. 23 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

За ч. 2 ст.39Закону України"Провійськовий обов'язокі військовуслужбу"від 25.03.1992р.,№ 2232-XII (в редакції на час звільнення) громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

З наведених норм вбачається, що гарантії, передбачені частиною 3 ст. 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Статтею 1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту ОСОБА_4, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до оприлюдненого Указу ПрезидентаУкраїни від17.03.2014N303/2014"Прочасткову мобілізацію" (Указ N 303/2014) в Україні почав діяти особливий період. У той же час, Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав, що свідчить про те, що особливий період досі діє. Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 14.02.2018 у справі N 131/1449/16-ц (касаційне провадження N 61-4157св18); від 14.02.2018 у справі N 727/2187/16-ц (касаційне провадження N 61-3951св18); від 20.02.2018 у справі N 640/4439/16-ц (касаційне провадження N 61-4304св18) (Постанова N 61- 4304зпв18, 640/4439/16-ц ); від 21.02.2018 у справі N 211/1546/16-ц (касаційне провадження N 61-4255св18) та ін.

Пунктом 2 ч. 2 ст.16Закону України«Про оборонуУкраїни» до обов'язків посадових осіб підприємств, установ та організацій усіх форм власності віднесено обов'язок сприяти забезпеченню ведення персонального військового обліку військовозобов'язаних і призовників, їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і під час мобілізації, створенню працівникам належних умов для виконання ними військового обов'язку згідно із законодавством, забезпечують здійснення заходів з їх військово-патріотичного виховання.

З матеріалів справи вбачається, що трудовий договір з позивачем припинено на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

27 червня 2018 року ОСОБА_3 уклав з Міністерством Оборони України в особі: командира військової частини А2600 підполковника ОСОБА_9 контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

Згідно п. 1 Контракту, ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, тобто терміном 3 роки, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту.

Контракт укладено під час дії особливого періоду.

Таким чином, ОСОБА_3 до теперішнього часу проходить службу в лавах Збройних Силах України за контрактом, строк дії якого ще не сплив, оскільки рішення про закінчення особливого періоду, який був оголошений в Україні з 18 березня 2014 року, Президентом України не ухвалювалось.

За наявності особливого періоду та кризової ситуації ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади в ТОВ «Торговий дом «Долинское».

Рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі тих, які проходять таку службу за контрактом, та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення з роботи та поновлення його на посаді тракториста машиніста сільськогосподарського виробництва у ТОВ «Торговий дом «Долинское» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.06.2018 року по дату ухвалення судового рішення у справі.

В силу абз. 3, 4 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою повязана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1 п. 8 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення виплат провадиться шляхом множення середньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (погодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих днів на число відпрацьованих робочих днів.

Таким чином, обчислення середньої заробітної плати судом повинно здійснюватися відповідно до абз. 4 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Виходячи з вищенаведеного, попередніми відпрацьованими місяцями роботи позивача є квітень-травень 2018 року, його заробітна плата за даний період склала 18030,11 грн. (за 40 робочих днів). Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 450,75 грн. Відповідно до довідки відповідача про доходи ОСОБА_3 від 15.08.2018 року за № 0078.

Період затримки повного розрахунку з 27 червня 2018 року (дата звільнення) по 13 грудня 2018 року (дата ухвалення рішення про поновлення на роботі) складає 119 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за весь час вимушеного прогулу за період з 27.06.2018 року (дата звільнення) по 13.12.2018 року (дата ухвалення рішення про поновлення на роботі) складає 53639,25 грн., яка вирахувана наступним чином: 450 грн. 75 коп. (середньоденна заробітна плата) х 119 (кількість робочих днів вимушеного прогулу) = 53639 грн. 25 коп.

Крім того, у відповідності до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначені у вказаній статті обставини, знайшли своє підтвердження та є підставою для відшкодування моральної шкоди, що полягає в позбавленні позивача гарантованого Конституцією України та Кодексу Законівпро працюУкраїни права на працю, внаслідок чого позбавлено засобів до існування.

Позивач через невиплату йому заробітної плати зазнав істотних фізичних та душевних страждань, оскільки у період коли він виконував свій обовязок перед Державою, відповідач своїми діями всупереч вимогам чинного законодавства України, позбавив його гарантованих Державою гарантій у вигляді виплати йому заробітної плати.

Суд враховує ступінь вини відповідача та керуючись роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у постанові від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) при з'ясуванні доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань дійшов висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Зокрема, у п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та в п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року N 15-рп/2004у справі N 1-33/2004.

Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на законі і підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За нормами п.1 ч.1 ст.5Закону України«Про судовийзбір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Відповідно до ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені дві вимоги немайнового характеру: про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору; поновлення на роботі. Кожна з цих вимог немайнового характеру підлягала оплаті за розгляд справи судом в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на час розгляду справи в суді складав 1762 грн., а всього 3524 грн. (1762 х 2). Щодо вимог майнового характеру - стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, то вони оплачуються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судом стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток у розмірі 53639,25 грн., оскільки розмір судового збору не може бути менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час дії Закону України«Про судовийзбір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1762 грн., а також 704,80 грн. судового збору розрахованого пропорційно до задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №136-к від 20 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_3.

Поновити ОСОБА_3 на посаді тракториста машиніста сільськогосподарського виробництва у ТОВ «Торговий дом «Долинское», код ЄДРПОУ 32267625.

Стягнути з ТОВ «Торговий дом «Долинское», код ЄДРПОУ 32267625 на користь ОСОБА_3 ОСОБА_5 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.06.2018 року по 13.12.2018 року у розмірі 53639 грн. 25 коп.

Стягнути з ТОВ «Торговий дом «Долинское», код ЄДРПОУ 32267625 на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у розмірі 2000 гривень.

Стягнути з ТОВ «Торговий дом «Долинское», код ЄДРПОУ 32267625 на користь держави судовий збір у розмірі 5990,80 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до Херсонського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Пилипенко