Постанова № 78770008, 17.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018, (суддя Сліденко А.В., повний текст складено 10.10.18) по справі № 2040/6189/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області у формі вимоги про сплату боргу від 12.03.2018 р. №Ф-40386-17.

В обґрунтування позову зазначив, що податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 р. не має, а отже у податкового органу відсутні підстави для прийняття вимоги про сплату боргу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2019р. позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Харківській області №Ф-40386-17 від 12.03.2018 р. .

Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі відповідач), не погодившись з судовим рішення подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення і прийняти нове яким в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскільки позивачем самостійно визначено суму, що підлягає сплаті по єдиному внеску як підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017р. в розмірі 5895,10 грн., яку не сплачено, зазначене свідчить про наявність підстав для прийняття податкової вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги. вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з 2012р. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та по цей час перебуває на спрощеній системі оподаткування на податковому обліку в органах державної фіскальної служби, є платником єдиного податку 3 групи.

04.01.2018 р. позивачем до ДПІ подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017р., в якому самостійно визначена сума , на яку нараховується єдиний внесок зазначено 8448,00 грн., але за формою, передбаченою для ФОП на загальній системі оподаткування.(а.с.20)

З огляду на облікований в інтегрованій картці платника платіж за жовтень - грудень 2017 р. у сумі 2112,00 грн. контролюючий орган дійшов висновку про існування за позивачем обов'язку доплатити решту задекларованої суми у розмірі 5895,10 грн., про що 12.03.2018 р. прийняв вимогу № Ф-40386-17.

23.04.2018 року позивач подав до податкового органу виправлений звіт у якості ФОП - платника єдиного податку. (а.с.16)

Протягом 2017 р. позивачем у якості ФОП - платника єдиного податку 3 групи було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 8448,00 грн., у тому числі: за січень-березень 2017 р. у сумі 2112,00 грн., 19.04.2017 р. за квітень-червень 2017 р. - 2112,00 грн., 18.07.2017 р. за липень - вересень 2017 р. - 2112,00 грн., 20.10.2017 р. за жовтень - грудень 2017 р. - 2112,00 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявність у позивача податкового боргу, а отже податкова вимога є неправомірною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини з приводу справляння єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон) , Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015р. №435, далі за текстом - Порядок №435), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затверджено наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. №449, далі за текстом - Інструкція №449).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до п.п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону, ч. 5 Розділу ІV Інструкції №449 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІІ Порядку №435 передбачено, що ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою №Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова".

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 2012 р.є фізичною особою підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, за 2017р. ним сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 8448,00 грн., на загальній системі оподаткування позивач не перебував.

Зазначені обставини також визнаються відповідачем.

Отже судом першої інстанції вірно встановлено, що у позивача борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 5895,10 грн. відсутній.

Доводи податкового органу щодо невірного відображення позивачем в звітності за 2017р. відомостей стосовно форми оподаткування, зокрема як особи, яка перебуває на загальній системі оподаткування, та не своєчасне виправлення цих відомостей в податковій звітності , колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності у позивача податкового боргу, оскільки допущена позивачем технічна помилка не є підставою для не врахування сплаченого ним єдиного соціального внеску за 2017р. та не свідчить про існування податкового боргу.

Доводи апеляційної скарги щодо несвоєчасного виправлення позивачем помилки у звіті, та відсутності у податкового органу підстав для не прийняття самостійно задекларованих позивачем відомостей, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що під податковим боргом розуміється сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідачем визнається, що позивач ніколи не перебував на загальній системі оподаткування як фізична особа- підприємець, сплатив самостійно ним визначену суму єдиного соціального внеску, а отже податковий борг зі сплати єдиного внеску за 2017р., у нього відсутній.

Не своєчасність виправлення технічної помилки в звітності позивачем не свідчить про існування податкового боргу.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що нормами Закону не урегульовано правовідносини з приводу внесення платником виправлень у раніше подану обов'язкову звітність з метою виправлення недостовірних показників поза межами строку подання такої звітності, а тому застосування позивачем механізму виправлення помилок документів обов'язкової звітності в порядку ст. 50 ПК України (подання нового документу обов'язкової звітності з достовірними показниками) не суперечить змісту Закону.

Закон не передбачає можливості для ФОП - платника єдиного податку подати обов'язковий документ про розмір єдиного внеску за формою для ФОП на загальній системі оподаткування, а тому помилково поданий документ не повинен спричиняти настання жодних юридичних наслідків.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області , як суб'єктом владних повноважень, зазначеного обов'язку не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність прийнятого рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч.1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 310, 315,316, 321 , 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 по справі № 2040/6189/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови складено 21.12.2018.