Рішення № 78762318, 20.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 року № 826/4582/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України,

Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України,

третя особа Державної казначейської служби України

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі по тексту - відповідач 1), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати дію Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо повернення його заяви про виплату одноразової грошової допомоги без виконання протиправною;

- зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України розглянути питання щодо призначення та виплати йому - полковнику поліції в запасі ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених в пункті 3, інвалідності: ІІІ групи - 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, тобто в розмірі 440 500,00 гривень;

- стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 15 000, 00 (п'ятнадцять тисяч) гривень у відшкодування спричиненої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він, проходячи службу в органах внутрішніх справ України та перебуваючи на посаді першого заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки МВС України, згідно наказу МВС України № 2508о/с/дск від 01 грудня 2014 року «Про відрядження працівників МВС України» з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», був відряджений строком на 30 діб в період 03 грудня 2014 року по 01 січня 2015 року до ГУ МВС України в Донецькій області.

Наказом голови Національної поліції України №13о/с від 07 листопада 2015 року його переведено зі служби в Міністерстві внутрішніх справ України на службу до Національної поліції України на посаду першого заступника директора Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Наказом голови Національної поліції України № 83о/с від 09 лютого 2016 року згідно положень Закону України «Про Національну поліцію» його звільнено зі служби в поліції у запас Збройних Сил України за підпунктом 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 вказаного Закону.

Як вказує позивач, після звільнення зі служби стан його здоров'я неухильно погіршувався, в результаті чого рішенням медико-соціальної експертної комісії міста Києва № 0645060 від 04 серпня 2016 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності довічно з 26 липня 2016 року, причина інвалідності - захворювання пов'язане з захистом Батьківщини зі ступенем втрати працездатності - 40%.

У вересні 2017 року позивач звернувся до голови Національної поліції України з вимогою про сплату одноразової грошової допомоги, однак відповіддю Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України № М-2560/п/42-11/04-17 від 19 вересня 2017 року у виплаті такої допомоги йому відмовлено.

Вважаючи таку бездіяльність щодо сплати йому одноразової грошової допомоги неправомірною, необґрунтованою та такою, що порушує його законні права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позовну заяву представник відповідача 1 послався на те, що Законом України «Про Національну поліцію» та наказом МВС України від 11 листопада 2016 року №4 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» не передбачено такої підстави для виплати одноразової грошової допомоги як встановлення інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 97 Закону України «Про Національну поліцію».

В частині позовних вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, представник відповідача 1 зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності такої шкоди, причино-наслідкового зв'язку із діями Національної поліції України та не обґрунтовано розміру заподіяної моральної шкоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

02 травня 2018 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від Національної поліції України надійшла заява про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляджу у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою, в зв'язку з чим на підставі частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2018 року позову заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для подання заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року в справі призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання Національної поліції України про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2018 року частково задоволено клопотання представника Національної поліції України та залучено у якості співвідповідача Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі по тексту - відповідач 2), у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Державну казначейську службу України (далі по тексту - третя особа).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 2 у відзиві на адміністративний позов зазначив, що позивач не відноситься до осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі частини 2 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію». Як вказує представник відповідача 2, серед долучених позивачем до матеріалів справи письмових доказів відсутні відомості, що ОСОБА_1 під час перебування у відрядженні до ГУ МВС України в Донецькій області з 03 грудня 2014 року по 01 січня 2015 року отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), що дає право на виплату одноразової грошової допомоги згідно пункту 3 частини 2 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Також представником відповідача 2 зазначено, що в супереч положенням Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 06 лютого 2001 року №85, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2001 року за №165/5356, у свідоцтві про хворобу позивача від 29 січня 2016 року №13 відсутні будь-які відомості щодо отримання ОСОБА_1 поранення (контузію, травму або каліцтво), обставини їх отримання та причинний зв'язок поранення із виявленим захворюванням.

Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, представник відповідача 2 зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження нанесеної шкоди та розрахунку її розміру.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року у задоволенні клопотання представника відповідача 2 про залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду з відповідної позовною заявою, заявлене у відзиві на адміністративний позов, відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 28 серпня 2018 року позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд їх задовольнити. Представники відповідача 1 та відповідача 2 заперечували проти задоволення позовних вимог. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв/клопотань до суду не надходило.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

03 березня 2014 року наказом Міністерства внутрішніх справ України №218о/с ОСОБА_1 прийнято знов на службу в органи внутрішніх справ та призначено першим заступником начальника Департаменту внутрішньої безпеки.

На підставі наказу Національної поліції України від 07 листопада 2015 року № 13о/с позивача прийнято на службу до Національної поліції України.

