Рішення № 78758511, 21.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2018 р. Справа№200/12989/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, зокрема, що працювала медичною сестрою та фельдшером-диспетчером понад 35 років у закладі швидкої медичної допомоги.

19.12.2017 року звернулася до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». І їй була призначена та виплачувала пенсія.

Однак, наприкінці травня 2018 року отримала рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03.05.2018 року № 281, яким в призначенні такої пенсії відмовлено у зв’язку з тим, що до страхового стажу їй не зараховано період роботи з 05.04.1982 року по 31.10.2014 року на станції швидкої медичної допомоги м. Дзержинська через ненадання уточнюючої довідки.

Між тим, вказаний період роботи підтверджено трудовою книжкою.

Вважаючи свої пенсійні права порушеними просила:

- визнати неправомірними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови їй в призначенні пенсії за вислугою років;

- скасувати рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03.05.2018 року № 281 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов’язати Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи на станції швидкої медичної допомоги м. Дзержинська з 05.04.1982 року по 31.10.2014 року та призначити пенсію за вислугу років.

Відповідач подав відзив на позовну заяву та письмові пояснення, в яких зазначав, зокрема, що протоколом відповідача від 10.01.2018 року № 3707 позивачу призначено пенсію за вислугою років згідно зі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі її заяви про призначення пенсії від 19.12.2017 року № 3707. Виплату пенсії було проведено у лютому 2018 року з моменту призначення (19 грудня 2017 року) за 3 місяці (грудень 2017 року, січень, лютий 2018 року), що підтверджується довідкою Управління та копією протоколу від 15.01.2018 року. Після повторної перевірки пенсійної справи Управлінням було встановлено відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років у зв’язку з відсутністю довідки про пільговий стаж роботи за період роботи з 05.04.1982 року по 31.10.2014 року на станції швидкої медичної допомоги м. Дзержинська.

У зв’язку з наведеним рішенням органу Пенсійного фонду України від 03.05.2018 року № 281 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв’язку з недостатністю стажу роботи, який дає право на призначення такої пенсії. До такого стажу не зараховано період роботи позивача з 05.04.1982 року по 31.10.2014 року через ненадання уточнюючої довідки, що підтверджує стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії. Так, разом із заявою про призначення пенсії за вислугою років позивач надала диплом про закінчення медичного училища по спеціальності акушерка, довідку від 31.10.2017 року № 0/197 про роботу на станції швидкої медичної допомоги м. Костянтинівни з 01.11.2014 року, в якій містяться записи про реорганізацію підприємства та зазначено, що документів за попередні роки роботи до них передано не було у зв'язку з розмежуванням території. В реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування є відомості по спеціальному стажу ОСОБА_1 з 01.01.2009 року по 30.06.2010 рік і з 01.01.2012 року по 30.09.2014 рік, який також не зараховано Управлінням до пільгового стажу у зв’язку з відсутністю довідки про пільговий стаж роботи.

Розпорядженням Управління від 05.05.2018 року № 193851 позивачу припинено виплату пенсії за вислугою років у зв’язку з відсутністю права на її призначення.

Вважав, що оскаржене рішення відповідало вимогам законодавства. Крім того, питання призначення пенсій належить до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України. Також вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом. Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що 19.12.2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням вказаного органу Пенсійного фонду України, яке оформлено протоколом від 10.01.2018 року № 3707, на підставі вказаної заяви позивачу призначено пенсію за вислугою років.

Позивачу виплачувалася пенсія у лютому 2018 року з часу її призначення (19 грудня 2017 року) за 3 місяці (грудень 2017 року, січень, лютий 2018 року), що підтверджується довідкою відповідача та копією протоколу від 15.01.2018 року.

Рішенням Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03.05.2018 року № 281 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв’язку з недостатністю стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.

Рішення мотивовано тим, що позивач має стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, 3 роки 0 місяців 27 днів.

Відповідачем до такого стажу не зараховано період роботи позивача з 05.04.1982 року по 31.10.2014 року через ненадання уточнюючої довідки, що підтверджує стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.

Розпорядженням Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05.05.2018 року № 193851 позивачу припинено виплату пенсії за вислугою років у зв’язку з відсутністю права на її призначення.

Судом досліджено трудову книжку позивача та встановлено, що в ній містяться наступні записи:

05.04.1982 року – прийнята виїзною медичною сестрою на станцію швидкої медичної допомоги м. Дзержинська (наказ від 05.04.1982 року № 88);

01.11.1991 року – переведена фельдшером виїзної бригади у зв’язку із закінченням фельдшерського відділення Костянтинівського медичного училища (наказ від 28.10.1991 року № 398);

01.05.1997 року – переведена за власним бажанням фельдшером-диспетчером (наказ від 29.04.1997 року № 76);

18.12.2017 року – звільнена за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію по ст.38 Кодексу законів про працю України (наказ від 18.12.2017 року № 177-к).

