Постанова № 78770580, 20.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції - Мороко А.С.) від 11.10.2018р. (повний текст рішення складено 18.10.2018р.) по справі № 2040/5623/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 43198-13 від 06.03.2018.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про наявність у позивача обов'язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 43198-13 від 06.03.2018 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 22460 (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят) грн 16 коп.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області судовий збір у розмірі 704 грн 80 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2018 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Посилання суду на положення п.п. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є помилковим, оскільки застосування вказаних положення Закону можливо у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Оскільки промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач є власником нежитлової будівлі загальною площею 584,9 кв. м, частка - 1/1, що розташована за адресою: Харківська обл., Валківський р-н, вул. 1 Травня, буд. 50-В, що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 538743 від 10.11.2009 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.11.2009.

06.03.2018 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №43198-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017р. у розмірі 22460,16 грн.

Не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення №43198-13 від 06.03.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу нежитлову будівлю до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Статтею 266 ПК України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник "зокрема" вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, "Будівлі нежитлові" (код 12) підрозділяються на: 121 - "Готелі, ресторани та подібні будівлі"; 122 - "Будівлі офісні"; 123 - "Будівлі торговельні"; 124 - "Будівлі транспорту та засобів зв'язку"; 125 - "Будівлі промислові та склади"; 126 - "Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення"; 127 - "Будівлі нежитлові інші".

До групи "Будівлі офісні" (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств, банків, поштових відділень, органів місцевого управління, урядових та відомчих департаментів тощо.

"Будівлі промислові та склади" (код 125) віднесено до класу 1251 "Будівлі промислові", який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000К призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Також, в Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Таким чином, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промислові", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 -"Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7- "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 -"Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Згідно технічного паспорту нежитлової будівлі загальною площею 584,9 кв.м, що розташована за адресою: Харківська обл., Валківський р-н, вул. 1 Травня, буд. 50-В, яка належить на праві власності позивачу, даний об'єкт нерухомості є виробничою будівлею і складається з нежитлової будівлі, до складу якої входить: кімнати, склади, тамбур, котельня.

Валківською міською радою на XIV сесії VII скликання прийнято рішення № 352 від 10.02.2017 "Про встановлення податків та зборів на території м.Валки та затвердження Положень про них".

Відповідно до затвердженого Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме пункту 7 "Ставки податку", встановлено ставки податку, зокрема, для виробничих площ (пункт 7.6) та для інших об'єктів нежитлової нерухомості (пункт 7.8).

Згідно листа від 08.10.2018 року №02-18/784, за підписом міського голови Валківської міської ради Харківської області вказано, що до Валківської міської ради від ОСОБА_1 надійшла заява та копія звіту про проведення технічного обстеження двоповерхової нежитлової будівлі, літ. А-2, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 587,2 кв.м, виконаного ФОП ОСОБА_2, метою даного технічного обстеження було встановлення відповідності або невідповідності дослідженої будівлі до промисловості; відповідно до результатів технічного обстеження вказаної нежитлової будівлі., відповідає необхідним і достатнім умовам для віднесення її до промисловості. Крім того, в зазначеному листі повідомилось, що між Валківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі від 17.03.2017, де в п. 1 договору зазначено, що орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Крім того, в листі міського голови Валківської міської ради Харківської області зроблено висновок про те, що вищезазначений об'єкт нерухомості можливо віднести до виробничих площ.

Колегія суддів зауважує, що факт віднесення належних позивачу нежитлових будівель до категорії виробничих приміщень не заперечує податковий орган.

Враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі №822/2624/16 (№К/9901/1438/17).

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання податкового органу щодо не поширення на позивача положень пункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів вважає помилковими, виходячи з наступного.

Статтею 1 Першого протоколу названої Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз практики ЄСПЛ показує, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права. Передбачуваність законом в якості підстави недопущення перевищення державами меж свободи розсуду включає в себе певні умови правомірності втручання у здійснення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. До критерію «передбачуваність законом» («відповідності закону») належать, перш за все, будь-які положення, які не суперечать конвенційним правам, які повинні мати достатній рівень контролю над відповідною особою, яка приймає рішення. Це робиться з метою уникнення здійснення одностороннього самоуправління.

Водночас, на практиці ЄСПЛ у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» були розроблені певні критерії для визначення того, чи було позбавлення права власності пов'язане з інтересами суспільства, а зокрема: 1) позбавлення права власності має обов'язково переслідувати громадський інтерес; 2) цей захід має бути пропорційний поставленим цілям; 3) позбавлення права власності має бути на підставі та в межах чинного законодавства відповідної держави.

Так, у Рішенні Європейського Суду по справі «АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ» від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.

Жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду «Фельдек проти Словаччини» від 12.07.2001 року).

Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято- Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007року).

Дослідивши зміст пункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегією суддів встановлено, що названий пункт визначає виключно питання щодо переліку об'єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому, зазначений пункт не визначає переліку осіб на яких він поширюється або не поширюється.

Окрім того, по тексту обумовленої норми перелік об'єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно наведено за допомогою розділового знаку «кома», у кінцевому переліку яких зазначено такий об'єкт, як: «складські приміщення промислових підприємств».

Наявність словосполучення «промислових підприємств» у назві такого об'єкта, як «складські приміщення» відповідач відносить до всіх без винятку об'єктів перелічених у пункті «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Позивач у свою чергу вважає, що дане словосполучення «промислових підприємств» у назві такого об'єкта, як складські приміщення не відноситься до решти об'єктів перелічених у зазначеному пункті.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що має місце різне тлумачення однієї і тієї ж норми права, що вказує на недотримання, визначеного Європейським судом критерію, щодо чіткості та передбачуваності у застосуванні обумовленої норми права, що дає припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Як наслідок порушення названого критерію порушується основоположний принцип щодо недопущення перевищення державними органами меж свободи розсуду, що правомірності втручання у здійснення прав і свобод людини.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.

За наведених обставин справи та положень законодавства, колегія суддів приходить до висновку про наявність правової підстави для застосування до переліку об'єктів нерухомого майна, якими володіє позивач, пункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вказує податковий орган в апеляційній скарзі, розмір ставки податку був розрахований із розрахунку 1,2 % від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 м2, а належні позивачу нежитлові приміщення віднесені до категорії виробничих.

В свою чергу, згідно п. 7.6 Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території Валківської міської ради, затвердженого рішенням Валківської міської ради на XIV сесії VII скликання п № 352 від 10.02.2017 "Про встановлення податків та зборів на території м. Валки та затвердження Положень про них", ставки податку для виробничих площ складає 0,1% від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 м2.

Тобто, підтверджуючи, що належні позивачу нежитлові приміщення віднесені до категорії виробничих, податковий орган застосовує іншу ставку податку, ніж та, яка визначена органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів законності нарахування позивачу суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, то оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2018р. по справі №2040/5623/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 21.12.2018 року.