09 лютого 2016 року ОСОБА_1, згідно з наказом Національної поліції України № 83 о/с, звільнено зі служби в поліції у запас Збройних Сил (з поставленням на військовий облік) за підпунктом 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі рапорту позивача та свідоцтва про хворобу Військово-лікарської комісії Центрального госпіталю МВС України від 29 січня 2016 року №13.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією Виписки акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 04 серпня 2016 року № 0645060, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 25 липня 2016 року, причин інвалідності - захворювання, пов'язане з захистом Батьківщини.

Як вбачається з матеріалі справи та проти чого не заперечують відповідачі, 01 вересня 2017 року позивач звернувся до Національної поліції України з проханням призначити та виплатити одноразову грошову допомогу в разі встановлення інвалідності.

19 вересня 2017 року Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України за дорученням керівництва Національної поліції України листом за № М-2560/п/42-11/04-17 повідомив позивача про те, що у статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» не визначені випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога поліцейським, яким інвалідність визначено внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва) пов'язаних з захистом Батьківщини, як зазначено у наданих ОСОБА_1 довідці медико-соціальної експертної комісії м. Києва від 04 серпня 2016 року №0645060 та довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 04 серпня 2016 року №0002630.

Також позивача повідомлено, що для отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності необхідно подати до Департаменту довідку метко-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках), в якій буде вказано формулювання причини інвалідності - захворювання під час проходження служби в ОВС або захворювання під час проходження служби в поліції.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Частиною 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» (тут і далі редакція, чинна на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з частиною 2 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97 - 101 Закону України «Про Національну поліцію», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №163/28293 (далі по тексту - Порядок №4 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Вказаний Порядок №4 визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку №4 визначено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського.

Відповідно до пункту 5 Розділу ІІІ Порядку №4 для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа: 1) довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 2) постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 3) акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 4) сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; 5) документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, при зверненні позивача з заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги останнім, серед іншого, надано виписку з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ №0645060, згідно з якою позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності довічно з 26 липня 2016 року, причина інвалідності - захворювання пов'язане з захистом Батьківщини.

Так, пунктами 3 та 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що одноразова грошова допомога в разі визначення втрати працездатності поліцейського призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:

визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Отже, в силу положень статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, однією з умов для призначення та виплати одноразової грошової допомоги є визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення або захворювання (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків або пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт отримання позивачем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, як і докази наявності захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, що стало підставою для встановлення йому, у подальшому, ІІІ групи інвалідності.

Як вже зазначалось судом, з наданої суду виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 04 серпня 2016 року серія АВ №0645060 вбачається, що ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини.

При цьому, ні Законом України «Про Національну поліцію» ні Порядком №4 не передбачено такої підстави для виплати одноразової грошової допомоги як встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.

Більш того, у вказаній виписці з акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 04 серпня 2016 року серія АВ №0645060 відсутня інформація щодо визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках), що є обов'язковою умовою згідно з пунктом 5 Розділу ІІІ Порядку №4, а будь-яких інших доказів на підтвердження інформації, зазначеної в позовній заяві, щодо ступеня втрати працездатності - 40%, позивачем суду не надано.

Крім того, наявне в матеріалах справи свідоцтво про хворобу Госпітальної військово-лікарської комісії Центрального госпіталю МВС України від 29 січня 2016 року №13, яке було однією з підстав звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, не є в розумінні Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №4 безумовною підставою для виплати одноразової грошової допомоги останньому, оскільки в силу того ж пункту 5 розділу ІІІ Порядку №4 до заяви має додаватися саме постанова відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, а не свідоцтво. На підтвердження наявності такої постанови ВЛК позивачем суду жодного доказу не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність дій Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України під час надання відповіді щодо виплати одноразової грошової допомоги від 19 вересня 2017 року №М-2560/п/42-11/04-17 та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо повернення заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової без виконання протиправною, а також щодо зобов'язання Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України розглянути питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки остання є похідною позовною вимогою. Решту доводів учасників справи суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правомірності дій Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України у спірних правовідносинах.

Розглядаючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000 гривень, яку, за змістом позовної заяви, поніс ОСОБА_1, суд враховує пояснення позивача про постійні душевні хвилювання, які призвели до значного погіршення стану здоров'я останнього, чим, власне і обґрунтовується наявна шкода.

При цьому суд зазначає, що будь-яка шкода нерозривно пов'язана та, одночасно, є похідною від оскаржуваних дій відповідача, які позивач просить визнати протиправними. Оскільки в задоволенні цих позовних вимог судом відмовлено, про що зазначено вище, відповідно, підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди також відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачами доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко