Рішення № 78759573, 12.12.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1063/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Іванес Х.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Данилишин С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Львівська виправна колонія №48" про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)», в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправним і скасувати Наказ (витяг) державної установи "Львівська виправна колонія №48" № 14 ві/ОС/ВП-18 від 22.02.2018року;

- поновити ОСОБА_1 на роботі майором внутрішньої служби державної установи "Львівська виправна колонія №48";

- стягнути з державної установи "Львівська виправна колонія №48" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 52387,52 грн.;

- визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 від 20.02.2018 року "Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 17р. 02 міс. 03 дн. у пільговому обчисленні 20 р. 09 міс. 21 дн".;

- зобов'язати Державну установу "Львівська виправна колонія №48" перерахувати ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 20.02.2018 підвищення посадового окладу з 5% на 10%;

- зобов'язати Державну установу "Львівська виправна колонія №48" нарахувати на виплатити ОСОБА_1. за виконану роботу в нічний час доплату 35% посадового окладу за період з 01.01.2017 по 20.02.2018 у сумі 10115,22 грн.;

- Стягнути з державної установи "Львівська виправна колонія №48" на користь ОСОБА_1 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено норми законодавства про працю під час його звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, саме - не ознайомив та не запропонував інших посад, умовами праці, оплатою праці , тобто вважає що його було позбавлено права на працю при скороченні штату, а відтак його слід поновити на посаді. Крім цього, відповідачем здійснено невірний запис у трудовій книжці позивача щодо стажу його роботи, зокрема не включено час навчання у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут. Також, на думку позивача, всупереч норм Постанови КМУ № 1294 від 07.11..2007 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 № 222 , які діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідач не проводив доплати за службу в нічний час у розмірі 5% та не підвищував посадового окладу до 10%.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових запереченнях на позов. Зазначає, що процедура звільнення позивача відбулась у відповідності до норм законодавства, оскільки позивач відмовився від запропонованої посади, про що складно відповідний акт. Записи у трудовій книжці позивача здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, як і нарахування та виплата грошового забезпечення.

У судовому засіданні представник відповідача у просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши докази у справі суд встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1, у період з 26.03.2007 року по 20.02.2018р. проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді середнього та старшого начальницького складу.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 2865/5 від 13.09.2017р. «Про оптимізацію діяльності установ виконання покарань» Державна установа "Львівська виправна колонія (№48)" оптимізується шляхом консервації. Наказом міністерства юстиції № 4608/к від 22.11.2017 затверджено структуру та штат державної установи "Львівська виправна колонія (№48)".

20.12.2017 року у зв'язку із змінами в організації праці, згідно зі статтями 32 та 49-2 Кодексу Законів про працю України та ст.. 68 п. ( у зв'язку із скороченням штатів» Закону України «Про Національну поліцію України» ОСОБА_1 було попереджено про можливе звільнення із займаної посади через два місяці після ознайомлення із цим попередженням або відмови від призначення на одну із запропонованих посад.

20.02.2018 року на кадровій комісії установи позивачу було надано відповідну характеристику, враховано його кваліфікацію, вислугу років та те, що в нього на утриманні знаходиться дітей, начальником установи запропоновано залишитись на службі на посаді з меншим обсягом роботи - старшим інспектором групи охорони, так як рівнозначної посади не було. Погодившись на вказану посаду ОСОБА_1 відповідного рапорту не написав, про що складено акт та відповідно керівництвом установи розцінено як відмова від запропонованої посади.

Наказом Державної установи "Львівська виправна колонія №48" від 20.02.2018 року за №14/ос/ВП-18, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", звільнено у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за п.1 підп.4 ст.77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) - майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-001571), чергового помічника установи відділу нагляду і безпеки державної установи "Львівська виправна колонія (№48)", 20.02.2018 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 17 років 02 місяців 03 дні, у пільговому обчисленні 20 років 09 місяців 21 день. Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку виплатити грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2018 рік в кількості 4 доби.

Позивач не погодився з такими діями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" № 2713-IV від 23.06.2005, Законом України „Про Національну поліцію України" № 580-VIII від 02.07.2015, Кодексом законів про працю України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Статтею 3 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Абзацом першим ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 8 цієї ж статті передбачено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

За приписами ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 22.02.2018 позивача звільнено із займаної ним посади за підпунктом 4 п. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до п. 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Кабінетом Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 (далі Положення № 114) призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції.

Згідно пп. "г" п. 42 Положення № 114 переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу провадиться: г) на нижчі посади - за підставами, передбаченими пунктом 45 цього Положення.

За змістом п. 45 Положення № 114 переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі провадиться: а) при скороченні штатів.

Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади при скороченні штатів і за станом здоров'я провадиться прямими начальниками в межах наданих їм прав за умови, якщо немає можливості для призначення на рівнозначну посаду.

У наказах по особовому складу про переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади зазначаються підстави переміщення, передбачені цим пунктом.

Подальше просування по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які були переміщені на нижчі посади провадиться в порядку, встановленому пунктом 43 цього Положення і Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ.

