Рішення № 78758981, 21.12.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року м. Житомир справа № 240/4861/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання затвердити проект землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,9500 га за межами с.Горбулів Горбулівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1, земельної ділянки площею 0,9500 га за межами с.Горбулів Горбулівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу впродовж 2016-2018 років листами неодноразово відмовляли у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,9500 га. Вказує, що 27.11.2015 відповідачем зроблено висновок №192 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у якому відсутні зауваження або посилання на недоліки, у зв'язку з чим подальші відмови є безпідставними та такими, що порушують його права.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

6 листопада 2018 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному частиною першою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшов відзив на позовну заяву.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, наказом Головного управління Держземагенства у Житомирській області № ЖТ/1825682400:06:000/00000815 від 25.10.2013 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території: Черняхівського району, за межами населених пунктів Горбулівської сільської ради. Орієнтований розмір земельної ділянки 0,95 га, з цільовим призначенням- для ведення селянського господарства. Пунктом 2 вказаного наказу визначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.26).

26 травня 2014 року позивач звернувся до Черняхівського районного виробничого відділу Житомирської РФЦ ДЗК із заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність площею 0,95 га (а.с.27). В цей же день між сторонами підписано договір про розроблення проекту землеустрою (а.с.28).

Висновком від 27.11.2015 №192 відділ Держземагенства у Черняхівському районі погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 (а.с.52-53).

Позивач стверджує, що у лютому 2016 року вперше звернувся до відповідача із заявою про затвердження розробленого проекту землеустрою.

Листом від 18.03.2016 відповідач повідомив про необхідність усунення виявлених недоліків, зокрема: перелік обмежень прав на земельну ділянку не відповідає відповідному переліку визначеному додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 Лгц 1 051 та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання не відповідає додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від18.05.2010№376 (відсутні підписи власників/користувачів суміжних земельних ділянок, відсутні список та кроки межових знаків) (а.с.70).

На наступні заяви ОСОБА_1 впродовж 2016 -2018 років відповідачем надавались відмови у затвердженні проекту землеустрою з різних підстав (а.с.71-85).

Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III земельнівідносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно дост.124 Земельного кодексу Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч.4ст.122 Земельного кодексу УкраїниЦентральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 3статті 123 Земельного кодексу Українивизначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст.25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 4ст.123 Земельного кодексу Українивизначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленомустаттею 186-1 цього Кодексу.

У свою чергу, ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною 5 статті 186-1 Земельного кодексу Україниоргани, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Відповідно до ст.50 Закону України "Про землеустрій" проектиземлеустроющодовідведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва III-V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Як вже встановлено судом, позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою. Серед зазначених у листах підстав відмови у затвердженні такого проекту вказано:

- перелік обмежень прав на земельну ділянку не відповідає відповідному переліку визначеному додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 Лгц 1 051;

- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання не відповідає додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзсму від18.05.2010 №376 (відсутні підписи власників/користувачів суміжних земельних ділянок, відсутні список та кроки межових знаків);

- конфігурація земельної ділянки не відповідає статті 1 Закону України "Про землеустрій" щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів).

- згідно державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників ОСОБА_2 не є відповідальний за якість робіт із землеустрою в ДП "Центр ДЗК", що є порушенням статті 66 Закону України "Про землеустрій";

- у матеріалах проекту в описі меж невірно вказано суміжних землекористувачів (землевласників) та не погоджено з ними межі земельної ділянки;

- у висновку Черняхівського сектора містобудування та архітектури райдержадміністрації від 01.12.2015 №410 відсутнє погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- на кресленні перенесення проекту в натуру (на місцевість) відсутні пункти державної геодезичної мережі до яких здійснена привязка місцезнаходження межових знаків ;

-перелік обмежень щодо використання земельної ділянки не відповідає додатку 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1058 від 23.11.2016;

-опис місцезнаходження межових знаків в кроках межових знаків виконано не у відповідності до пункту 3.11 Інструкції про встановлені (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та закріплення межовими знаками;

- нумерація межових знаків у списку межових знаків, переданих на зберігання не відповідає вимогам п. 3.2. інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376;

- у довідці з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями Відділу Держземагентства у Черняхівському районі Житомирської області від 15.04.2015 №364 та в завданні на виконання робіт п.З розділу «Характеристика обєкта», вірно вказати цільове призначення земель за рахунок, яких надається земельна ділянка (п. 5.4 Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 27.11.2015 № 192 - землі запасу, код 16.00);

- у експлікації угідь коди угіддя вказати відповідно до додатку 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051;

- місцезнаходження межових знаків підлягає привязці до пунктів державної геодезичної мережі, однак на кресленні перенесення проекту в натуру (на місцевість) відсутні пункти державної геодезичної мережі до яких здійсненна привязка місцезнаходження межових знаків;

- кадастровий план земельної ділянки не відповідає статті 34 Закону України "Про державний земельний кадастр", а саме, в описі меж вірно зазначити власників, користувачів, відповідно до форм власності (державна чи комунальна) на суміжні земельні ділянки;

- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання не відповідає додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від18.05.2010№376 (відсутні підписи власників/користувачів суміжних земельних ділянок, відсутні список та кроки межових знаків).

Так, згідно з ч.6 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Суд наголошує, що в порушення ч.6, ч.10, ч.13 ст.123 Земельного кодексу України відповідачем за результатами розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою не прийнято відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у такому затвердженні.

Останнім листом від 04.06.2018 ОСОБА_1 вказано лише невідповідність кроків межових знаків додатку 2 "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками" затверджено наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010№376, а саме, відсутній опис місцезнаходження межового знака.

Згідно з п.2 Інструкції необхідно установити, що межові знаки, які встановлені з метою закріплення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) до набрання чинності цим наказом, є дійсними і підлягають заміні лише при добровільному зверненні власника (користувача) земельної ділянки.

З огляду на наведене, опис місцезнаходження межового знака не передбачений вказаною нормою, а тому відповідачем безпідставно описано вказаний недолік.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою,відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", а тому є підстави для визнання дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у затвердженні проекту землеустрою протиправними.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою з відведення земельної ділянки суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності,безсторонностіта належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач листами протягом двох років з різних підстав відмовляв позивачу у затвердженні проекту землеустрою. Вказані відмови обґрунтовані щоразу виявленням нових недоліків проекту, у зв'язку з чим, саме по собі судове рішення про визнання дій щодо відмови у затвердженні проекту протиправними не відновить порушених прав позивача.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою з відведення земельної ділянки площею 0,9500 га за межами с.Горбулів Горбулівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 1 та 2ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено правомірність дій щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою, а тому позов ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Встановлено, що позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, про, що свідчать квитанція №0.0.11538343851 від 09.10.2018 (а.с.4).

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням повного задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області сплачений позивачем судовий збір у сумі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка,45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиплощею 0,9500 га за межами с. Горбулів Горбулівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,9500 га за межами с.Горбулів Горбулівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_1 704,80 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва