Постанова № 78770641, 21.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: П'янової Я.В.

суддів: Калиновського В.А. , Зеленського В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 (головуючий суддя С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 30.10.18 р.) по справі № 1640/3457/18

за позовом ОСОБА_1

до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі - Кременчуцьке ОУПФУ, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №161 від 04 червня 2018 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1;

- зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01 жовтня 2017 року відповідно до пенсійної реформи України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду в частині вимог стосовно зобов'язання Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року по 22 березня 2018 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01 жовтня 2017 року по 22 березня 2018 року відповідно до пенсійної реформи України.

Повернуто ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ізраїль, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з Державного бюджету України сплачену суму судового збору в розмірі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок) згідно квитанції від 26 вересня 2018 року № 0.0.1144463439.1.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чітко встановлено, що за наявності вини органу пенсійного фонду поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком. А в разі встановлення вини пенсіонера - за три роки ретроактивно. Отже, при встановленні протиправності дій органу пенсійного фонду щодо його незаконної відмови у поновленні пенсії - однозначно слідує поновлення пенсії без обмеження будь-яким строком, як це встановлено Законом, який має пріоритет у застосуванні над КАС України. Вказує, що позивач має право на відновлення пенсії з дати постановлення Рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, яким були скасовані дискримінуючи положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. При цьому, дата прийняття Конституційним судом України вказаного рішення є моментом відновлення права, а не порушення. Пенсійний фонд України або його територіальні органи не повідомляли ані офіційними листами, ані в засобах масової інформації, що не будуть виконувати рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009.

Статті 122, 123 КАС України, на думку представника позивача, є завідомо неконституційними, спрямованими на обмеження доступу до правосуддя та порушення прав громадян. Наведені положення в будь-якому разі не можуть бути застосовані щодо даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 24, 46, ч. 3 ст. 152, ст. 147 Конституції України, статтями 5, 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 5, 6, 242, 293 КАС України, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 року.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з ухвалою суду першої інстанції, вважає її законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 р. - без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон (а.с.24). Позивач постійно проживає в Ізраїлі та йому призначено виплату пенсії за віком довічно, що відповідачем не спростовано.

Виплату зазначеної пенсії відповідно до особової справи було припинено у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання в Ізраїль.

23 травня 2018 року представник позивача на підставі довіреності звернувся до пенсійного органу із відповідною заявою про перерахунок та поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком (а.с.46).

Рішенням Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №161 від 04 червня 2018 року в задоволенні вимог поданої заяви відмовлено (а.с.45).

Не погодившись із вищевказаним рішенням, 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 в особі представника звернулась до суду з цим позовом.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині зобов'язання Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року по 22 березня 2018 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01 жовтня 2017 року по 22 березня 2018 року відповідно до пенсійної реформи України, суд першої інстанції виходив з приписів ст.ст. 122, 123 КАС України.

Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, і досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлений строк звернення до суду обмежує час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Після закінчення строку, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення законом строку дисциплінує учасників адміністративного судочинства добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Таким чином, дотримання строку звернення до суду з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.

Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених положень слідує, що позов може бути поданий до адміністративного суду у межах строку звернення, встановленого цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Таким чином, для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права позивача і коли розпочався перебіг цього строку.

Матеріалами справи підтверджено, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду, у разі звернення до суду за захистом свого права.

У даному випадку позивач про порушення своїх прав мав можливість дізнатися у 2009 році, з моменту прийняття Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року №25-рп/2009.

Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік шестимісячного строку звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України.

Ані адміністративний позов та апеляційна скарга, ані матеріали справи не містять відомостей щодо існування об'єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення № 25-рп/2009.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в даному випадку підлягає застосуванню ст. 122 КАС України.

Застосування в даному випадку шестимісячного строку на звернення з позовною заявою, передбаченого ст. 122 КАС України, відповідає позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 08.12.2015р. по справі № 21-5653а15 та від 08.06.2016р. по справі № 505/2135/14-а, а також Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 334/3461/17.

Доводи апеляційної скарги про те, що статті 122, 123 КАС України є завідомо неконституційними, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки Конституційним Судом України такими не визнавались та є чинними.

Рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі та позовній заяві, стосуються суті основного спору, а не питання своєчасності звернення позивача до суду.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Представник позивача стверджує, що в даному випадку застосування обмежень строку звернення не можуть застосовуватись, виходячи з позиції Конституційного суду України, викладеній в рішеннях № 8-рн/2013 і № 9-рп/2013 в частині вимог, пов'язаних з виплатами сум пенсії за минулий час.

Однак, колегія суддів зауважує на те, що пенсія є щомісячним платежем, а відтак, про порушення свої прав позивач мав дізнатися, не отримавши належного забезпечення в жовтні 2009 року.

Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2018 року у справі №175/1665/17 зазначив, що перебіг строку звернення до суду з вимогами про виплату пенсії у певному розмірі за кожен конкретний місяць розпочинається у цьому місяці.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання на ст. 46 Закону № 1058, частиною 2 якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсія позивачу не нараховувалася.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно зобов'язання Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року по 22 березня 2018 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01 жовтня 2017 року по 22 березня 2018 року відповідно до пенсійної реформи України належить залишити без розгляду.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 по справі № 1640/3457/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.