Рішення № 78758736, 06.12.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.,

при секретарі Петрус К.І.,

за участю:

позивача:

ОСОБА_1, представник - ОСОБА_2, ,

відповідача:

ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області,представники - ОСОБА_4,ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправної проведення перевірки, визнання протипраним та скасування постанови, припису та акту, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошується вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 17 грудня 2018 року.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області, яким просить суд визнати протиправними дії посадових осіб ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області, при проведенні ними перевірки 27.06.2018 року на базі відпочинку «Магніт» в смт. Солотвино, Тячівського району, скасувати, як протиправні Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК/292/214/АВ/П/ПТ–ТД-ФС-127 від 17 липня 2018 року, Припис про усунення виявлених порушень № ЗК/292/214/АВ/П від 27 червня 2018 року та ОСОБА_6 інспекційного відвідування № ЗК292/214/АВ від 27 червня 2018 року ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області.

Позов мотивовано тим, що 27.06.2018 року інспекторами Управління Держпраці у Закарпатській області була здійснена перевірка дотримання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1, на базі відпочинку «Магніт» в смт. Солотвино, Тячівського району.

В подальшому посадовими особами відповідача було складено ОСОБА_6 інспекційного відвідування № ЗК292/214/АВ від 27 червня 2018 року, яким зафіксовано порушення вимог законодавства про працю, що тягне відповідальність, передбаченою ст.265 КЗпП України та припис про усунення виявлених порушень № ЗК/292/214/АВ/П від 27 червня 2018 року.

На підставі зазначеного ОСОБА_6, винесено Постанову № ЗК/292/214/АВ/П/ПТ–ТД-ФС-127 від 17 липня 2018 року про накладення на позивача штрафу в розмірі 223380 грн. Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними, відповідно постанова, припис та акт, які були винесені відповідачем, підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Додатково просив врахувати рішення Тячівського районного суду.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов не визнає та вважає, що дії посадових осіб щодо проведення інспекційного відвідування є правомірними, Припис про усунення виявлених порушень № ЗК/292/214/АВ/П від 27 червня 2018 року та ОСОБА_6 інспекційного відвідування № ЗК292/214/АВ від 27 червня 2018 року законні та скасуванню не підлягають.

Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК/292/214/АВ/П/ПТ–ТД-ФС-127 від 17 липня 2018 року винесена уповноваженою посадовою особою ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області з урахуванням норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509, та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу Законів про працю, а отже є законною і скасуванню не підлягає. Підстави для скасування припису теж відсутні.

У судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили та просили суд відмовити у його задоволенні. Інший представник повідомив, що перевірка здійснювалася в межах чинного законодавства. Та додатково повідомив про обставини перевірки, великі розміри бази «магніт», взагалі відсутність оформлених працівників при значних обсягах, велику кількість відпочиваючих та інші обставини, що передували винесенню оскаржуваної постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно копії Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з 24.05.2016 року ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність в смт. Солотвино, Тячівського району, база відпочинку «Магніт» (а.с. 63-65).

ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області було видано наказ від 22.09.2018 року № 109 про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1, за адресою смт. Солотвино, база відпочинку «Магніт» на підставі службової записки головного державного інспектора Юртина В.Ф. від 19.06.2018 року щодо порушень при оформленні трудових відносин, а саме відмови роботодавця в укладанні трудових договорів з працівниками. (а.с. 50-53).

На підставі згаданого Наказу було видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 22.06.2018 № 697, відповідно до якого з метою перевірки додержання законодавства про працю щодо дотримання трудового законодавства при оформленні трудових відносин було направлено на інспекційне відвідування посадових осіб ОСОБА_3 Держпраці в Закарпатській області до бази відпочинку «Магніт», де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1, яку і було повідомлено про проведення інспекційного відвідування про що свідчить її підпис на вказаному направленні (а.с. 57).

За результатами інспекційного відвідування було складено ОСОБА_6 № ЗК292/214/АВ від 27 червня 2018 року у якому було зазначено наступне: що в ході інспекційного відвідування 27.06.2018 року, за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 в смт. Солотвино Тячівського району, на базі відпочинку «Магніт» виявлено двох найманих працівників, з якими не укладено трудові договори встановленого взірця або договори цивільно-правового характеру, а саме: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, житель ІНФОРМАЦІЯ_2, який надавав послуги бармена та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, житель ІНФОРМАЦІЯ_4, який надавав послуги офіціанта (а.с. 58-62).

27.06.2018 року головним державним інспектором управління Держпраці в Закарпатській області внесено ФОП ОСОБА_1 припис за №ЗК 292/214/АВ/П про усунення виявлених порушень та зобов’язано позивача усунути порушення вказані в акті інспекційного відвідування (а.с. 67-68).

Крім цього відносно позивача було складно Протокол про адміністративне правопорушення № ЗК/292/214/АВ/П/ПТ від 27.06.2018 року за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 41 КУпАП, який було направлено листом від 06.07.2018 року № 37 для розгляду до Тячівського районного суду (а.с. 70-71).

Згідно рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЗК/292/214/АВ/П/ПТ-ТД від 06.07.2018 року розгляд справи відносно ФОП ОСОБА_1 призначено на 17.07.2018 року (а.с. 56).

ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області від 10.07.2018 року № 07-02/2434 ФОП ОСОБА_1 було повідомлено про час та дату розгляду справи. Даний лист був переданий телефонограмою 10.07.2018р. ФОП ОСОБА_1 та рекомендованим листом (а.с. 64).

Позивачем до Начальника ОСОБА_3 Держпраці в Закарпатській області було подано письмові пояснення відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 вказала, що після проведення інспектування з врахуванням вихідних днів оформила працівників гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_6 (а.с.73) та долучила повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу 02.07.2018р.(а.с.74 та 66), тобто припис позивачем був виконаний, вказані особи оформлені.

У вказаному поясненні також вказано, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були взяті позивачем для пересвідчення чи зможуть останні добросовісно працювати щоб у подальшому їх працевлаштувати, а в день інспекційного відвідування перебували на території бази відпочинку «Магніт» оглядали майбутнє місце роботи та ознайомлювались з базою жодних послуг не надавали.

Як вбачається, з повідомлення про прийняття працівника на роботу від 02.07.2018 року № 6315, ОСОБА_1 було прийнято ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на роботу з 02.07.2018 року (а.с. 66).

За фактом здійснення перевірки відповідачем 27.06.2018 року було проведено розгляд справи по вищевказаних питаннях та на підставі ОСОБА_6 перевірки, Постановою ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області № ЗК/292/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-127 від 17.07.2018 року Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 було притягнуто до фінансової відповідальності на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, тобто за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та накладено на штраф в розмірі 223380 грн. (а.с. 9-10).

Судом встановлено, що факт допуску позивачем до роботи в смт. Солотвино, Тячівського району, на базі відпочинку «Магніт», ОСОБА_6 та ОСОБА_7, без укладення з ними трудових договорів та не повідомлення у встановленому порядку органи ДФС про прийом на роботу вказаних працівників чим порушено вимоги ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України був належним чином встановлений відповідачем.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі - Положення № 96) передбачено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп. 6 п. 4 Положення № 96).

Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці (пп. 5 пункту 6 Положення № 96).

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (Пункт 7 Положення № 96).

Ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) надано визначення поняттю державного нагляду (контролю), відповідно якої це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області це територіальний орган Державної служби України з питань праці, вповноважений, серед іншого на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об’єкт відвідування) визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 295 (далі Порядок № 295).

П. 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Ст. 2 Закону № 877-V встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Наведеними нормами встановлено, що дія Закону № 877-V поширюється, зокрема, на органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, які, здійснюють заходи контролю у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Таким чином, й управління Держпраці у Закарпатській області при реалізації повноважень щодо державного нагляду (контролю) має діяти з обов'язковим врахуванням положень Закону № 877-V.

Ст. 3 Закону № 877-V передбачено, що державний нагляд (контроль) здійснюється, серед іншого, за принципами: гарантування прав та законних інтересів кожного суб'єкта господарювання; об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю).

Виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). (ч. 4 ст. 4 Закону № 877-V).

Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. (ч. 1 статті 7 Закону №877-V).

П. 5 Порядку № 295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Так, п. 3 Порядку № 295 встановлено, що інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов’язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Ч. 5 ст. 7 Закону № 877-V встановлено, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом (ч. 6 статті 7 Закону № 877-V).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення інспекційного відвідування.

В силу вимог п.19 Порядку № 295 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт.

Отже у відповідача, за наслідками здійснення інспекційного відвідування, виникає обов’язок щодо складання ОСОБА_6, тому в даному випадку дії відповідача повністю відповідають вимогам чинного законодавства, в зв’язку з чим, підстави для визнання його дій протиправними при складанні акту відсутні.

Крім цього, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, що породжують для позивача певні правові наслідки. Акт інспекційного відвідування є виключно носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом під час інспекційного відвідування порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті інспекційного відвідування висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо вчинення ним дій та рішень, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтувати ними власну позицію щодо наявності певних порушень, допущених суб'єктом господарювання.

Акт інспекційного відвідування не є правовим актом індивідуальної дії, що встановлює, змінює або припиняє права та обов'язки позивача. Акт інспекційного відвідування має інформативний характер, на підставі якого керівник відповідача в разі наявності порушень приймає відповідну постанову. Отже акт інспекційного відвідування не може бути предметом спору та не піддягає скасуванню.

З приводу винесення відповідачем припису про усунення виявлених порушень, суд зазначає наступне.

Згідно із нормами того ж п.19 Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, крім акту, у разі виявлення порушень законодавства про працю складається і припис про їх усунення.

Пунктами 20, 21 Порядку № 295 встановлено, що акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об’єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акту залишається в об’єкта відвідування.

Якщо об’єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід’ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об’єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

За правилами п.п.23, 24 Порядку № 295, припис є обов’язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об’єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Припис вноситься об’єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Із викладеного слідує, що в разі відсутності зауважень до акту, припис може бути винесений як в останній день інспекційного відвідування, так і протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання).

Разом з тим, п. 24 Порядку № 295 містить застереження щодо строків винесення припису за наявності зауважень до акту перевірки.

Крім того, п.27 Порядку № 295 також зазначає, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об’єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

За змістом п.28 Порядку № 295, у разі виконання припису в установлений у ньому строк, заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог п. 29 Порядку №295, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, виконання позивачем припису не позбавляє його відповідальності за використання праці неоформлених працівників, оскільки внесення припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування можливе одночасно з вжиттям заходів притягнення позивача до відповідальності.

Вище зазначені процедурні норми, відповідачем були дотримані під час здійснення державного контролю позивача за дотриманням трудового законодавства.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення (п. 9 Порядку №295).

Про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню (п. Порядку №295).

За приписами пп. 1,3 пункту 11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.

Таким чином, у відповідача відсутній обов’язок повідомлення суб’єкта господарювання про проведення перевірки, якщо він вважатиме, що таке повідомлення завдають шкоду інспекційному відвідуванню.

Посилання позивача, що при проведенні інспекційного відвідування не були залучені свідки, суд не бере до уваги, оскілки залучення свідків є тільки правом інспектора праці.

П. 14 Порядку № 295 встановлено, що під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право: 1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення; 2) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі, зокрема відсутності службового посвідчення.

Позивачем було допущено інспекторів управління Держпраці в Закарпатській області до проведення інспекційного відвідування 27.06.2018 року, а відтак з даного приводу суд може зробити висновок, що інспектором праці перед початком інспекційного відвідування було пред’явлене службове посвідчення, крім того факт пред’явлення інспекторами службового посвідчення вказує відповідач у своєму відзиві.

Разом з тим, суд наголошує, недотримання контролюючим органом встановленого законом порядком проведення перевірки є підставою для не допуску посадових осіб контролюючого орану до перевірки особою, стосовно якої перевірка призначена. В разі допуску до перевірки самі по собі порушення порядку проведення перевірки не роблять наслідків перевірки нікчемними.

Суд зауважує, що у даному випадку жодних порушень способу дій органу державного контролю під час призначення та проведення перевірки з питань дотримання трудового законодавства, судом не встановлено.

В матеріалах справи відсутні докази, подання позивачем зауваження щодо інформації викладеній в акті інспекційного відвідування, крім того відсутні відомості щодо оскарження позивачем спірного припису у 10-денний строк з дати отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці.

А відтак, посилання позивача щодо неправомірності дій проведенні перевірки та внесенні припису є безпідставними, необґрунтованими, та не підтверджені будь якими належними та допустимими доказами.

Згідно із ч. 1 ст. 21 КзпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КзпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ч. 1 ст. 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

За змістом ч. 3 та 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у ч. 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ч. 1 ст. 265 КЗпП України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, з огляду на викладене обов’язковою умовою використання праці особи є укладення з нею трудового договору та повідомлення відповідного органу про прийняття працівника на роботу. Проте, трудових договорів та повідомлень органу про прийняття на роботу працівників, позивачем під час проведення перевірки 27.06.2017 року відповідачу не надано.

Водночас, згідно пояснення ФОП ОСОБА_1 від та повідомлення ДФС про прийняття гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_6 на роботу, які містяться в матеріалах справи, не були надані позивачем під час проведення інспекційного відвідування, а отже не могли бути досліджені та враховані на момент складання ОСОБА_6 інспекційного відвідування та під час розгляду справи про накладення на ФОП ОСОБА_1І фінансової санкції у вигляді штрафу.

Суд вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.09.2018 року у справі № 307/2027/18, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП - закрито за відсутності у її діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 90).

Вказане судове рішення не доводить протиправності спірного рішення відповідача та не є обов'язковим для суду в розумінні ч. 4 ст. 78 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст.90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Підтвердженням наведеного слугують приписи ч.7 ст.78 КАС України, згідно якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

За таких умов суд вважає, що встановлені постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.09.2018 року у справі № 307/2027/18 обставини є відмінними від обставин, які досліджені в цій справі, різні предмети справ, зокрема оскаржувана Постанова № ЗК/292/214/АВ/П/ПТ–ТД-ФС-127 від 17 липня 2018 року про накладення на позивача штрафу в розмірі 223380 грн. не була і не могла бути предметом розгляду іншої справи, а відтак не мають преюдиційного значення.

Окрім цього, як вбачається з тексту вказаної постанови, в розрізі надання пояснень в якості свідка ОСОБА_7 вказав, що разом з ОСОБА_6 в день проведення перевірки перебували на базі відпочинку «Магніт» з метою отримання роботи але їм було відмовлено у прийнятті. Обставину відмови у прийнятті вказаних громадян на роботу вказала і позивач, однак згідно раніше поданих до відповідача пояснень (а.с 73) ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були спочатку взяті нею для пересвідчення чи зможуть такі добросовісно працювати щоб у подальшому їх працевлаштувати та такі в день перевірки оглядали майбутнє місце роботи. Вказані обставини свідчать про непослідовність пояснень позивача та надання недостовірної інформації самим же позивачем.

Судом встановлено, що станом на час проведення інспекційного відвідування 27.06.2018 року вказані особи працювали у ФОП ОСОБА_1 без укладення трудового договору, чим було порушено вимоги ч. 1, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю.

Відповідно до ч.5 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі: - рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; - акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади; - акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Згідно ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю, виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби. Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

З аналізу положень статті, яка передбачає відповідальність суб'єктів господарювання за порушення трудового законодавства - ст. 265 КАС України вбачається спеціальний суб'єкт відповідальності за порушення наведені в статті. Так, суб'єктами, на яких розповсюджується дія статті є: юридичні особи; фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю.

Таким чином, можливість контролюючого органу застосувати штраф до об'єкта перевірки залежить від доведеності того, що об'єкт перевірки є суб'єктом відповідальності, зокрема, за ст. 265 КАС України. Щодо фізичних осіб-підприємців - підлягає доказуванню факт використання ними найманої праці.

Підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб'єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення зафіксовані в акті перевірки.

Суд зазначає, підставою для винесення оскаржуваної постанови є встановлення факту, що 2 працівника були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Судом встановлено, що позивача було належним чином повідомлено листом та телефонограмою про день, час та місце розгляду справи про що свідчить подана ним заява начальнику управління Держпраці в Закарпатській області про відкладення розгляду справи, яку призначено на 17 липня 2018 року о 10 год., у зв’язку з сімейними обставинами (а.с. 72).

В спірній Постанові зазначено, що на розгляд справи ФОП ОСОБА_1 у встановлений час не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Клопотання подане позивачем про перенесення розгляду справи на інший час заступником начальника управління Держпраці в Закарпатській області визнано не обґрунтованим, оскільки доказів котрі б підтверджували наявність поважних причин неможливості прийняти участь у розгляді справи до заяви не було додано.

Згідно пунктів 4, 5 Порядку № 509 справа розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку№ 509).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що відкладення розгляду справи можливе лише за умови обґрунтованого клопотання про відкладення від суб’єкта господарювання щодо якого порушено справу, однак при зверненні позивача про перенесення розгляду справи на інший час ним не було подано жодних доказів на обґрунтування обставин, що унеможливлюють участь позивача чи його представника. Крім цього, продовження строку розгляду справи є правом уповноваженої посадової особи.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування постанови, припису та акту є необґрунтованими, у зв'язку із чим у їх задоволенні слід відмовити повністю.

На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними дій про проведення перевірки, визнання протипраним та скасування постанови про накладання штрафу №ЗК/292/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-127 від 17 липня 2018 року, припису про усунення виявлених порушень №ЗК/292/214/АВ/П від 27 червня 2018 року та акту інспекційного відвідування №ЗК292/214/АВ від 27 червня 2018 року ОСОБА_3 Держпраці у Закарпатській області - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.