Рішення № 78758282, 26.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року Справа № 0440/7151/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши у порядку спрощеного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24 вересня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом звернулась ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поновлення пенсійних виплат ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. (РНОКПП НОМЕР_1) протиправною;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01 липня 2018 року відновлення виплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. (РНОКПП НОМЕР_1).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з травня 2005 року є пенсіонером за віком та перебувала на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України Кіровського району міста Донецьк. В листопаді 2014 року позивач вимушена була змінити місце проживання та переїхати до міста Дніпро, де взята на облік як внутрішньо переміщена особа згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». У зв'язку із тривалою відсутністю позивача за місцем проживання, відповідачем прийнято рішення про призупинення виплати, починаючи з 01.07.2018 року. 26.07.2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії надавши нову довідку від 26.07.2018 року № 1205 про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу, однак, це не стало приводом для відновлення виплат пенсії. У зв'язку із зазначеним позивач звернувся до суду та просить визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов'язати останнього виплатити пенсію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року відкрито провадження у даній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

12.10.2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що для належного виконання Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно якої затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі - Порядок). Відповідно до Порядку передбачено, що питання щодо припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам розглядаються відповідними комісіями. Поновлення виплати пенсії можливе після отримання від уповноважених органів повідомлення про відсутність підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення комісії про поновлення виплати пенсії. У разі надходження рішення керівника уповноваженого органу про скасування довідки або рішення комісії про припинення виплати пенсії, подальше поновлення виплати пенсії здійснюється у порядку визначеному Постановою № 365, за особистим зверненням пенсіонера до територіального органу Пенсійного фонду України із дійсною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та після отримання відповідного рішення комісії. Таким чином, для поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 відсутні підстави.

30.10.2018 року представником відповідача подано до суду доповнення до відзиву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову та зазначає, що згідно відомостей про результати перевірки пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, що надійшли з Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради від 10.08.2018 року № 3027/09, відсутні підстави для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_2. На підставі наданих документів позивачу розпорядженням від 28.08.2018 року поновлено виплату пенсії з 01.07.2018 року. Пенсія з жовтня 2018 року виплачується щомісячно. За період з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року нараховано борг в розмірі 10775,73 грн.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2.

ОСОБА_2 проживала в м. Донецьку, зареєстрована за місцем проживання: АДРЕСА_2.

Відповідно довідки від 25.11.2014 року НОМЕР_3 взята на облік, як переміщена особа з окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції у м. Дніпропетровську.

Починаючи з 01.07.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України припинено виплати позивачу пенсії.

26.07.2018 року позивачем отримано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

27.07.2018 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про відновлення виплати пенсії та роз'яснення причин її невиплати.

Листом від 09.08.2018 року № 312026-18 Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повідомило, що призначення та відновлення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, а також припинення таких виплат здійснюється за рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при районних державних адміністраціях та виконавчих органах міських, районних рад, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». У зв'язку із виявленням тривалої відсутності позивача за місцем проживання прийнято рішення про призупинення виплати їй пенсії, починаючи з 01.07.2018 року. Поновлення виплати буде здійснено після отримання від уповноважених органів повідомлення про відсутність підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення комісії про поновлення виплати пенсії.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно із пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

З матеріалів справи вбачається, що як на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат територіальний орган Пенсійного фонду посилається на рішення про припинення соціальних виплат ОСОБА_2 відповідно до підпункту 2 пункту 12 Порядку № 365 (встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування).

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року (далі - Порядок № 365) встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до підпункту 3 пункту 12 Порядку № 365, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Водночас Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», оскільки, як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

В даному ж випадку, доказів існування визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.

Так, в рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (пункт 25 рішення).

Тому, припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, судом встановлено, що на підставі наданих Управлінням праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради документів від 10.08.2018 року № 3027/09 позивачу розпорядженням від 28.08.2018 року поновлено виплату пенсії з 01.07.2018 року, та пенсія з жовтня 2018 року виплачується щомісячно.

З урахуванням вказаних обставин, суд доходить висновку, що в даному випадку бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поновлення пенсійних виплат ОСОБА_2 наразі відсутня, а допущення такої в минулому не створює відповідні правові наслідки.

Також встановлено, що за період з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року обліковується борг зі сплати ОСОБА_2 пенсії в розмірі 10775,73 грн.

Відповідач вказує, що така заборгованість не може бути виплачена з огляду на відсутність встановленого порядку здійснення соціальних виплат за минулий період.

Статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок протиправних дій саме органу Пенсійного фонду України, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 має право на виплату їй пенсії за минулий час.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії за період з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, є безпідставними, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року, таким чином вказаний розмір пенсії позивачу повинен бути виплачений без відтермінування на невизначений час.

Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду виплату пенсії позивачу поновлено з 01.07.2018 року, суд, вважає за необхідне застосувати частину 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та вийти за межі позовних вимог і зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу пенсію за період з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини та докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1142072847.1 від 24.09.2018 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 352,40 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26,м. Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_2 пенсію за період з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні 40 копійок), сплачені згідно квитанції № 0.0.1142072847.1 від 24.09.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С. В. Прудник