Суд зазначає, що Закони України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та "Про Національну поліцію" є спеціальними законами, які регламентують вузький спектр суспільних правовідносин. В частині проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України ці закони є спеціальними законами, а тому мають пріоритетне застосування порівняно із іншими законодавчими актами. Водночас, в питаннях, пов'язаних із гарантіями прийняття, проходження та звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, яка не врегульована спеціальними Законами України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та "Про Національну поліцію", доцільним є застосування нормативно-правового акту загального характеру, тобто Кодексу законів про працю України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України визначено порядок вивільнення працівників, який передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При вирішенні справи суд враховує правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17, постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 804/3787/17(№ К/9901/2648/17).

При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення (зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 у справі № 826/150/16 (№ К/9901/3350/18).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до звільнення з ДУ "Львівська виправна колонія (№ 48)" обіймав посаду чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, яка є посадою старшого начальницького складу. Позивачу присвоєно звання майор внутрішньої служби, яке встановлюється особам старшого начальницького складу.

На день звільнення вислуга років ОСОБА_1 становила в календарному обчисленні 17 років 02 місяці 03 дні, у пільговому обчисленні - 20 років 09 місяців 21 день.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 20.12.2017 р було попереджено про можливе звільнення із займаної посади через два місяці після ознайомлення або відмова від призначення на одну із запропонованих посад у зв'язку із скороченням штатів, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2017 №4608/к "Про затвердження структури штату державної установи "Львівська виправна колонія №48".

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію", у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь- якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті (ч. 2 ст. 68 ЗУ "Про Національну поліцію").

20.02.2018 р на кадровій комісії ОСОБА_1 було надано відповідну характеристику, врахованого його кваліфікацію, вислугу років та те, що в нього на утриманні знаходиться 3 дітей, начальником установи ОСОБА_5 було запропоновано лишитися на службі на посаді з меншим обсягом роботи-старшим інспектором групи охорони, так як рівнозначної посади не було на що останній погодився.

Представниця відповідача в судовому засіданні пояснив, що цього ж дня, 20.02.2018 для призначення на вищевказану посаду ОСОБА_1 було запропоновано написати рапорт на що останній відмовився, що підтверджується актом про відмову від 20.02.2018 р. В результаті розгляду вказаного питання прийнято рішення про звільнення позивача, рішення прийнято одноголосно.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем в порядку реалізації наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2017 №4608/к "Про затвердження структури штату державної установи "Львівська виправна колонія №48" було запропоновано наявну вакантну посаду (старшого інспектора групи охорони), яка була наявна в юридичної особи, з урахуванням того, що позивач відмовився 20 лютого 2018 року від написання рапорту на призначення вищевказаної посади, то наказом державної установи "Львівська виправна колонія №48" від 20 лютого 2018 року № 14/ОС/ВП-18 о/с майора внутрішньої служби ОСОБА_1 чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки державної установи "Львівська виправна колонія №48" правомірно було звільнено з лав поліції на підставі п. 4 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".

За таких обставин, враховуючи, що звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та "Про Національну поліцію" відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача поновити його службі та стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 року за №2713-IV, з наступними змінами та доповненнями, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 8 цієї ж статті встановлено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Як передбачено ч.5 ст.23 даного Закону, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.17.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року за №222 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.11.2009 року за №1040/17056 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), у разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується: особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п'ять діб з дня отримання наказу про звільнення (з урахуванням пунктів 17.2 - 17.4 цієї Інструкції).

Судом встановлено та підтверджується наявними матеріалами справи, що доплата за службу в нічний час Вірту .Ю.Я. та виплата підвищення посадових окладів нараховувалась відповідно до п.7.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України у розмірі 35% посадового окладу, годинна ставка обчислювалась шляхом поділу місячного посадового окладу на кількість робочих годину цьому місяці виходячи з норми тривалості робочого часу в годинах на місяць при 41-голдинному робочому тижні, а також відповідно до п.7 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року за №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в якому зазначено, що додаткові види грошового забезпечення, визначені згідно додатками 25-28, виплачуються в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50% установленого згідно із зазначеними додатками розміру.

Таким чином порушень, при здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу судом не встановлено. Окрім того за заявою позивача з приводу вказаних питань проводилась перевірка відповідача, також порушень не встановлено.

Щодо запису у трудовій книжці про вислугу років, зокрема не зарахування до стажу військової служби періоду навчання у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Крут.

Вказаний навчальний заклад не є військовим навчальним закладом та відповідно час навчання у ньому не зараховується до вислуги років у відповідності до Постанови КМУ № 39 від 17.07.1992р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

Щодо стягнення з державної установи "Львівська виправна колонія №48" на користь ОСОБА_1 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд зауважує, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За умови не доведення позивачем протиправності дій відповідача у межах заявлених позовних вимог у даній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Підсумовуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для відшкодування судових витрат у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, суд -

Вирішив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2018 року.

Суддя Гулкевич І.З.