
Справа № 420/5228/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2018 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області, про визнання протиправним та скасування рішенн, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду, з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області, про:
визнання протиправним рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 496-VII від 26.06.2018 року;
зобов'язання виділити земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1 гектари на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 23 жовтня 2017 року, звернувся до виконкому Нерубайської сільської ради із заявою про виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, на що отримав відповідь відповідача, про те, що дане клопотання буде розглянуте на сесії сільської ради. Під час сесії Нерубайська сільська рада відмовила позивачу у задоволенні вказаного клопотання з причини не зазначення місце розташування земельної ділянки. Позивач вважає дане рішення протиправним, таким, що порушує його права, а тому - підлягає скасуванню.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження по справі.
Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав, та відповідно до ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов, без поважних причин, може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.
Між тим, у відповідності до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У судове засідання, призначене на 26 листопада 2018 року, о 10 годині 00 хвилин, особи, які беруть участь у розгляді справи - не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно повідомлялись.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
26 листопада 2018 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду, від позивача (вх.№36139/18 від 26.11.2018 року) надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження
Враховуючи положення ч.9 ст.205 КАС України, та клопотання позивача, розгляд справи здійснено судом без участі сторін у порядку письмового провадження.
Пунктом 10 частини 1 статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, військовослужбовець, пенсіонер за вислугу років (вислуга років згідно протоколу Головного управління ПФУ в Одеській області, за пенсійною справою №16800 від 06.11.2017 року складає - 21 (календарних 17) рік (а.с.31-32).
Керуючись ч. 6 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року, згідно якої військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі не менше 17 років та потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку, 23 жовтня 2017 року звернувся до виконкому Нерубайської сільської ради із заявою про виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с.11).
Проте, відповіді, як зазначає позивач - не отримав.
14 січня 2018 року ОСОБА_1, звернувся до Нерубайської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вказавши, що це являється доповненням до заяви про виділення земельної ділянки вх. №398/10 від 23.10.2017 року. До клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було надано викопіювання з кадастрового реєстру бажаного місця розташування земельної ділянки (12-13).
26 лютого 2018 року, позивачем було надано запит на отримання інформації до Нерубайської сільської ради, стосовно розгляду вищезгаданих заяв (а.с.14).
26 червня 2018 року, рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області №496-VII від 26 червня 2018 року, ОСОБА_1 було відмовлено у виділенні земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), згідно ст.118 Земельного кодексу України, а саме : не зазначено місце розташування земельної ділянки (а.с.9).
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням сільської ради, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Згідно із ст. 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом «г» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Згідно ч.6 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі не менше 17 років та потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку.
Органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати земельні ділянки та в межах визначених законом повноважень допомогу в будівництві військовослужбовцям, батькам та членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, а також звільненим з військової служби особам, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби, якщо вони виявили бажання побудувати приватні жилі будинки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, за військовим званням - капітан, 20 травня 1997 року звільнений у запас з посади дільничного інспектора міліції служби дільничних інспекторів міліції Каланчакського РВ УМВС України в Херсонській області та з 16 грудня 1999 року, отримає пенсію згідно Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Суд нагадує, що пенсія призначена позивачу за вислугу років, яка складає 21 (17 календарних) рік. А отже, позивач має право на одержання земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року.
Приписами частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Стаття 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі ст.146 Конституції України.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд звертає увагу на те, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову.
Так, частина 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов'язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов'язкових для інших суб'єктів рішень. По-третє, суб'єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії витягу з рішення № 496-VII від 26 червня 2018 року, відповідачем вказано підставу відмови позивачу у наданні земельної ділянки - не зазначення місце розташування земельної ділянки, що спростовується наявною в матеріалах справи копією клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.12-13) та свідчить про порушення відповідачем вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Конституції України.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, про протиправність рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області №496-VII від 26 червня 2018 року, про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), згідно ст.118 Земельного кодексу України.
Щодо вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача надати позивачу земельну ділянку у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Нерубайської сільської ради, то суд зазначає, що питання надання земельної ділянки та дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідно до ст.122 ЗК України, відноситься до виключних повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність та входить до повноважень відповідача, а тому суд не може надавати правової оцінки діям відповідача, які можуть бути вчинені ним в майбутньому, в порядку регламентованому земельним законодавством України.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення реального виконання рішення суду, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача вирішити питання щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області.
Закріплений у ч. 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 496-VII від 26.06.2018 року , в частині відмови у виділенні ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Суд нагадує, що відповідно до ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов, без поважних причин, може бути кваліфіковано судом, як визнання позову
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, під час подання позовної заяви, було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 гривні, згідно квитанції №111 від 27.07.2018 року, який підлягає відшкодуванню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області (67661, Одеська область, Біляївський район, с.Нерубайське, площа Патртизан 4, код ЄДРПОУ 04377753), про визнання протиправним рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 496-VII від 26.06.2018 року; зобов'язання виділити земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1 гектари на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області - задовольнити частково.
Рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 496-VII від 26.06.2018 року, в частині відмови громадянину ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати Нерубайську сільську раду Біляївського району Одеської області, вирішити питання про виділення ОСОБА_1 Володимировчику (РНОКПП НОМЕР_1) земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,1 гектари на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області (67661, Одеська область, Біляївський район,
с.Нерубайське, площа Патртизан 4, код ЄДРПОУ 04377753) понесені ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) гривень.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.
Суддя Балан Я.В.
.
Судове рішення № 78760308, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 20.12.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 420/5228/18. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: