Постанова № 78770849, 21.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Ральченка І.М.,

суддів: Гуцала М.І. , Бершова Г.Є. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2018, по справі № 2040/6746/18

за позовом ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо невиплати позивачу заборгованості із виплати пенсії із 19.12.2017 року по травень 2018 року; зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова нарахувати та сплатити позивачу заборгованість із виплати пенсії із 19.12.2017 року по травень 2018 року нарахувати та сплатити суму заборгованості із пенсії на рахунок, відкритий в ПАТ «ОЩАДБАНК»; допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми стягнення за один місяць; зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова подати до суду звіт про виконання постанови у строк один місяць з дня отримання постанови після набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 року позовну заяву повернуто ОСОБА_2

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, прийняття рішення судом першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2018 року адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без руху з підстав несплати позивачем суми судового збору та пропущення строку звернення до адміністративного суду, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Повідомлено позивача про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви, а саме надати до суду оригінал платіжного документу про сплату судового збору в розмірі 704,80 грн. або докази скрутного матеріального становища, та обґрунтовану заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із неусунення ОСОБА_2 недоліків апеляційної скарги.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтоване скрутним матеріальним становищем, зазначено, що позивач є пенсіонером, інвалідом 3 групи, проходить постійне лікування, на теперішній час є внутрішньо переміщеною особою, та у період грудень 2017 року - травень 2018 року Управлінням пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова припинено виплату пенсії, що є єдиним джерелом прибутку. У зв'язку з чим сплата судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704,8 грн. є непосильною для позивача.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року складає 1762,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Так, за інформацією Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, витребуваною судом апеляційної інстанції, пенсія ОСОБА_2 нарахована з 19.12.2017 року по 31.10.2018 року, однак виплата здійснена з травня 2018 року. При цьому, за 2017 рік дані щодо здійснення позивачу пенсійних виплат відсутні.

Також, ОСОБА_2 в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, відповідно до яких за період з 2 кварталу 2017 року по 2 квартал 2018 року інформація про доходи позивача відсутня.

Таким чином, зважаючи на заявлені клопотання та додані докази, суд приходить до висновку про наявні підстави для звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору, оскільки розмір 704,8 грн. судового збору за подання позову до адміністративного суду, є непосильним для позивача.

Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11 - рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року №R(81)7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України».

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що повернення адміністративного позову ОСОБА_2 з огляду на неусунення позивачем недоліків позовної заяви, визначених ухвалою суду першої інстанції від 21.08.2018 року про залишення позовної заяви без руху, в частині несплати судового збору, є помилковим.

У той же час, стосовно висновків суду першої інстанції про пропущення ОСОБА_2 строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлений шестимісячний строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Судовим розглядом встановлено, що позивач просить зобов'язати пенсійний орган нарахувати та сплатити заборгованість зі сплати пенсії, починаючи з 19.12.2017 року по травень 2018 року.

При цьому, суд першої інстанції відмовляючи у поновленні строків звернення до адміністративного суду позивачу із даним позовом, виходив з того, що порушення прав позивача відбувалося періодично кожного місяця, а тому кожного разу позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.

Однак, із такими твердженнями колегія суддів погоджується часткового виходячи з наступного.

Предметом даного позову є оскарження дій пенсійного органу щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу.

Так, за своєю юридичною природою порушення прав позивача, що допущені, на його думку Управлінням пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, носять триваючий характер.

Аналізуючи дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду слід враховувати дату звернення позивача до суду із адміністративним позовом - 13.08.2018 року (позовна заява подана ОСОБА_2 до відділення поштового зв'язку), шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, особливий характер пенсійних правовідносин та щомісячна періодичність, з якою особа дізнається про порушення таких прав.

Тобто, починаючи з 13.02.2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 заявлені в межах строків звернення до суду із адміністративним позовом.

Отже, висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими, а ухвала про повернення адміністративного позову є такою, що винесена з порушенням процесуального законодавства, оскільки у даному випадку суд першої інстанції не був позбавлений можливості застосування наслідків пропущення строку звернення до суду за певний період.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 року підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 320 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 по справі № 2040/6746/18 скасувати.

Адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.