В трудовій книжці позивача міститься запис про реорганізацію підприємства, де працювала позивач. Так зазначено, що станція швидкої медичної допомоги м. Дзержинська с 01.05.2013 року реорганізована в станцію швидкої медичної допомоги м. Горлівки - відокремлений структурний підрозділ комунального лікувально-профілактичного закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф» (рішення Донецької обласної ради від 07.11.2012 року № 6/16-396 «Про реорганізацію станцій швидкої медичної допомоги Донецької області»).

01.11.2014 року у зв'язку із змінами у структурі підстанції м. Дзержинська станцію швидкої медичної допомоги м. Горлівки – відокремленого структурного підрозділу комунального лікувально-профілактичного закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф» перепідпорядковано станції швидкої медичної допомоги м. Костянтинівки - відокремленому структурному підрозділу комунальної лікувально-профілактичної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф» (наказу Департаменту охорони здоров'я від 19.09.2014 року № 271).

Запис про звільнення вчинений головним лікарем та завірений печаткою останньої медичної установи.

Позивачем до органу Пенсійного фонду України серед інших документів також подано довідку станції швидкої медичної допомоги м. Костянтинівни - відокремленого структурного підрозділу комунальної лікувально-профілактичної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф» від 31.10.2017 року № 0/197 про роботу позивача на станції швидкої медичної допомоги м. Костянтинівни з 01.11.2014 року, в якій містяться записи про реорганізацію підприємства та зазначено, що документів за попередні роки роботи до них надано не було у зв'язку з розмежуванням території.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначає окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909, до закладів і установ охорони здоров'я входять:

- лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри;

- медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи.

До найменування посад у вказаних закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, входять: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працювали у лікарняних закладах, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги тощо.

Протягом спірного періоду позивач працювала в закладі швидкої медичної допомоги на посадах, які віднесені до середнього медичного персоналу, що вбачається з трудової книжки позивача та не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 2.4. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України, ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Орган Пенсійного фонду України не зарахував спірний період до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з того, що позивач не надала довідок, що уточнюють спірний період роботи - підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.

Між тим, з самої назви та безпосередньо з п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, вбачається, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає лише при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Проте, в трудовій книжці позивача чітко зазначені відомості щодо роботи позивача у відповідний період на відповідних посадах.

Записи в трудовій книжці щодо спірного періоду вчинені з урахуванням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників що затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58.

У зв’язку з наведеним орган Пенсійного фонду України неправомірно не зарахував вказаний період до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», посилаючись на відсутність уточнюючої довідки, що відобразив в рішенні від 03.05.2018 року №281 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв’язку з чим також прийняв розпорядження від 05.05.2018 року № 193851 про припинення виплати пенсії за вислугою років у зв’язку з відсутністю права на її призначення.

Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

З огляду на наведене з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне відновити порушені пенсійні права позивача іншим шляхом – шляхом визнання протиправним та скасування рішення органу Пенсійного фонду України про відмову в призначенні позивачу пенсії (яке і створює правові наслідки та скасування якого поглинає та задовольняє позовну вимогу про визнання неправомірними дій щодо відмови в призначенні пенсії за вислугою років), а також визнання протиправним та скасування розпорядження про припинення виплати пенсії за вислугою років у зв’язку з відсутністю права на її призначення, із зобов’язанням відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії, що була призначена їй рішенням вказаного органу Пенсійного фонду України, яке оформлено протоколом від 10.01.2018 року № 3707, на підставі заяви позивача від 19.12.2017 року, зі сплатою заборгованості по ній, із зобов’язанням відповідача зарахувати спірний період її роботи до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом є неприйнятними, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася наприкінці травня 2018 року, а до суду з позовом звернулася 17 листопада 2018 року, тобто з дотримання шестимісячного строку звернення до суду з позовом, що встановлений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (85200, Донецька обл., м.Торецьк, вул.Матросова, 3, ІПН НОМЕР_1) до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька обл., м.Торецьк, вул.Дружби, 22, код ЄДРПОУ 42170475) про визнання неправомірними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03.05.2018 року № 281 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1.

Визнати протиправними та скасувати розпорядженням Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05.05.2018 року № 193851 про припинення виплати пенсії за вислугою років ОСОБА_1.

Зобов’язати Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугою років, призначену їй відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до винесення вказаних рішень, зі сплатою заборгованості по ній, із зарахуванням періоду роботи ОСОБА_1 з 05.04.1982 року по 31.10.2014 року до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька обл., м.Торецьк, вул.Дружби, 22, код ЄДРПОУ 42170475) на користь ОСОБА_1 (85200, Донецька обл., м.Торецьк, вул.Матросова, 3, ІПН НОМЕР_1) здійснені нею документально підтверджені судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 21 грудня 2018 року.

Суддя Логойда Т. В.